520/11727/18 Про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності особи на котедж та на квартиру, визнати недійсними договорів дарування нерухомого майна - 15.09.2021 Прийняття

Іменем України15 вересня 2021 рокум. Київсправа № 520/11727/18провадження № 61-8241св20ВерховнийСуд у складі колегіїсуддів Першоїсудової палатиКасаційного цивільногосуду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,учасники справи:позивач - арбітражний керуючий Вудуд Гаррі Ігорович - ліквідатор фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Чисте місто", ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, ОСОБА_7, ОСОБА_8, розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу арбітражного керуючого Вудуда Гаррі Ігоровича - ліквідатора фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, подану адвокатом Мхітаряном Олександром Сергійовичем, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 червня 2019 року у складі судді Салтан Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 березня 2020 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Ващенко Л. Г., Сєвєрової Є. С., ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року арбітражний керуючий Вудуд Г. І. - ліквідатор фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - арбітражний керуючий - ліквідатор ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (далі - Управління державної реєстрації), Товариство з обмеженою відповідальністю "Чисте місто" (далі - ТОВ "Чисте місто"), про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на котедж АДРЕСА_1 та на квартиру АДРЕСА_2 ; визнати недійсними договори дарування квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 та договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 .

Позов обгрунтований тим, що 30 травня 2008 року між ОСОБА_1 та TOB"Чисте місто" укладено договір № 52Р/99 про резервування приміщення, згідно з яким TOB "Чисте місто" зобов`язується здійснити резервування за ОСОБА_9 котеджу АДРЕСА_6 .

Відповідно до акта приймання-передачі від 18 березня 2009 року, TOB "Чисте місто" передало, а ОСОБА_1 прийняла будівлю № 43, в пансіонаті сімейного відпочинку, за адресою: АДРЕСА_7, (будівельна: АДРЕСА_8 ). Цей акт приймання-передачі від 18 березня 2009 року є підставою для оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна.

18 березня 2009 року Інспекцією ДАБК в Одеській області ОСОБА_1. видано акт готовності об`єкта до експлуатації та свідоцтво № 42 про відповідність збудованого об`єкта проєктній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил.

У зв`язку з тяжким фінансовим становищем ОСОБА_1 зареєструвати право власності на вказане нерухоме майно не змогла.

Згідно з судовими рішеннями господарського суду Одеської області від 26 червня 2013 року та 07 серпня 2018 року визнано банкрутом ФОП ОСОБА_1 та продовжено строк ліквідаційної процедури.

Відповідно до рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 серпня 2011 року з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" стягнено кредитну заборгованість в розмірі 3 181 281,00 грн. З 13 грудня 2013 року ОСОБА_2 прийняла право вимоги за кредитним договором та до неї перейшли всі права банка.

На підставі заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2014 року про задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права на котедж ОСОБА_2 зареєструвала право власності на котедж АДРЕСА_1, а також на квартиру АДРЕСА_2 .

Посилаючись на те, що заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2014 року скасовано 03 грудня 2014 року, а позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права на котедж у березні 2015 року залишено без розгляду, позивач просив задовольнити позовні вимоги (т. 1, а. с. 1-8, т. 4, а. с. 114-116).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 червня 2019 року в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач звернувся до суду з позовом поза межами позовної давності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 березня 2020 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 червня 2019 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, однак неправильно зазначив про пропуск позивачем позовної давності, оскільки в позові необхідно відмовити за необґрунтованістю позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2020 року арбітражний керуючий ФОП ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення у справі ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, є необ`єктивними та незаконними.

Суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку, що лише власник майна вправі вимагати скасування рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію нерухомого майна за іншою особою.

Суд не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі 6-605 цс16, у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 639/3980/16-ц, провадження № 61-1223св17. ОСОБА_1 є належним позивачем у цій справі, права якої були порушені.

ОСОБА_2 на підставі заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2014 року у справі № 520/17968/13-ц зареєструвала за собою право власності на спірне майно. Судове рішення було скасоване, а позов залишений без розгляду. Отже, судовий акт, який скасований, не породжує правових наслідків, тому державна реєстрація права власності ОСОБА_2 підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин закон, який не підлягає застосуванню у цій справі та у цьому випадку відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування таких норм у подібних правовідносинах.

