760/3961/17 Про витребування майна від добросовісного набувача - 22.09.2021 Прийняття

Короткий зміст позовних вимогУ лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про витребування майна від добросовісного набувача.Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що його батьку ОСОБА_5 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 .ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після його смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 07 серпня 2013 року йому було встановлено два місяці додаткового строку для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 19 лютого 2014 року він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Однак постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бригіди В. О. від 19 лютого 2014 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадкове майно померлого, оскільки після спливу шести місяців після смерті батька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 на ім`я ОСОБА_3 вже було видане свідоцтво про право на спадщину за законом. У своїй заяві про прийняття спадщини ОСОБА_3 зазначила, що інших спадкоємців у ОСОБА_5 немає.Після прийняття спадщини ОСОБА_3 подарувала спірну квартиру своїй дочці ОСОБА_4 .Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2016 року визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 жовтня 2011 року, за яким спадкоємцем майна ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є його сестра ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О., зареєстроване в реєстрі за № 144; визнано в порядку спадкування за законом за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; витребувано від ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОСОБА_4 передати ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2017 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2016 року скасовано в частині визнання права власності в порядку спадкування та витребування майна з чужого незаконного володіння, в іншій частині - залишено без змін.Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2017 року встановлено, що ОСОБА_3 не має права на спадкування, оскільки вона є спадкоємцем другої черги, тому видане на її ім`я свідоцтво про право на спадщину підлягає визнанню недійсним.Крім того, договір купівлі-продажу кватири від 20 липня 2015 року укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 після накладення арешту на спірну квартиру в порядку забезпечення позову у справі № 760/11324/14-ц, який судом не скасовувався. Отже, ОСОБА_4 продала спірну квартиру ОСОБА_2, не маючи на це правових підстав, у зв`язку з чим ОСОБА_2 не набув права власності на спірну квартиру.Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) витребувати від ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, як від добросовісного набувача.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанційРішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .Зобов`язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.Суди попередніх інстанцій постановили, що відповідно до наданих до суду документів та з урахуванням обставин, встановлених рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2016 року та рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2017 року, ОСОБА_4 не мала законних підстав для спадкування спірної квартири, тому в неї не було підстав для дарування цієї квартири ОСОБА_3 ; остання також не мала правових підстав для її продажу ОСОБА_2 . Тому вимоги позивача про витребування спірного майна від добросовісного набувача та зобов`язання його передати позивачу ґрунтуються на законі і підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводівУ касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Пісний А. В., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.Підставою касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції заявник зазначив застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18).Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що витребування спірної квартири у ОСОБА_2, який є добросовісним набувачем, є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Короткий зміст позиції інших учасників справиУ відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 17 серпня 2020 року поновлено ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Пісний А. В., строк на касаційне оскарження рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Пісний А. В., на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року і витребувано із Солом`янського районного суду міста Києва цивільну справу № 760/3961/17.Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуВідповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Пісний А. В., не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справиОСОБА_5 на праві приватної власності, відповідно до договору купівлі-продажу від 16 жовтня 1996 року, належала квартира АДРЕСА_1 .ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після його смерті відкрилася спадщина на належну йому квартиру АДРЕСА_1 .23 травня 2011 року ОСОБА_3 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, в якій зазначила, що інших спадкоємців немає.20 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О. на ім`я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з квартири АДРЕСА_1 .19 лютого 2014 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_5 .Однак постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бригіди В. О. від 19 лютого 2014 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадкове майно померлого, оскільки після спливу шести місяців після смерті батька ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 на ім`я ОСОБА_3 вже було видано свідоцтво про право на спадщину за законом.Відповідно до договору дарування від 26 грудня 2012 року ОСОБА_3 після прийняття в спадщину квартири АДРЕСА_1 подарувала її своїй дочці ОСОБА_4 .Згідно з договором купівлі-продажу від 20 липня 2015 року, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 .Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2016 року у справі № 760/11324/14-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда В. О., про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності в порядку спадкування за законом, витребування квартири з чужого володіння задоволено.Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 жовтня 2011 року про те, що спадкоємцем майна ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є його сестра ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О., зареєстроване в реєстрі за № 144. Визнано в порядку спадкування за законом за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Витребувано від ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_4 передати ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2016 року скасовано в частині визнання права власності в порядку спадкування та витребування майна з чужого незаконного володіння, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Рішення набрало законної сили.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.Відповідно до статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів цієї категорії мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК, зокрема, чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження 14-144цс18)).Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 201/17964/15-ц (провадження № 61-10082св18), від 10 червня 2020 року у справі № 754/4245/18 (провадження № 61-8250св19).Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався, зокрема, на обставини, встановлені рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2016 року та рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2017 року у справі № 760/11324/14-ц. Так, у цій справі апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_5, якому за рішенням суду було визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини. У такому випадку, як вірно зазначив суд першої інстанції, ОСОБА_3 не має права на спадкування, оскільки вона є спадкоємцем другої черги, тому видане на її ім`я свідоцтво про право на спадщину підлягає визнанню недійсним на підставі статей 1268, 1301 ЦК України. На час розгляду справи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є власниками спірної квартири, що є спадковим майном, а новий власник ОСОБА_2 не залучений до участі у справі, до нього не було пред`явлено позовних вимог, вимоги про визнання права власності на спірну квартиру та витребування її з чужого незаконного володіння задоволенню не підлягають, так як пред`явлені до неналежних відповідачів. Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.У справі, яка є предметом касаційного перегляду, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України обставини щодо відчуження спірної квартири особою, яка не мала права на її відчуження, та яка відчужела поза волею власника, а також щодо встановлення кола спадкоємців померлого ОСОБА_5 не потребують доказування у цій справі. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог законодавства України повно та всебічно з`ясували обставини справи, дійшли обґрунтованих висновків про задоволення позову ОСОБА_1, оскільки спірна квартира була відчужена особою, яка не мала на це право, і витребування цієї квартири у добросовісного набувача є належним способом захисту прав власника за правилами статті 388 ЦК України.Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлено відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які застосовано судами правильно.Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що витребування майна від добросовісного набувача, якщо воно придбано за відплатним договором купівлі-продажу, є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція), є безпідставними, з огляду на таке.У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не було додержано. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен приводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.У цій справі на час відчуження спірної квартири на користь ОСОБА_2 (20 липня 2015 року) вже існував судовий процес щодо цієї нерухомості (справа № 760/11324/14-ц) і ухвалою Солом`янського районного суду міста Києві від 30 травня 2014 року відповідно до статей 150- 153 ЦПК України 2004 року було заборонено відчуження цієї квартири. Отже, відповідач міг передбачати негативні наслідки для себе, набуваючи квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 20 липня 2015 року.Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, вбачається відповідність заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).