524/3840/17 Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 23.09.2021 Прийняття

Іменем України23 вересня 2021 рокум. Київсправа № 524/3840/17провадження № 61-6149св20Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідач - Публічне акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта",розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду місті Кременчука Полтавської області від 29 грудня 2017 року у складі судді Дядечка І. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А., ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (далі - ПАТ "Укртатнафта") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 12 грудня 2014 року він був прийнятий на роботу до ПАТ "Укртатнафта" на посаду слюсаря з ремонту технологічних установок.

Відповідно до рішення Кременчуцької міської ради від 25 жовтня 2016 року його обрано присяжним до Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області.

Зазначав, що після повідомлення керівництва про виконання обов`язків присяжного у суді до нього почали ставитись упереджено, відмовили у підвищені кваліфікації та набутті суміжних професій, при візуванні документів про виклик у судові засідання йому нагадували про його безпосередні трудові обов`язки. Виконання ним обов`язків по здійсненню правосуддя дає підстави розцінювати дії відповідача як грубе порушення законодавства України та ігнорування громадської значимості державних обов`язків, які він виконує.

У подальшому, 28 квітня 2017 року, секретар виробництва № 2 повідомив, що його викликають до відділу кадрів та за три години до судового засідання, у якому він виконував обов`язки присяжного, віддав йому трудову книжку. Посилаючись на частину другу статті 68 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ (далі - Закон № 1402-VІІІ (1402-19) ), ОСОБА_1 відмовився ставити підпис про розірвання трудових відносин.

Наказом від 29 квітня 2017 року № 4/629 його звільнено з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Вважає, що оскільки роботодавцем під час його звільнення не враховано гарантій прав присяжних, передбачених частиною другою статті 68 Закону № 1402-VІІІ, наказ про його звільнення є незаконним.

Зазначені порушення його прав завдали йому сильних душевних страждань, у зв`язку з чим він постійно знаходиться у пригніченому стані, втратив спокій, погіршилося його самопочуття та психологічний стан, призвело до погіршення відносин з оточуючими його людьми, особливо із дружиною, а також змушувало витрачати свій час на поновлення своїх прав та вимагало від нього додаткових зусиль.

На підставі викладеного просив суд поновити його на роботі, стягнути з ПАТ "Укртатнафта" середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 38 400,00 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 29 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем дотримані всі істотні умови, передбачені статтями 40, 42, 43, 49-2 КЗпП України, щодо звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Закон № 1402-VІІІ (1402-19) не надає працівнику, який виконує обов`язки присяжного в суді, переваг перед іншими працівниками щодо залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників, а лише не допускає звільнення присяжного з роботи або переведення на іншу роботу без його згоди під час виконання ним обов`язків у суді.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 28 лютого 2018 року рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 29 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Постановою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року постанову Апеляційного суду Полтавської області від 28 лютого 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню на підставі пункту п`ятого частини першої статті 411 ЦПК України (у редакції чинній на час розгляду касаційної скарги), оскільки апеляційний суд розглянув справу за відсутності позивача, який не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 29 грудня 2017 року залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову, судові витрати покласти на відповідача.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Справа надійшла до Верховного Суду 20 серпня 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Розгляд заяв та клопотань

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема частини другої статті 68 Закону № 1402-VІІІ.

Касаційна скарга мотивована відсутністю висновку Верховного Суду щодо: тотожності понять "час виконання обов`язків із здійснення правосуддя" та "час виконання обов`язків присяжного"; "часових рамок" виконання присяжним обов`язків у суді, у тому числі коли ці обов`язки закінчуються; чи обмежується поняття "обов`язків в суді присяжного" лише приміщенням суду чи має більш розширювальне тлумачення.

Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими, прийняті внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, та із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного застосування норми матеріального права, а саме частини другої статті 68 Закону № 1402-VІІІ.

У вересні 2020 року ПАТ "Укртатнафта" надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вважає її вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, просить рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

У березні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання у якому він просить суд передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, оскільки, на його думку, ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики щодо гарантій присяжних. Зокрема, зазначає, що чітке визначення часових меж процесуальної діяльності присяжних за процесуальним законом та Законом № 1402-VIII (1402-19) дозволить становленню важливого для розвитку демократії інституту народовладдя.

Згідно із усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Однак аналіз відкритих відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень не дає підстав стверджувати про наявність виключної правової проблеми в невизначеній кількості спорів у подібних правовідносинах та глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці в справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.