Суд апеляційної інстанції застосував Закон України "Про іпотеку" (898-15) , який не підлягав застосуванню, відмовив у позові з тієї підстави, що у справі, рішення якої переглядається, не встановлено факт виконання ОСОБА_1 основного зобов`язання згідно з рішенням суду від 11 серпня 2011 року.

Суд не звернув уваги, що виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань не є предметом розгляду цієї справи. Невиконання ОСОБА_1 основного зобов`язання, як зазначає суд, не впливає на те, що ОСОБА_2 набула права власності на підставі рішення суду, яке було скасоване, внаслідок чого припинилися підстави для державної реєстрації права власності.

Суд першої інстанції порушив норми матеріального права і не звернув уваги на переривання позовної давності.

02 лютого 2016 року арбітражний керуючий звернувся до суду з позовом про скасування державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання та реєстрація права власності. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 січня 2017 року у справі № 520/1068/16-ц у позові відмовлено. Суд зазначив про необхідність звернутися до Державного реєстратора відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) із заявою у зв`язку із скасуванням судового рішення у справі № 520/17968/13-ц.

З метою захисту прав ОСОБА_1 арбітражний керуючий, в межах позовної давності, 11 серпня 2017 року звернувся до суду із заявою про поворот виконання рішення суду. Ухвалою Київського районного суду від 18 січня 2018 року у справі № 520/17968/13-ц в задоволенні заяві відмовлено. Суд зазначив, що скасування державної реєстрації права власності на котедж № 43 за ОСОБА_2 не може призвести до повернення сторін в попереднє становище, яке існувало до ухвалення скасованого рішення, та не призведе до повернення стягувачем відповідачу всього одержаного за скасованим рішенням, оскільки ОСОБА_1 не була власником майна, а мала лише майнові права на об`єкт нерухомості.

Правовий висносновок щодо преривання строку позовної давності, викладений у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц, провадження № 61-6927св18. Отже, позовна заява у цій справі подана 06 вересня 2018 року, тобто в межах строку.

Суд першої інстанції, застосувавши позовну давність, не зробив жодних висновків щодо обгрунтованості чи необгрунтованості позовних вимог.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Зазначила, що ОСОБА_1 ніколи не була власником котеджу, а також утворених квартир за зазначеною адресою, а лише була власником майнових прав, переданих в іпотеку банку.

Згідно з рішенням Київського районного суду міста Одеси від 07 лютого 2014 року у справі № 520/17968/13-ц звернено стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 24 липня 2008 року № 014/0029/74/91870, шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на котедж АДРЕСА_1 (поштова адреса після введення об`єкту до експлуатації).

05 березня 2014 року за ОСОБА_2 зареєстровано на праві приватної власності котедж № 43, об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_7 .

У результаті поділу цього котеджу були утворені нові об`єкти нерухомості: квартири АДРЕСА_3, АДРЕСА_9, АДРЕСА_10, АДРЕСА_2 .

Далі 18 березня 2014 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартири АДРЕСА_3, АДРЕСА_9, АДРЕСА_10, АДРЕСА_2, квартири АДРЕСА_3, АДРЕСА_9, АДРЕСА_10 були відчужені на користь третіх осіб (учасників справи № 520/11727/18), квартира АДРЕСА_2 залишилась у власності ОСОБА_2 .

Предметом позову є скасування рішень державних реєстраторів, на підставі яких були внесені відповідні записи до державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Велика Палата Верховного Суду щодо оскарження рішень державних реєстраторів у постанові від 29 травня 2019 року, справа № 367/2022/15-ц, сформулювала правовий висновок, згідно з яким рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 30 травня 2008 року між ОСОБА_1 та TOB "Чисте місто" укладено договір №52Р/99 про резервування приміщення, згідно з яким TOB "Чисте місто" зобов`язується здійснити резервування за ОСОБА_1 котеджу за адресою: АДРЕСА_11 (т.1, а. с.10-12 ).

24 липня 2008 року між АТ "Райффайзен Банк Аваль" і ОСОБА_1 укладений кредитний договір №014/0029/74/91870, згідно з яким позичальник отримав кредит в розмірі 332 492 дол. США, строком до 24 липня 2028 року, за програмою кредитування "Житло в кредит на первинному ринку", з цільовим призначенням: придбання цільових облігацій з подальшим їх обміном на котедж, загальною площею 218,12 кв. м за будівельним АДРЕСА_6 .

