733/324/21 Про встановлення факту належності правовстановлюючого документа - 15.09.2021 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_2, на ухвалу Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 квітня 2021 року, постановлену суддею Овчариком В. М., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 травня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Бечка Є. М., Шарапової О. Л.,

Короткий зміст заяви

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту належності йому трудової книжки, заповненої 04 травня 1977 року на ім`я ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у порядку її розгляду за правилами окремого провадження.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01 вересня 1974 року по 15 липня 1976 року навчався у Сокиринському СПТУ-14, а з 04 квітня 1977 року по 02 березня 1987 року працював різноробочим на Ічнянському заводі продтоварів, де йому видано трудову книжку серії НОМЕР_1 .

Заявник зазначав, що у цій трудовій книжці його ім`я зазначено як " ОСОБА_3", що не співпадає із записами у його паспорті, картці фізичної особи - платника податків, пенсійному посвідченні, свідоцтві про народження, що видані на його ім`я.

У зв`язку з розбіжністю у написанні його імені у вказаній трудовій книжці період його навчання у Сокиринському СПТУ-14 та період роботи на Ічнянському заводі продтоварів Пенсійним фондом України не враховано до трудового стажу при призначенні йому пенсії.

Встановлення вищезазначеного факту має для нього юридичне значення, оскільки невідповідність між документами перешкоджає зарахувати вказані вище періоди роботи до страхового стажу.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 квітня

2021 року заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду з підстав, передбачених частиною шостою статті 294 ЦПК України.

Суд першої інстанції виходив із того, що під час судового розгляду справи встановлено, що заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області заперечує проти встановлення факту належності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, трудової книжки, заповненої 04 травня 1977 року на ім`я ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що фактично між сторонами існує спір про право, який повинен розглядатися у порядку позовного провадження.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 21 травня 2021 року ухвалу Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 квітня

2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність між сторонами у цій справі спору про право, однак зазначив ще про те, що розбіжність в імені особи наявна не тільки в трудовій книжці, а й в наказах Ічнянського заводу продтоварів, що зберігаються в архіві, а тому підтвердити факт належності заявникові трудової книжки, про яку йдеться, в позасудовому порядку неможливо, тому спір слід вирішувати у порядку позовного провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якій ставиться питання про скасування ухвали Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 квітня 2021 року та постанови Чернігівського апеляційного суду

від 21 травня 2021 року і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області, у якому останнє просить залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Фактичні обставини у справі, встановлені судами

Згідно з копією паспорта громадянина України № НОМЕР_2 від 12 грудня 2018 року, копією картки платника податків від 30 серпня 2019 року, копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 11 січня 1959 року, копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 від 19 вересня 2018 року, заявником у цій справі є ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 2, 3, 5, 28).

Трудову книжку серії НОМЕР_1 видано на ім`я ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який згідно із записами у цій книжці з 01 вересня 1974 року по 15 липня 1976 року навчався в Сокиринському СПТУ-14, а з 04 квітня 1977 року по 02 березня 1978 року працював різноробочим на Ічнянському заводі продтоварів та звільнений з роботи за власним бажанням згідно зі статтею 40 КЗпП України (а. с. 6).

У судових засіданнях заявник та його представник звертали увагу суду на те, що Ічнянський завод продтоварів ліквідовано, його обліково-кадрові документи зберігаються у Комунальній архівній установі "Трудовий архів" Ічнянської міської ради, але в них ім`я заявника теж вказано неправильно - " ОСОБА_3". Указане підтверджується архівними виписками Комунальної архівної установи "Трудовий архів" Ічнянської міської ради від 16 березня 2021 року (а. с.10).

З роздруківки з пенсійної справи заявника від 12 березня 2021 року, що виконана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, установлено, що до стажу роботи заявника, який дає йому право на пенсію, не враховано періоди його навчання в Сокиринському СПТУ-14 з 01 вересня 1974 року по 15 липня 1976 року і роботу на Ічнянському заводі продтоварів з 04 квітня 1977 року по 02 березня 1978 року (а. с. 7).

Згідно з копією експертного висновку Українського бюро лінгвістичних експертиз від 11 січня 2018 року, особові імена " ОСОБА_1" та " ОСОБА_3" попри розбіжності в орфографічній фіксації в документах, наданих для експертизи, а також в інших документах ОСОБА_1, можна вважати ідентичними (а. с. 8).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалені у справі судові рішення не відповідають цим вимогам.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначений частиною першою статті 315 ЦПК України.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема, належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

У даній справі заявник просив встановити належність йому трудової книжки, у якій ім`я не співпадає з ім`ям, вказаним у паспорті та свідоцтві про народження. Прізвище та по батькові вказані правильно.

Встановлення належності трудової книжки заявнику надасть йому право на включення певних періодів навчання та роботи до трудового стажу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Враховуючи вищезазначене, слід зробити висновок про те, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року № 643/6447/19 (провадження № 61-14968св20), від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 554/3600/19 (провадження № 61-8937св20), від 25 листопада 2020 року у справі № 636/4087/19 (провадження № 61-13847св20), від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 61-18230св19).

Звертаючись до суду з цією заявою, ОСОБА_1 просив встановити факт належності йому правовстановлюючого документа, а саме трудової книжки, оскільки неправильне зазначення його імені у цьому документі перешкоджає зарахувати період навчання та період роботи до страхового стажу. Іншої можливості встановити факт належності йому трудової книжки немає.

Залишаючи заяву ОСОБА_1 без розгляду, суди неправильно розтлумачили зміст пункту 6 частини першої статті 315 ЦПК України і не звернули увагу на те, що законом прямо віднесено встановлення юридичного факту належності правовстановлюючих документів до справ окремого провадження (розділ IVЦ ПК України (2755-17) ).

Висновки судів про наявність у даному випадку спору про право необґрунтовані.

Разом із цим колегія суддів звертає увагу на те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі "Bellet v. France" ("Белле проти Франції") Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суд першої інстанції не врахував зазначеного та залишив заяву ОСОБА_1 без розгляду за відсутності правових підстав, передбачених частиною шостою статті 294 ЦПК України, що не відповідає принципу верховенства права. Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд не звернув уваги на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального суду й безпідставно залишив це рішення без змін.

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, задовольнити.

Ухвалу Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 квітня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 травня 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.