Таким чином, аналіз судової практики не виявив виключної правової проблеми із зазначеного питання з урахуванням кількісного та якісного вимірів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи до Великої Палати Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що наказом від 12 грудня 2014 року № 765 ОСОБА_1 прийнятий на роботу до ПАТ "Укртатнафта" з 15 грудня 2014 року на посаду слюсаря з ремонту технологічних установок 3 розряду ремонтної дільниці виробництва № 2.

Згідно із довідкою від 19 травня 2017 року № 30/17-Вих, виданою Автозаводським районним судом міста Кременчука Полтавської області, рішенням Кременчуцької міської ради ОСОБА_1 обрано присяжним Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області з 25 жовтня 2016 року. Із січня 2017 року по дату видачі довідки ОСОБА_1 був залучений як присяжний для здійснення правосуддя з розгляду справ цивільного судочинства та кримінальних проваджень.

Наказом ПАТ "Укртатнафта" від 20 лютого 2017 року № 125 "Про централізацію ремонтної служби ПАТ "Укртатнафта" виключено з 28 квітня 2017 року з штатного розкладу структурних підрозділів ПАТ "Укртатнафта" штатні одиниці згідно із додатками № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, надано вказівку попередити до 27 лютого 2017 року працівників, що вивільняються під розписку, надати в управління кадрів та технічного навчання інформацію про них, а також забезпечити явку працівників, які підлягають звільненню, в управління кадрів та технічного навчання для вирішення питання щодо їх подальшого працевлаштування (а. с. 34-36, т. 1 ).

Згідно із службовою запискою від 22 лютого 2017 року № 63/10-154 на виконання наказу ПАТ "Укртатнафта" від 20 лютого 2017 року № 125 "Про централізацію ремонтної служби ПАТ "Укртатнафта" ОСОБА_1 включено до числа осіб, що вивільняються (а. с. 37, т. 1).

23 лютого 2017 року ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення і того ж дня йому запропоновано іншу роботу (63 посади) на тому ж підприємстві, а факт ознайомлення із наявними вакансіями засвідчено особистим підписом ОСОБА_1 (а. с. 38-44, т. 1).

Доказів про те, що позивач звертався до відділу кадрів із метою працевлаштування на іншу посаду суду не надано.

Відповідно до витягу із протоколу первинної профспілкової організації ПАТ "Укртатнафта" від 10 квітня 2017 року № 35, надано згоду на звільнення слюсаря з ремонту технологічних установок 3 розряду ремонтної дільниці виробництва № 2 ОСОБА_1 за скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України за умови дотримання гарантій, передбачених частиною другою статті 68 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", тобто не під час виконання ним обов`язків присяжного в суді (а. с. 8, т. 1).

20 квітня 2017 року ОСОБА_1 отримав виклик присяжного до Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області для участі у судовому засіданні, призначеному 28 квітня 2017 року о 14:00 год. (а. с. 94, т. 1).

Наказом ПАТ "Укртатнафта" від 20 квітня 2017 року № 4/598 ОСОБА_1, слюсаря з ремонту технологічних установок 3 розряду ремонтної дільниці виробництва № 2, звільнено з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 28 квітня 2017 року (а. с. 7, т. 1).

На підставі заяви ОСОБА_1, згідно зі статтею 56 КЗпП України за згодою адміністрації та з оплатою за фактично відпрацьований час, наказом ПАТ "Укртатнафта" від 25 квітня 2017 року № 4/640 ОСОБА_1, слюсарю з ремонту технологічних установок ремонтної дільниці виробництва № 2, табельний номер 007695, на 28 квітня 2017 року встановлено неповний робочий час з 08:00 год. до 12:00 год.( а. с. 92, т. 1).

Наказом ПАТ "Укртатнафта" від 25 квітня 2017 року № 4/629 змінено дату звільнення ОСОБА_1 на 29 квітня 2017 року із метою додержання гарантій, наданих присяжному, стосовно заборони звільнення присяжного з роботи під час виконання ним обов`язків у суді (а. с. 6, т. 1).

Згідно із актом фіксації від 28 квітня 2017 року ОСОБА_1 відмовився поставити підпис про отримання документів наручно при звільненні, зокрема зафіксовано, що начальник управління кадрів та технічного навчання ОСОБА_2 запропонувала ОСОБА_1, звільненому 29 квітня 2017 року, поставити підпис у відповідних журналах реєстрації та документах про отримання ним на руки: трудової книжки; копії наказів про звільнення від 20 квітня 2017 року № 4/598 та від 25 квітня 2017 року № 4/629; розрахункового листа. ОСОБА_1 документи забрав, але відмовився поставити підпис за отримання вказаних вище документів та від підписання зазначеного акту (а. с. 81, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема частини другої статті 68 Закону № 1402-VІІІ.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем дотримані всі істотні умови, передбачені статтями 40, 42, 43, 49-2 КЗпП України щодо звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Закон № 1402-VІІІ (1402-19) не надає працівнику, який виконує обов`язки присяжного в суді, переваг перед іншими працівниками щодо залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників, а лише не допускає звільнення присяжного з роботи або переведення на іншу роботу без його згоди під час виконання ним обов`язків у суді.