На забезпечення виконання боргових зобов`язань за кредитним договором від 24 липня 2008 року, укладеного між банком і ОСОБА_1, укладений договір застави цінних паперів, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гур`яновою Л. Г., зареєстрований в реєстрі за № 5317, відповідно до якого відповідач передала банку в заставу цінні папери номінальною вартістю 1 гривня в кількості 697 984 штуки, вартість яких відповідає вартості загальної площі котеджу та надає його власнику право на отримання котеджу за будівельним АДРЕСА_6 .

Відповідно до акта приймання-передачі від 18 березня 2009 року TOB "Чисте місто" передало, а ОСОБА_1 прийняла будівлю № 43 в пансіонаті сімейного відпочинку за адресою: АДРЕСА_7, (будівельна: АДРЕСА_8,). Акт приймання-передачі від 18 березня 2009 року є підставою для оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна (т.1,а. с.13).

18 березня 2009 року Інспекцією ДАБК в Одеській області видано акт готовності об`єкта до експлуатації та свідоцтво № 42 про відповідність збудованого об`єкта проєктній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил (т. 1, а. с. 14-17).

Інформація, що ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на зазначений об`єкт нерухомості, у справі відсутня.

ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором не виконала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість з погашення кредиту.

Згідно з рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 серпня 2011 року позов АТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено та стягнено з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 24 липня 2008 року в сумі 3 181 281, 00 грн.

13 грудня 2013року ОСОБА_2 прийняла право вимоги за кредитним договором від 24 липня 2008 року № 014/0029/74/91870 та договором застави цінних паперів від 24 липня 2008 року на підставі договорів відступлення прав вимог. До неї перейшли всі права за кредитним договором від 24 липня 2008 року та договором застави, укладеного між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 .

Постановою Господарського суду Одеської області від 26 червня 2013 року визнано банкрутом ФОП ОСОБА_1, а її ліквідатором призначено арбітражного керуючого Вудуда Г. І. (т. 1, а. с.45-48).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07 серпня 2018 року продовжено строк ліквідаційної процедури ФОП ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 49-50).

07 лютого 2014 року заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси (справа № 520/17968/13), з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 07 лютого 2014 року, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та звернено стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 липня 2008 року у сумі 3 181 281,00 грн, шляхом визнання права власності за ОСОБА_2 на котедж АДРЕСА_1, загальною площею 266,0 кв. м, за ціною 484 759 грн (т.1, а. с. 19-22).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 18739573 державний реєстратор Реєстраційної служби ОМУЮ Голоцван Є. О. 05 березня 2014 року здійснив державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на котедж АДРЕСА_1, загальною площею 266,0 кв. м, на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2014 року (т. 1, а. с. 32, 33).

За заявою ОСОБА_2 Київська районна адміністрація своїм розпорядженням від 17 березня 2014 року № 167 затвердила поділ котеджу АДРЕСА_1 на 4 квартири, визначивши їм відповідні адреси, та зареєструвала за собою право власності на квартири АДРЕСА_3, АДРЕСА_9, АДРЕСА_10, АДРЕСА_2 . Зокрема, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2, а квартири АДРЕСА_3, АДРЕСА_9, АДРЕСА_10 вона відчужила (т. 1, а. с. 31-33, 34).

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 08 липня 2014 року заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2014 рокузалишене без змін.

03 грудня 2014 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 1, а. с. 23-27).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 31 березня 2015 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки залишено без розгляду (т. 1, а. с. 28).

02 лютого 2016 року арбітражний керуючий Вудуд Г. І. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Одеського міського управління юстиції про скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та реєстрації права власності (т. 2, а. с. 19-22).

Цей спір стосувався визнання права на об`єкти нерухомого майна, а саме котедж АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 січня 2017 року (справа № 520/1068/16-ц) у позові відмовлено з тих підстав, що ОСОБА_1 не довела, що є власником вказаних об`єктів нерухомості (т. 1, а. с. 39-43).

Ухвалою цього суду від 18 січня 2018 року (справа №520/17968/13-ц) відмовлено в заяві арбітражного керуючого Вудуд Г. І. - ліквідатора ФОП ОСОБА_1 про поворот виконання заочного рішення суду від 07 лютого 2014 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки (т. 1, а. с. 29-30).

