759/17733/15-ц Про поділ об`єктів права спільної сумісної власності подружжя - 24.11.2021 Прийняття

Іменем України24 листопада 2021 рокумісто Київсправа № 759/17733/15провадження № 61-11441св21Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Ступак О. В.,суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у складі колегії суддів: Гуля В. В.,Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Латай Н. В. у листопаді 2015 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв`язку із повторною неявкою позивача.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 18 травня 2021 року подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року відмовлено.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 подала 18 травня 2021 року, тобто з пропуском строку у понад два роки і одинадцять місяців з моменту постановлення ухвали від 24 травня 2018 року.

За таких обставин відповідно до вимог частини другої статті 358 ЦПК України, правові підстави для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року відсутні, оскільки ОСОБА_1 знала про існування спору та неодноразово брала участь у розгляді справи через представника.

ОСОБА_1 була обізнана про розгляд справи, вчиняла процесуальні дії, однак доказів, які б свідчили про вчинення усіх можливих та залежних від неї дій, спрямованих на своєчасне оскарження ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку, суду не надав, а зазначені у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження обставини не свідчать про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які завадили ОСОБА_1 подати апеляційну скаргу у встановлений законом строк.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 07 липня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила, що:

- оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права;

- суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував відсутність доказів на підтвердження належного повідомлення позивача про дату, час і місце судового засідання, доказів на підтвердження вручення позивачу копії оскаржуваної ухвали суду першої інстанції; неналежне виконання обов`язків адвокатом, який здійснював представництво інтересів позивача; неналежне оформлення судом першої інстанції виклику у судове засідання сторін, який мав здійснюватися не супровідним листом, а судовими повістками. За викладених обставин у суду були відсутні підстави для застосування частини другої статті 358 ЦПК України.

Отже, серед підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявником зазначена та підстава, яка згадана у частині другої статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання нею вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відповідач надав до суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення внаслідок її необґрунтованості.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року та відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права та застосовує засади судочинства, серед яких забезпечення права на апеляційний перегляд справи, розумні строки розгляду справи судом. Згідно з частинами другою, третьою статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, пропорційність, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право апеляційного оскарження.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (§ 25 рішення ЄСПЛ у справі "Delcourt v. Belgium" від 17 січня 1970 року та § 65 рішення ЄСПЛ у справі "Hoffmann v. Germany" від 11 жовтня 2001 року).

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає, у першу чергу, те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Також у низці рішень ЄСПЛ закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

Так, у рішенні у справі "Скорик проти України" від 08 січня 2008 року, заява № 32671/02, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України (1618-15) .

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України (1618-15) та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

За правилом частини третьої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно із частиною четвертою статті 357 ЦПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Частиною другою статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Положення пунктів 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України є винятками із загального правила, передбаченого частиною другою статті 358 ЦПК України.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанцій зробив передчасні висновки про можливість застосування положення частини другої статті 358 ЦПК України.

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, на обґрунтування заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_1 зазначила, що її не було належним чином повідомлено про розгляд справи, копію оскаржуваної ухвали вона або її представник не отримували.

Відхиляючи такі доводи заявника, апеляційний суд посилався на те, що заявнику було відомо про розгляд її справи, водночас вона не вжила усіх заходів, спрямованих на своєчасне оскарження ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку. Наведені висновки Верховний суд вважає передчасними з огляду на таке.

Відповідно до частин третьої-шостої статті 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Водночас апеляційний суд не звернув увагу, що у матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення позивача про розгляд справи у засіданні, призначеному на 25 жовтня 2018 року. При цьому суд першої інстанції на обґрунтування ухвали про залишення позову без розгляду послався на роздруківку із веб-сайту поштової служби про отримання відправлення, з якої, однак, неможливо встановити, що саме та якому адресату було направлено.

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України, оскільки у такому випадку наявний виняток, зазначений у пункті 1 частини другої статті 358 ЦПК України.

У зазначеному випадку апеляційний суд повинен був вирішити питання про поважність причин пропуску строку звернення з апеляційною скаргою та у разі якщо причини пропуску будуть визнані неповажними відповідно до правила частини третьої статті 357 ЦПК України, апеляційну скаргу спершу потрібно було залишити без руху, і тільки за наслідками повторного розгляду питання про поважність причин пропуску строку суд мав право відмовити у відкритті апеляційного провадження.

Тож Верховний Суд визнає передчасними висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Враховуючи усі обставини справи, що мають істотне значення для прийняття справедливого рішення, Верховний Суд вважає, що оскаржувана ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, а тому має бути скасована.

ЄСПЛ у § 53 рішення від 19 червня 2001 року у справі "Kreuz v. Poland" констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.

У рішеннях від 13 січня 2000 року у справі "Miragall Escolano and others v. Spain" та від 28 жовтня 1998 року у справі "Perez de Rada Cavanilles v. Spain" ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі "llhan v. Turkey" ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи, що Верховний Суд встановив порушення апеляційним судом норм процесуального права під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.