Колегія суддів погоджується із таким висновком судів, враховуючи наступне.

Щодо звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (вивільнення працівників).

З огляду на частину першу статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, а згідно із частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Частиною третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно із попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40, пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Під час розгляду трудових спорів, пов`язаних зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Із матеріалів справи вбачається, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, що підтверджується наказом ПАТ "Укртатнафта" від 20 лютого 2017 року № 125 "Про централізацію ремонтної служби ПАТ "Укртатнафта" (а. с. 34, т. 1).

23 лютого 2017 рокупозивач попереджений про майбутнє звільнення, того ж дня йому запропоновано іншу роботу (63 посади) на тому ж підприємстві, а факт ознайомлення з наявними вакансіями засвідчено його особистим підписом (а. с. 38-44, т. 1 ). Доказів про те, що позивач звертався до відділу кадрів з метою працевлаштування на іншу посаду суду не надано.

Також з огляду на статтю 42 КЗпП України суду не надано і будь-яких доказів, які б підтверджували більш високу кваліфікацію і продуктивність праці позивача порівняно з іншими працівниками, які звільнялися, станом на час звільнення.

Згідно витягу із протоколу засідання президії профкому ПАТ "Укртатнафта" від 10 квітня 2017 року № 35 профспілковим комітетом надано згоду на звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України за умови дотримання гарантій, передбачених частиною другою статті 68 Закону № 1402-VІІІ, тобто не під час виконання ним обов`язків присяжного в суді (а. с. 8, т. 1).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, суди, установивши, що у відповідача мали місце зміни в організації праці, відповідачем дотримано процедуру звільнення позивача за скороченням чисельності та штату працівників, що підтверджується відповідними доказами, які містять матеріали справи, дійшли правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову.

Щодо гарантій прав присяжних

Відповідно до частини другої статті 34 ЦПК України у випадках, встановлених цим Кодексом, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох присяжних, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

Правовий статус присяжного визначено статтями 63-68 глави 3 Закону № 1402-VІІІ (1402-19) .

Так, присяжним згідно із частиною першою статті 63 Закону № 1402-VIII є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя.

Список присяжних формується та затверджується місцевими (обласними) радами на три роки за поданням територіального управління Державної судової адміністрації України, після чогопередається до відповідного окружного суду, у тому числі в електронній формі (частини перша, третя-п`ята статті 64 Закону № 1402-VІІІ).

Суд залучає присяжних до здійснення правосуддя у порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатий за їхньою участю, для чого надсилає присяжному письмове запрошення для участі у здійсненні правосуддя не пізніше ніж за сім днів до початку судового засідання. Одночасно із запрошенням надсилається письмове повідомлення для роботодавця про залучення особи як присяжного, а роботодавець зобов`язаний увільнити присяжного від роботи на час виконання ним обов`язків зі здійснення правосуддя (стаття 67 Закону № 1402-VІІІ).

Частиною першою статті 68 Закону № 1402-VІІІ передбачено, що за час виконання обов`язків у суді присяжним виплачується винагорода, розрахована виходячи з посадового окладу судді місцевого суду з урахуванням фактично відпрацьованого часу в порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

А згідно із частиною другою цієї статті за присяжними на час виконання ними обов`язків у суді за місцем основної роботи зберігаються всі гарантії та пільги, визначені законом. Час виконання присяжним обов`язків у суді зараховується до всіх видів трудового стажу. Звільнення присяжного з роботи або переведення на іншу роботу без його згоди під час виконання ним обов`язків у суді не допускається.

Пунктом другим наказу Державної судової адміністрації України від 05 жовтня 2016 року № 198 "Про затвердження Порядку виплати винагороди та відшкодовування витрат, виплати добових присяжному за час виконання ним обов`язків у суді" передбачено, що присяжному за час виконання ним обов`язків у суді виплачується винагорода, розрахована виходячи з посадового окладу судді місцевого суду (із застосуванням відповідного регіонального коефіцієнту) з урахуванням фактично відпрацьованого часу, до якого належить: ознайомлення присяжного з матеріалами судової справи, в якій він бере участь як присяжний; участь присяжного в судовому засіданні; перебування присяжного в нарадчій кімнаті; час очікування присяжним початку судового засідання, який визначено в процесуальному документі, у разі зміщення графіку засідань у суді (з часу, визначеного у процесуальному документі, до фактичного початку судового засідання).

Із положень наведених правових норм слідує, що законодавець ототожнює поняття "час виконання присяжним обов`язку зі здійснення правосуддя" та "час виконання присяжним обов`язку у суді".

При цьому, час виконання присяжним обов`язку зі здійснення правосуддя (у суді) - це фактично відпрацьований присяжним час по вирішенню справи у складі суду або здійсненні правосуддя, за який присяжному виплачується винагорода, розрахована виходячи з посадового окладу судді місцевого суду, та до якого (часу) включаються: ознайомлення із матеріалами судової справи, в якій він бере участь як присяжний; участь у судовому засіданні; перебування у нарадчій кімнаті; час очікування початку судового засідання, який визначено в процесуальному документі, у разі зміщення графіку засідань у суді (з часу, визначеного у процесуальному документі, до фактичного початку судового засідання).

Протягом цього часу (часу виконання присяжним обов`язку зі здійснення правосуддя (у суді)) згідно із положенням статті 68 Закону № 1402-VIII не допускається звільнення присяжного з роботи або переведення на іншу роботу без його згоди.

Як установлено судами, 20 квітня 2017 року ОСОБА_1 отримав виклик присяжного до Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області для участі у судовому засіданні, призначеному на 28 квітня 2017 року о 14:00 год. (а. с. 94, т. 1).

Наказом ПАТ "Укртатнафта" від 20 квітня 2017 року № 4/598 ОСОБА_1, слюсаря з ремонту технологічних установок 3 розряду ремонтної дільниці виробництва № 2, звільнено з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з 28 квітня 2017 року (а. с. 7, т. 1).

Наказом ПАТ "Укртатнафта" від 25 квітня 2017 року № 4/640 ОСОБА_1 на 28 квітня 2017 року встановлено неповний робочий час з 08:00 год. до 12:00 год. згідно зі статтею 56 КЗпП України за згодою адміністрації та із оплатою за фактично відпрацьований час (а. с. 92, т. 1).

З метою додержання гарантій, наданих присяжному стосовно заборони звільнення присяжного з роботи під час виконання ним обов`язків у суді наказом ПАТ "Укртатнафта" від 25 квітня 2017 року № 4/629 змінено дату звільнення ОСОБА_1 на 29 квітня 2017 року (а. с. 6, т. 1).

Отже, судове засідання, у якому ОСОБА_1 виконував обов`язок зі здійснення правосуддя як присяжний, призначено на 28 квітня 2017 року.

У матеріалах справи відсутня інформація про результати розгляду справи, до вирішення якої залучено ОСОБА_1 як присяжного, зокрема чи закінчився її розгляд у той же день 28 квітня 2017 року, а також відомості про необхідність продовження строку залучення ОСОБА_1 до здійснення правосуддя для закінчення її розгляду.

Із наведених у касаційній скарзі доводів вбачається, що позивач ототожнює час виконання присяжним обов`язку зі здійснення правосуддя (у суді) із періодом, на який особу може бути включено до списку присяжних для залучення до здійснення правосуддя.

Як зазначено вище, час виконання присяжним обов`язку зі здійснення правосуддя (у суді), - це фактично відпрацьований присяжним час у суді по вирішенню справи у складі суду або здійсненні правосуддя, та який у сукупності не може становити більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатий за їхньою участю.

Водночас список присяжних затверджується на три роки, і включення особи до такого списку не може бути безумовною підставою неможливості її звільнення з основного місця роботи на весь період обрання її присяжним.

Відтак, установивши, що ОСОБА_1 виконував обов`язок зі здійснення правосуддя як присяжний у судовому засіданні, призначеному на 28 квітня 2017 року, а звільнено його 29 квітня 2017 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у контексті положення статті 68 Закону № 1402-VIII не допускається звільнення присяжного з роботи або переведення на іншу роботу без його згоди лише під час виконання ним обов`язків у суді. Оскільки позивача звільнено не під час виконання обов`язків присяжного у суді, відсутні порушення з боку відповідача при звільненні позивача.

Посилання у касаційній скарзі на довідку Автозаводського районного суду у якій зазначено, що "з січня 2017 року по теперішній час (19 травня 2017 року) ОСОБА_1 залучений як присяжний до здійснення правосуддя з розгляду справ цивільного судочинства та кримінальних проваджень (справ)" (а. с. 5, т. 1), не свідчить про те, що позивач постійно виконував обов`язки зі здійснення правосуддя протягом цього періоду, адже, як зазначено вище, суд залучає присяжних до здійснення правосуддя у порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік.

Інші наведені позивачем доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, та ґрунтуються на неправильному тлумаченні ОСОБА_1 норм матеріального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 грудня 2017 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська