800/4/17 Про визнання протиправними дії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо прийняття рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення особи з посади судді Апеляційного суду області,визнання протиправним та скасування рішення ВККС у частині прийняття рішення про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення особи з посади судді Апеляційного суду області - 17.04.2018 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення,

У грудні 2016 року ОСОБА_4 подав до Вищого адміністративного суду України адміністративний позов, в якому просив:

- визнати протиправними дії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія відповідно) щодо прийняття рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Харківської області;

- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 14 грудня 2016 року № 1918/дп-16 у частині прийняття рішення про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Харківської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що протиправність дій відповідача полягає в порушенні процедури розгляду скарг та звернень народних депутатів України Кармазіна Ю.А., Філенка В.П., Секретаря РНБОУ Богатирьової Р.В., Голови Комітету Верховної Ради України (далі - ВРУ) з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Швеця В.Д., скарг ОСОБА_9, ОСОБА_10, копії яких не було направлено на його адресу, в результаті чого він був позбавлений можливості повною мірою захистити свої права.

Стверджуючи про протиправність оскаржуваного рішення відповідача та наявність підстав для його скасування, позивач вказував, що останнє прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема, статті 87 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI (2453-17) ) у редакції 2010 року, а саме з порушенням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки факти і події, які стали приводом для порушення дисциплінарної справи, мали місце 8- 10 років тому.

Крім того, вказував, що висновок Комісії ухвалений без належного врахування попередньої тривалої та бездоганної роботи і позитивної характеристики позивача.

ВККС подала заперечення на адміністративний позов, в яких зазначила, що з 28 березня 2015 року набрав чинності Закон України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) (далі - Закон № 192-VIII (192-19) ), яким Закон № 2453-VI (2453-17) викладено в новій редакції. Відповідно до пункту 8 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження. Тому перевірка даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи та притягнення судді ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності здійснювалася Комісією відповідно до вимог статті 86 Закону № 2453-VI у редакції 2010 року.

За результатами проведеної перевірки встановлено факт перебування судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_4 у подвійному громадянстві з жовтня 2004 року по червень 2011 року. Також встановлено факти порушення позивачем вимог чинного законодавства в частині цільового використання бюджетних коштів при укладанні від імені суду договорів оренди транспортного засобу та передачі в оренду державного майна.

Посилаючись на пункт 31 Розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій та статус суддів" (1402-19) (далі - Закон № 1402-VІІІ (1402-19) ), відповідач зазначав, що за результатами розгляду дисциплінарної справи він правомірно застосував дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом 6 частини першої статті 109 Закону № 1402-VІІІ, оскільки у діях позивача наявні ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 2453-VI.

Заперечуючи проти доводів позивача в частині порушення строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, Комісія вказала, що до набуття чинності Законом № 192-VIII (192-19) строк притягнення судді до відповідальності за порушення присяги взагалі не застосовувався, а відтак, звільнення судді за порушення присяги згідно частини четвертої статті 87 Закону № 2453-VI (у редакції 2010 року) не було обмежене в часі.

Оскільки законодавче закріплення звільнення судді за порушення присяги як виду дисциплінарного стягнення та встановлення трирічного строку притягнення до дисциплінарної відповідальності відбулося одночасно і набрало чинності згідно із Законом № 192-VIII (192-19) з 28 березня 2015 року, - вважали, що трирічний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності слід обчислювати з дня наступного від цієї дати, тобто з 29 березня 2015 року.

Також зауважили, що Комісією при винесені оскаржуваного рішення враховувалися і показники роботи, і характеристики судді.

Провадження у цій справі відкрито ухвалою Вищого адміністративного суду України від 5 січня 2017 року .

З 30 вересня 2016 року набув чинності Закон № 1402-VIII (1402-19) , у пункті 6 Прикінцевих та перехідних положень якого передбачено, що, з-поміж інших, Вищий адміністративний суд України діє у межах своїх повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом у складі, визначеному цим Законом.

У відповідності з положеннями пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII (1402-19) Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 (v0002780-17) визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності й Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (2147а-19) , яким, зокрема, Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) від 6 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Згідно з пунктом 5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; далі - КАС) позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Желтобрюх І.Л., ухвалою від 24 січня 2018 року прийняв до провадження зазначену справу та розпочав її розгляд спочатку за правилами спрощеного позовного провадження. Під час розгляду справи ухвалою суду від 20 лютого 2018 року від Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) витребувано матеріали за зверненнями народного депутата України Філенка В.П., Секретаря Ради національної безпеки і оборони України Богатирьової Р.В., Голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Швеця В.Д., скаргами ОСОБА_9, ОСОБА_10 стосовно позивача. По справі оголошувались перерви для ознайомлення учасників судового розгляду з наданими на вимогу суду письмовими доказами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши докази, надані сторонами на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, Суд встановив наступне.

Постановою ВРУ від 12 червня 1997 року № 383/97 ОСОБА_4 обраний на посаду судді безстроково.

Указом Президента України від 13 грудня 2006 року № 1072/2006 (1072/2006) позивач призначений на посаду голови Апеляційного суду Харківської області.

Протягом 2010-2012 років до ВРЮ на поведінку судді ОСОБА_4 надійшли численні скарги та звернення народних депутатів України Кармазіна Ю.А., Філенка В.П., Секретаря РНБОУ Богатирьової Р.В., Голови Комітету ВРУ з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Швеця В.Д., скарги ОСОБА_9, ОСОБА_10

Здійснення перевірки та розгляд скарг на поведінку судді ОСОБА_4 відбувалися на тлі триваючої судової реформи, а саме: реформування низки дотичних державних органів, зміни їх повноважень та компетенції в частині вирішення питань притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та юридичної відповідальності за порушення присяги судді.

Так, 6 квітня 2012 року член ВРЮ Бондик В.А. за результатами перевірки вказаних скарг та звернень подав пропозицію про звільнення ОСОБА_4 з посади судді за порушення присяги.

3 грудня 2013 року Секція з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад дійшла висновку рекомендувати ВРЮ обговорити питання щодо обґрунтованості викладених у пропозиції обставин та за результатами такого обговорення встановити наявність чи відсутність підстав для внесення подання про звільнення ОСОБА_4 з посади судді за порушення присяги.

25 грудня 2015 року ВРЮ прийняла рішення про направлення матеріалів перевірки стосовно судді ОСОБА_4 до ВККС, оскільки дисциплінарну справу не було відкрито та рішення по суті не прийняте.

У січні 2016 року на адресу Комісії надійшло звернення Голови ВРЮ Бенедисюка І.М. щодо поведінки судді апеляційного суду Харківської області ОСОБА_4

За фактами та обставинами, викладеними у зверненні, на підставі висновку члена Комісії, складеного за результатами перевірки даних про наявність підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності від 15 вересня 2016 року, відповідачем прийнято рішення від 28 вересня 2016 року № 1870/дп-16 про відкриття дисциплінарного провадження.

14 грудня 2016 року відповідач, керуючись статтями 83- 89, 105 Закону № 2453-VI (у редакції 2010 року) ухвалив оскаржуване рішення № 1918/дп-16 (далі - Рішення) про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_4, застосувавши дисциплінарне стягнення, визначене пунктом 6 частини першої статті 109 Закону № 1402-VIII, а саме - подання про звільнення судді з посади.

Рішення Комісії мотивоване тим, що встановлені під час перевірки обставини та факти свідчили про систематичні порушення суддею правил суддівської етики, вчинення позивачем істотних дисциплінарних проступків через нехтування чинним законодавством, що у своїй сукупності підриває авторитет правосуддя і є несумісним зі статусом судді.

Зокрема, перевіркою встановлено, і таке визнається сторонами, що суддя Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_4 у 2004 році набув громадянства Російської Федерації (далі - РФ) за спрощеною процедурою та отримав паспорт громадянина РФ.

Статтею 4 Конституції України встановлено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. Відповідно до статті 19 Закону України "Про громадянство України" (у редакції, чинній на час набуття позивачем громадянства Російської Федерації) однією з підстав втрати громадянства України є добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття. За правилами пункту 4 частини четвертої статті 126 Основного Закону (у редакції, чинній на час набуття позивачем громадянства Російської Федерації) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі припинення громадянства. Відповідно до статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на теперішній час) повноваження судді припиняються у разі припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави.

11 березня 2011 року позивач звернувся до Генерального консульства РФ у м. Харкові із заявою про вихід із громадянства РФ та надав письмове прохання до УГІРФО Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області не розглядати у зв'язку з наведеним питання про втрату ним громадянства України, - оскільки він не може залишитися особою без громадянства.

Означене підтверджується листом Державної міграційної служби України від 3 червня 2011 року № 49/5-4977 та не заперечувалося позивачем по справі (т. 2 а.с. 59).

Зі змісту довідки Генерального консульства РФ у місті Харкові від 15 червня 2011 року № 271049614 вбачається, що рішенням цього Консульства від 31 травня 2011 року ОСОБА_4 дозволений вихід із громадянства РФ (т. 2, а.с. 70). Довідкою цього ж органу від 26 червня 2017 року підтверджується, що ОСОБА_4 не є громадянином РФ, у зв'язку з тим, що оформив вихід із громадянства РФ (т. 3, а.с. 46).

На підставі зазначених доказів та пояснень позивача, наданих під час засідання Комісії 14 грудня 2016 року, остання дійшла висновку, що позивач з жовтня 2004 року до червня 2011 року перебував у подвійному громадянстві, чим порушував норми статті 126, частини третьої статті 127 Конституції України, частин першої статті 51 Закону №2453-VI здійснював правосуддя, маючи подвійне громадянство, не сповіщав орган, який його обрав на посаду, про викладені обставини.

Крім того, перевіркою встановлено й інші порушення з боку позивача.

Зокрема, Комісія у своєму рішенні вказує, що 28 лютого 2008 року Апеляційним судом Харківської області, в особі голови суду ОСОБА_4, на порушення вимог пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2001 року № 232 (232-2001-п) "Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання () державними органами, а також установами, які утримуються за рахунок державного і місцевих бюджетів", яким зазначеним установам дозволялося брати в оренду обладнання та устаткування вартістю, що не перевищує 50 000 грн, укладено договір оренди з Харківським міським волейбольним клубом "Локомотив" про передачу у безоплатне користування суду автомобіля Lexus 2007 року випуску, вартістю 401 700 грн (т. 2, а.с. 135).

29 грудня 2007 року Апеляційним судом Харківської області, в особі голови суду ОСОБА_4, на порушення вимог статей 5, 10, 11, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в частині обов'язкового погодження з Фондом державного майна, передав у строкове платне користування приміщення на першому поверсі Апеляційного суду Харківської області площею 32 кв.м. під розміщення робочого місця приватного нотаріуса. Договір оренди укладено без здійснення оцінки об'єкта оренди та розрахунку орендної плати. Договір в частині істотних умов не відповідає типовому договору оренди відповідного майна і всупереч вимогам закону не передбачає обов'язку орендаря щодо страхування взятого в оренду майна (т. 2, а.с. 140- 142).

Зазначені факти зафіксовано в акті перевірки Державної судової адміністрації України щодо цільового використання бюджетних коштів від 22 серпня 2008 року № 16/10.

За вказаними фактами стосовно позивача Головним управлінням по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України складено протоколи:

- від 24 вересня 2008 року № 911-370 про корупційне діяння, передбачене пунктом "г" частини третьої статті 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" (т. 2, а.с. 90- 92);

- від 16 жовтня 2008 року № 911-378 про корупційне діяння, передбачене пунктом "а" частини другої статті 1 Закону України "Про боротьбу з корупцією" (т. 2, а.с. 93- 95).

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2008 року справу № 3-33257/2008 про адміністративне правопорушення, передбачене пунктом "г" частини третьої статті 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" стосовно ОСОБА_4, закрито за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення (т. 1, а.с. 49, 50).

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 17 грудня 2008 року провадження у справі № 3-49045 стосовно ОСОБА_4 за пунктом "а" частини другої статті 1 Закону України "Про боротьбу з корупцією" закрите за відсутністю в його діях складу правопорушення (т. 2, а.с. 51, 52).

Вирішуючи питання наявності в діях позивача ознак дисциплінарного проступку, Комісія виходила з того, що хоча провадження в зазначених адміністративних справах і закриті за відсутності складу інкримінованого ОСОБА_4 адміністративного правопорушення, проте судом не спростовано самі факти укладання вказаних договорів оренди з порушенням вимог законодавства.

Верховний Суд, надаючи правову оцінку встановленим у справі обставинам та фактам, виходить з того, що відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Критерії відповідності рішення суб`єкта владних повноважень законодавчим вимогам встановлені частиною другою статті 3 КАС.

Статус судді, його права та обов'язки, підстави та порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності на час вчинення дій, за які позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності, тобто до червня 2011 року, регулювалися статтею 126 Конституції України, Законом № 2453-VI (2453-17) .

На час провадження у дисциплінарній справі стосовно позивача та прийняття оскаржуваного Рішення до норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, вносилися зміни.

Так, 29 березня 2015 року набув чинності Закон № 192-VIII (192-19) , яким Закон № 2453-VI (2453-17) викладено в новій редакції. Відповідно до пункту 8 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.

На час прийняття відповідачем оскаржуваного Рішення (14 грудня 2016 року) набув чинності (з 30 вересня 2016 року) Закон № 1402-VІІІ (1402-19) , відповідно до пункту 31 Розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого заяви (скарги) щодо поведінки суддів місцевих та апеляційних судів, отримані Вищою кваліфікаційною комісією суддів України до набрання чинності цим Законом, передаються для розгляду Вищій раді правосуддя, якщо на день набрання чинності цим Законом Комісією не прийнято рішення про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Якщо ж на день набрання чинності цим Законом Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення про відкриття дисциплінарної справи, така справа розглядається колегіями Комісії, визначеними за її рішеннями, у порядку, що діяв на день відкриття дисциплінарної справи. Ухвалюючи рішення за результатами розгляду таких дисциплінарних справ, ВККС застосовує дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.

Отже, з системного аналізу зазначених правових норм вбачається, що при вирішенні питання про наявність підстав до відкриття дисциплінарного провадження Комісія мала керуватися положеннями законодавчих актів, що регулюють ці питання у редакції, чинній на час подання заяв та скарг (2010-2012рр), а від часу порушення дисциплінарного провадження, - дотримуватись процедури його розгляду відповідно до редакції Закону № 2453-VI (2453-17) , чинної на час його відкриття, тобто на 28.09.2016.

При цьому дисциплінарне стягнення застосовується відповідно до Закону № 1402-VІІІ (1402-19) в редакції, чинній на час такого застосування, тобто 14.12.2016.

Згідно з приписами частини першої статтею 52 Закону № 2453-VI (тут і далі в редакції, чинній на час відкриття дисциплінарного провадження) суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та цього Закону призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Відповідно до вимог частини четвертої, пункту 2 частини п'ятої статті 55 цього Закону суддя повинен додержуватися присяги судді та зобов'язаний дотримуватися правил суддівської етики.

Питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з'їздом суддів України (стаття 57 Закону № 2453-VI).

Питання щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності регламентовані статтями 92- 99 Закону № 2453-VI.

Однією з підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження є систематичне або грубе одноразове порушення ним правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя (пункт 3 частини першої статті 92 зазначеного Закону).

Дисциплінарне провадження - це процедура розгляду звернення, з метою встановлення обставин, що можуть бути підставою дисциплінарної відповідальності судді (частина перша статті 93 Закону № 2453-VI).

Пунктом 1 частини першої статті 94 цього Закону встановлено, що дисциплінарне провадження щодо суддів місцевих та апеляційних судів здійснює ВККС.

Порядок здійснення дисциплінарного провадження визначено статтею 95 зазначеного Закону, за правилами частини восьмої якої копія рішення органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, про відкриття дисциплінарної справи не пізніш як через три дні з його прийняття надсилається судді, щодо якого відкрито дисциплінарну справу. До рішення додається копія висновку члена органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів.

Розгляд дисциплінарної справи стосовно судді відбувається на засадах змагальності. На засіданні органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, заслуховуються повідомлення члена органу, що здійснює дисциплінарну провадження щодо суддів, який здійснює перевірку, про результати перевірки, пояснення судді, стосовно якого розглядається справа, та/або його представника, свідків, а також інших заінтересованих осіб.

Суддя, стосовно якого розглядається питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності, та/або його представник мають право надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам провадження, висловлювати заперечення, заявляти клопотання і відводи (частини дванадцята, тринадцята статті 95 Закону № 2453-VI).

Згідно з частиною другою статті 96 цього Закону, при обранні дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Верховний Суд встановив, що проведення перевірки скарг і звернень на дії позивача, порушення дисциплінарного провадження та його розгляд Комісією здійснено в межах наданих повноважень та у порядку, визначеному Законом № 2453-VI (2453-17) .

Копія рішення про відкриття дисциплінарного провадження та висновок члена ВККС, складений за результатами перевірки, направлялися на адресу позивача, що підтверджується копіями супровідних листків та не заперечується позивачем.

Також, позивач повідомлявся відповідачем про час та місце розгляду дисциплінарної справи. Розгляд справи відбувався з дотриманням принципу змагальності.

Водночас слід зазначити, що відповідно до законодавчо закріпленого порядку здійснення дисциплінарного провадження вимоги (обов'язку) направлення на адресу судді, відносно якого відкрите провадження, копій скарг та звернень, за якими здійснюється перевірка, не передбачалось.

Будь-яких клопотань та заяв з цього приводу позивач до відповідача не заявляв.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій Комісії щодо прийняття рішення про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання внесення подання про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Харківської області є безпідставними та задоволенню не підлягають, оскільки такі дії є прямою реалізацією повноважень останньої.

Аналізуючи суть оскаржуваного рішення, колегія суддів зауважує, що позивачем не заперечуються встановлені перевіркою факти та пов'язані з ними обставини. Доводів чи аргументів на спростування висновків відповідача щодо оцінки дій та поведінки позивача, їх необ'єктивності чи упередженості позивачем не наведено.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Бангалорських принципів суддя повинен дбати про те, щоб його поведінка була бездоганною з точки зору стороннього спостерігача, дії і поведінка були спрямовані на підтримання впевненості громадськості у чесності і непідкупності судових органів.

Враховуючи викладені вище обставини та встановлені факти порушення позивачем приписів законодавчих норм, колегія суддів вбачає наявність в діях позивача ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 2453-VI, а саме: систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя. Отже, висновки відповідача, викладені в оскаржуваному Рішенні, щодо вчинення позивачем дисциплінарного правопорушення, є правомірними та обґрунтованими.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що ухвалюючи рішення за результатами розгляду дисциплінарної справи щодо позивача та обираючи вид дисциплінарного стягнення Комісія помилково визначила початок перебігу трирічного строку для застосування дисциплінарного стягнення.

Відповідно до частини четвертої статті 96 Закону № 192-VІІІ та частини одинадцятої статті 109 Закону № 1402-VІІІ, на які відповідач посилається у Рішенні, дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Відповідач, всупереч зазначеним нормам, обчислював перебіг строку з дати набуття чинності Закону № 192-VІІІ (192-19) , мотивуючи це тим, що до 29 березня 2015 року звільнення судді за порушення присяги взагалі не відносилося до видів дисциплінарного стягнення.

Колегія суддів вважає такі доводи відповідача неспроможними, оскільки вказаними правовими нормами чітко визначено, що початок перебігу строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності обчислюється із дня вчинення проступку, а не від дати набуття чинності тією чи іншою правовою нормою.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Як вбачається з матеріалів справи, порушення, за які позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності, мали місце у 2007- 2008 роках. Перебування позивача у подвійному громадянстві мало триваючий характер та припинене шляхом подання ним заяви про вихід з громадянства РФ та прийняття Генеральним консульством РФ у м. Харкові відповідного рішення про надання дозволу про вихід з громадянства РФ від 31 травня 2011 року. Отже, щодо вказаного порушення, перебіг строку притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності обчислюється з 1 червня 2011 року.

На підставі викладеного, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що відповідач діяв поза межами строків давності притягнення позивача до відповідальності, а тому позовні вимоги ОСОБА_4 в частині оскарження ним Рішення Комісії від 14 грудня 2016 року № 1918/дп-16 підлягають задоволенню.

Статтею 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Суд може застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

В розумінні положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Відповідно, враховуючи вищезазначене, колегія суддів доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині шляхом визнання протиправним та скасування рішення Комісії від 14 грудня 2016 року 1918/дп-16 повністю.

За правилами статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії суддів України судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 20 копійок.

Керуючись статтями 2, 22, 139, 241- 246, 250, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Позовні вимоги ОСОБА_4 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 грудня 2016 року 1918/дп-16 Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_4 та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

В задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо прийняття рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Харківської області - відмовити за безпідставністю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії суддів України на користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) гривню 20 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.