26 квітня 2018 року арбітражний керуючий Вудуд Г. І. звернувся до Державного підприємства "Центр обслуговування громадян" із заявою про скасування запису рішення про державну реєстрацію права власності на підставі рішення суду від 07 лютого 2014 року. Державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_11 прийняв рішення про відмову у скасуванні реєстрації від 26 квітня 2018 року № 40840308 з посиланням на те, що котедж № 43 за адресою: АДРЕСА_7 закрито у зв`язку із поділом об`єкта нерухомого майна, право власності за номером 4911358 зареєстровано на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2014 року та ухвали Апеляційного суду Одеської області від 08 липня 2014 року - погашено (т. 1, а. с. 44).

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що у результаті поділу цього котеджу утворено 4 самостійних об`єкта нерухомого майна з присвоєнням окремих адрес, зокрема: квартири АДРЕСА_3, АДРЕСА_9, АДРЕСА_10, АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 31).

Зокрема, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_12, яка розташована за вказаною адресою, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1, виданого 25 березня 2014 року Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 11882174 від 25 березня 2014 року, Одеське міське управління юстиції) (т. 1, а. с. 33).

28 березня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартиру АДРЕСА_3 за зазначеною адресою, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального Чужовською Н. Ю. за реєстровим № 2114 (т.1, а. с. 204-208).

25 березня 2014 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_9 за зазначеною адресою, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального Савченко С.В. за реєстровим № 497 (т. 2, а. с.139-143).

25 березня 2014 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_12 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_10 за зазначеною адресою, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В. за реєстровим № 493 (т. 1, а. с. 167-168).

28 жовтня 2014 року між ОСОБА_12 і ОСОБА_6, ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_10 за зазначеною адресою, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н. В. за реєстровим № 3293 (т. 1, а. с. 158-160).

У результаті поділу утворені нові об`єкти нерухомості: квартири АДРЕСА_3, АДРЕСА_9, АДРЕСА_10, АДРЕСА_2 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 належали майнові права на котедж № 43 за адресою: АДРЕСА_8 на підставі договору № 52Р/99 про резервування приміщення від 30 травня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 і TOB "Чисте місто".

Постановою Господарського суду Одеської області від 26 червня 2013 року визнано банкрутом ФОП ОСОБА_1, а ліквідатором призначено арбітражного керуючого Вудуда Г. І.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 18739573 державний реєстратор Реєстраційної служби ОМУЮ Голоцван Є. О. 05 березня 2014 року здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 (як нового кредитора ОСОБА_1 ) на котедж АДРЕСА_1, загальною площею 266,0 кв. м, на підставі заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2014 року.

Посилаючись на те, що заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2014 року скасоване 03 грудня 2014 року, а позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права на котедж у березні 2015 року залишені без розгляду, ліквідатор ФОП ОСОБА_1 просив скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на котедж АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_13 (утвореної внаслідок поділу котеджу).

Згідно із частиною четвертою статті 10 Закону України № 2343-XII"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (тут і далі у редакції, на момент вчинення державним реєстратором оскаржуваного запису про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно боржника) суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) , а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України (2755-17) .

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 16 ГПК України (у редакції, чинній станом на вересень 2018 року - дата звернення ліквідатора ФОП ОСОБА_1 до суду із цим позовом) господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) , а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України (2755-17) .

Наведена редакція пункту 8 частини першої статті 16 ГПК України діяла як на момент звернення ліквідатора ФОП ОСОБА_1 до суду із цим позовом, так і на момент розгляду справи судом першої інстанції й ухвалення ним рішення (11 червня 2019 року).

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) , а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України (2755-17) .

За змістом частини першої статті 19 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа - учасник приватноправових відносин.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Таким чином, майнові спори щодо банкрута підлягали розгляду та вирішенню за правилами цивільного судочинства або ж відносились до повноважень суду господарської юрисдикції та мали розглядатися останнім в окремому позовному провадженні (не у межах провадження у справі про банкрутство) залежно від суб`єктного складу, а саме з огляду на те, хто є позивачем у такому спорі.

Отже, позовні вимоги ліквідатора ФОП ОСОБА_1 - боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, мали розглядатися із врахуванням суб`єктного складу сторін (участь у справі фізичної особи ОСОБА_2 ), предмета спору та характеру правовідносин в порядку цивільного судочинства.

Проте Верховний Суд звертає увагу, що після ухвалення рішення суду першої інстанції та до прийняття рішення у справі апеляційним судом (17 березня 2020 року) законодавство було змінено, зокрема 21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства (2597-19) від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII.

Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) . Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) . За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства).

Згідно з частинами першою-третьою статті 3 ГПК України (у редакції, чинній на час апеляційного та касаційного перегляду справи) судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) , Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Тобто законодавець указав, що у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії.

Вирішуючи питання щодо юрисдикції спору, апеляційний суд виходив із того, що сторонами у справі є арбітражний керуючий (боржник) та відповідач ОСОБА_2 (стягувач). Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника. Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 вказаного Закону незалежно від настання строку виконання зобов`язань. Отже, у розумінні вищевказаних вимог Закону № 2343-XII (2343-12) , ОСОБА_1 є боржником, а ОСОБА_2 (стягувач), яка вправі пред`явити свої майнові права до боржника в порядку ГПК України (1798-12) .

Суд апеляційної інстанції залишив без уваги ті обставини, що Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) втратив чинність з 21 жовтня 2019 року, з набранням чинності Кодексом України з процедур банкрутства (2597-19) .

На момент ухвалення судом апеляційної інстанції рішення діяв Кодекс України з процедур банкрутства (2597-19) , який передбачає особливості розгляду справ про банкрутство, про що вказано в статті 7 цього Кодексу.

Частина друга статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника.

Таким чином, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи апеляційним судом та Верховним Судом, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19) та від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19).

Відповідно до положень статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатор з дня свого призначення формує ліквідаційну масу; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 62 Кодексу України з процедур банкрутства усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

У цій справі позивач арбітражний керуючий Вудуд Г. І. оспорює перехід права власності на майно (майнові права) боржника ОСОБА_1 до іншої особи (05 березня 2014 року), який відбувся у період, коли розглядалася справа про банкрутство ( 26 червня 2013 рокуФОП ОСОБА_1 визнано банкрутом).

Отже, заявлені в цій справі вимоги ліквідатора боржника - ОСОБА_1. необхідно розглядати у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 .

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня2019 року у справі № 918/420/16 (провадження № 12-130гс18).

За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства (2597-19) , який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

З урахуванням викладеного помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про неможливість розгляду в межах справи про банкрутство позовних вимог ліквідатора ФОП ОСОБА_1 .

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

На підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (стаття 414 ЦПК України).

Верховний Суд звертає увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

Верховний Суд бере до уваги, що в разі скасування судових рішень із закриттям провадження у цій справі позивач буде змушений знову звернутися до суду. Тому виходячи з принципу процесуальної економії Верховний Суд вважає можливим визначити юрисдикцію у цій справі, виходячи з процесуального законодавства, чинного на час апеляційного та касаційного розгляду, тобто застосувати норми Кодексу України з процедур банкрутства (2597-19) .

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12 серпня 2021 року продовжено строк ліквідаційної процедури ФОП ОСОБА_1 та повноважень ліквідатора банкрута - арбітражного керуючого Вудуда Г. І. до 26 листопада 2021 року.

Таким чином, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справу необхідно передати до господарського суду, на розгляді якого перебуває справа про банкрутство ФОП ОСОБА_1 .

Аналогічних висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 200/12041/17 (провадження № 61-12507св19), від 19 лютого 2020 року у справі № 334/1939/16-ц (провадження № 61-47237св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 199/6577/16-ц (провадження № 61-13297св18), від 18 березня 2020 року у справі № 200/10257/14-ц (провадження № 61-9721св18), від 20 травня 2020 року у справі № 161/18582/17 (провадження № 61-26625св18), від 10 червня 2020 року у справі № 640/20224/15-ц (провадження № 61-6920св18).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Отже, спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції. За встановлених обставин справу необхідно передати справу до Господарського суду Одеської області, на розгляді якого перебуває справа № 916/1496/13 про банкрутство ФОП ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу арбітражного керуючого Вудуда Гаррі Ігоровича - ліквідатора фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, подану адвокатом Мхітаряном Олександром Сергійовичем, задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м.Одеси від11 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 березня 2020року скасувати.

Матеріали справи № 520/11727/18 за позовом арбітражного керуючого Вудуда Гаррі Ігоровича - ліквідатора фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Чисте місто", ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів дарування квартир та договору купівлі-продажу квартири передати до Господарського суду Одеської області, на розгляді якого перебуває справа № 916/1496/13 про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .