753/2965/20 Про забезпечення позову - 29.09.2021 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Штокалов Єгор Андрійович, на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

У лютому 2020 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Позов мотивовано тим, що вироком Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ).

Обвинувальним вироком суду встановлено, що дії ОСОБА_1, які виразилися у неналежному виконанні ним своїх службових обов`язків під час зайняття посади виконуючого обов`язків Голови Правління Публічного акціонерного товариства "Банк "Таврика" (далі - ПАТ "Банк "Таврика"), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Банк "Таврика" (далі - АТ "Банк "Таврика"), що спричинило настання тяжких наслідків, а саме прийняття Національним Банком України (далі - НБУ) постанови від 20 грудня 2012 року № 548, якою ПАТ "Банк "Таврика" віднесено до категорії неплатоспроможних, а також взяттям державою зобов`язань перед вкладниками зазначеного банку щодо повернення коштів шляхом виплати Фондом відшкодування за вкладами, чим було спричинено збитки державі.

Крім того, обвинувальним вироком суду встановлено, що дії ОСОБА_1, які виразилися в неналежному виконанні ним своїх службових обов`язків, через несумлінне ставлення до них, заподіяли тяжкі наслідки державним інтересам у вигляді завдання майнової шкоди Фонду у сумі 26 502 632,50 доларів США.

У кримінальному провадженні питання про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, не вирішувалось.

На підставі викладеного, Фонд просив стягнути з ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 26 502 632,50 доларів США.

У лютому 2020 року Фонд подав до суду заяву про забезпечення позову.

Заява обґрунтована тим, що Фонд звернувся до ОСОБА_1 з позовом про відшкодування майнової шкоди у розмірі 26 502 632,50 доларів США, тому, зважаючи на значний розмір завданої шкоди, у позивача є всі підстави вважати, що відповідач буде здійснювати заходи та вживати дії, спрямовані на перешкоджання виконання рішення суду у разі задоволення позову. Вважав, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду щодо поновлення порушених прав та інтересів позивача.

На думку позивача, такі заходи забезпечення позову, як накладення арешту на будинок, належний відповідачу на праві приватної власності, та на грошові кошти, належні останньому, не будуть порушувати прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

На підставі викладеного, Фонд просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належний ОСОБА_1 на праві приватної власності садовий будинок

АДРЕСА_1, загальною площею 123,3 кв. м, житловою площею 52,3 кв. м, із забороною відповідачу та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження та розпорядження нерухомим майном, а також шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі чи сплаті

ОСОБА_1 та знаходяться у нього або в інших осіб.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року заяву Фонду про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт на садовий будинок АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна 21359913, який належить ОСОБА_1 .

Встановлено заборону ОСОБА_1 та третім особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження та розпорядження вказаним садовим будинком.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Існує ризик, що ОСОБА_1 у подальшому може здійснити будь-яким чином відчуження садового будинку, що унеможливить виконання рішення суду у справі.

У матеріалах справи наявні докази на підтвердження належності садового будинку АДРЕСА_1 на праві власності ОСОБА_1 .

Представником позивача не надано до суду доказів на підтвердження наявності грошових коштів, які належать або підлягають передачі (сплаті) відповідачу та знаходяться у нього чи в інших осіб.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року

в частині заборони ОСОБА_1 та третім особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження та розпорядження садовим будинком

АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про залишення без задоволення вказаних вимог.

У решті ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 21 лютого

2020 року залишено без змін.

Не погоджуючись із накладенням арешту на садовий будинок, ОСОБА_2 звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року про забезпечення позову скасовано.

У задоволенні заяви Фонду про забезпечення позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що садовий будинок, на який оскаржуваною ухвалою накладено арешт, на час постановлення ухвали про забезпечення позову не належав відповідачу на праві власності. Власником цього майна є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 31 березня 2017 року.

Доводи апеляційної скарги, що місцевим судом накладено арешт на нерухоме майно, яке не належить відповідачу, підтверджені належними та допустимими доказами.

Між Фондом та ОСОБА_2 відсутній спір. Суд першої інстанції ухвалив судове рішення про права та інтереси особи, яка не була залучена до участі у справі.

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, оскільки судом не вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відсутні підстави для покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2, яка не є стороною у справі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат

Штокалов Є. А., просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду

від 27 жовтня 2020 року, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження ухвали апеляційного суду заявник посилається у касаційній скарзі на пункт 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) та частину третю статті 411 ЦПК України, зокрема апеляційний суд порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що положеннями

цивільного процесуального законодавства України не регламентовано питання розподілу судових витрат у разі апеляційного оскарження судового рішення особою, яка не є стороною у справі, а тому суд мав застосувати аналогію закону, проте здійснив виключно словесно-граматичне (буквальне) тлумачення норми права та застосував надмірний формалізм і, як наслідок, зробив неправильний висновок щодо відсутності прав у ОСОБА_2 на відшкодування витрат на правову допомогу.

Апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 536/2475/14-к (провадження № 13-34кс19) та у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 243/7029/17 (провадження № 61-4411св18).

Суд апеляційної інстанції помилково не застосував частину третю статті 141 ЦПК України, а також аналогію закону.

ОСОБА_2 зазначала, що питання можливості відшкодування витрат, пов`язаних з розглядом справи (у тому числі витрат на професійну правничу допомогу) особам, які не є сторонами справи, а іншим учасникам (зокрема,

у позовному провадженні - третім особам та особам, чиї права, свободи, інтереси та (або) обов`язки вирішені судом першої або апеляційної інстанції) становить виключну правову проблему.

Фонд подав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Штокалов Є. А., в якій просив оскаржувану ухвалу залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Вказував, що ОСОБА_2 не ставила в своїй апеляційній скарзі питання про розподіл будь-яких судових витрат, не зробила відповідної заяви до закінчення судових дебатів та не надала доказів понесення таких

Крім того, заявлені нею до стягнення судові витрати не

можна покласти на позивача, оскільки позов Фонду задоволений у повному обсязі, а відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України в разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.

Також Фонд звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 6 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Рух справи у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат

Штокалов Є. А., подана до Верховного Суду 05 листопада 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

17 листопада 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 лютого 2021 року справу призначено до розгляду.

У зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_5, на підставі службової записки секретаря Другої судової палати, розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2021 року призначено

повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 вересня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що вирокомАпеляційного суду міста Києва від 13 березня 2017 року у справі № 761/30783/13-к, який набрав законної сили, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України.

Зазначеним вироком встановлено, що ОСОБА_1, будучи службовою особою, у період часу з 23 лютого 2011 року до 30 січня 2012 року неналежним чином виконував свої службові обов`язки, що спричинило настання тяжких наслідків державним інтересам у вигляді завдання майнової шкоди Фонду у розмірі 26 502 632,50 доларів США, що на час вчинення злочину у 394 851 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. В діях ОСОБА_1 є склад правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України.

У лютому 2020 року Фонд звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

У лютому 2020 року Фонд подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належний ОСОБА_1 на праві приватної власності садовий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 123,3 кв. м, житловою площею 52,3 кв. м, із забороною вчиняти відповідачу та іншим особам будь-які дії щодо відчуження та розпорядження нерухомим майном, а також шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі чи сплаті ОСОБА_1 та знаходяться у нього або в інших осіб.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року заяву Фонду про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на садовий будинок АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна 21359913, який належить ОСОБА_1 . Встановлено заборону ОСОБА_1 та третім особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження та розпорядження вказаним садовим будинком.

23 липня 2020 року до Київського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2, яка не брала участі у справі, на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року про забезпечення позову скасовано. У задоволенні заяви Фонду про забезпечення позову відмовлено.

У жовтні 2020 року представник ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з Фонду на користь його довірителя судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 000 грн за результатом перегляду ухвали місцевого суду від 21 лютого 2020 року та прийняття судом апеляційної інстанції постанови від 29 вересня 2020 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Штокалов Є. А., підлягає задоволенню частково.

Частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд виходив з того, що законодавцем передбачено можливість розподілу судових витрат лише між сторонами, в тому числі, понесених на отримання професійної правничої допомоги. Отже, відсутні підстави для покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2, яка не є стороною у справі.

Колегія суддів Верховного Суду частково не погоджується з указаними висновком апеляційного суду, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов?язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою та другою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов?язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов?язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв?язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З огляду на зазначене, положеннями ЦПК України (1618-15) передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Аналогічні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому, норми цивільного процесуального права не обмежують інших учасників процесу, відмінних від сторін, на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, посилання апеляційного суду на те, що законодавцем передбачено можливість розподілу судових витрат лише між сторонами, в тому числі, понесених на отримання професійної правничої допомоги, є безпідставним.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Порядок розподілу судових витрат визначено у статтях 141- 142 ЦПК України.

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

ПостановоюКиївського апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року в частині заборони ОСОБА_1 та третім особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження та розпорядження садовим будинком АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про залишення без задоволення вказаних вимог. У решті ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року залишено без змін.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року про забезпечення позову скасовано. В задоволенні заяви Фонду про забезпечення позову відмовлено.

У жовтні 2020 року представник ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій, з урахуванням принципу диспозитивності, просив стягнути з Фонду на користь його довірителя судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 000 грн за результатом перегляду ухвали місцевого суду від 21 лютого 2020 року та прийняття судом апеляційної інстанції постанови від 29 вересня 2020 року.

За змістом пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, суд зобов`язаний розподілити судові витрати під час ухвалення рішення по суті заявлених у справі вимог.

Висновки щодо необхідності відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у разі відсутності судового рішення по суті позовних вимог викладено у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 530/287/18 (провадження № 61-22515св19).

Разом з тим, за результатом перегляду ухвали місцевого суду від 21 лютого 2020 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2 судове рішення по суті позовних вимог Фонду апеляційним судом не ухвалювалося.

Проте, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 липня 2020 року позов Фонду задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Фонду майнову шкоду в розмірі 26 502 632,50 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 735 700 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 липня 2020 року в частині стягнення судового збору скасовано. Судовий збір у розмірі 735 500 грн компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Оскільки позовні вимоги Фонду по суті спору задоволено повністю, то відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Звертаючись із заявою про ухвалення додаткового рішення представник ОСОБА_2 - Штокалов Є. А., який фактично представляє й інтереси відповідача - ОСОБА_1, просив стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу саме з Фонду, тобто позивача.

Таким чином, заява про ухвалення додаткового рішення - щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу з Фонду, задоволенню не підлягає.

Крім того, слід зазначити, що у частині сьомій статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Фонд, відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи у всіх судових інстанціях.

Відповідач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, тому він також звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на наведену оцінку доводів представника ОСОБА_2 та висновків апеляційного суду, касаційну скаргу слід задовольнити частково,а оскаржуване судове рішення апеляційного суду змінити, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду по суті вирішення питання не спростовують, на його законність не впливають.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Ураховуючи наведені вище висновки, Верховний Суд вважає, що мотивувальну частину ухвали Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.

Згідно з частиною першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні заяви про ухвалення судового рішення є правильним, проте мотиви, викладені в ухвалі суду першої інстанції, є помилковими, тому у решті оскаржуване судове рішення необхідно залишити без змін.