703/4050/15 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 15.09.2021 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2021 року, ухвалене суддею Опалинською О. П., та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 травня 2021 року, прийняту колегією суддів у складі: Новікова О. М., Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б.,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 22 березня 2007 року ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 25 000,00 доларів США на строк до 20 січня 2027 року.

Посилаючись на те, що у результаті неналежного виконання останнім своїх зобов`язань, утворилася заборгованість, позивач просив стягнути з відповідача кредитну заборгованість у розмірі 22 887,94 доларів США, заборгованість за процентами у розмірі 23 004,69 доларів США, заборгованість із комісії у розмірі 4 200,00 доларів США та пеню у розмірі 49 594,14 доларів США.

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до банку, посилаючись на те, що при укладенні договору були порушені його права як споживача, зокрема положення частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживача" щодо надання інформації за кредитом, а також на те, що у кредитному договорі не міститься відомостей про загальну вартість кредиту, річну відсоткову ставку, не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним пункт 7.1 кредитного договору від 22 березня 2007 року та цей договір в цілому.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 11 квітня 2017 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Також відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору.

Постановою Верховного Суду від 01 серпня 2018 року судові рішення в частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 20 травня 2021 року, у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07 липня 2009 року, яке набрало законної сили, за позовом банку про звернення стягнення на предмет іпотеки змінено строк повернення кредиту, проте вимог на підставі частини другої статті 625 ЦК України позивач не ставив. Крім того, суди послались на те, що із наданого банком розрахунку неможливо встановити розмір тіла кредиту, що підлягає стягненню, а отже, суди дійшли висновку, що позивач не довів своїх вимог.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк", у якій заявник просив скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 травня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Заявник посилався на те, що суди в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а також посилався на порушення судами норм процесуального права (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2021 року справу призначено до розгляду у складі п`яти суддів.

Обставини справи, встановлені судами

22 березня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 25 000,00 доларів США на купівлю квартири на строк до 20 січня 2027 року.

Заочним рішенням Смілянського міськрайнного суду Черкаської області від 07 липня 2009 року, яке набрало законної сили, у справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 22 березня 2007 року у сумі 200 669,24 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 з 01 січня 2009 року по 09 червня 2015 року вносив проплати в рахунок погашення заборгованості за кредитними зобов`язаннями.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадах: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини п`ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Верховний Суд у постанові від 01 серпня 2018 року у даній справі наголосив, що наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки за умов неповернення кредитних коштів, не позбавляє банк права на звернення до суду на загальних підставах з вимогою до відповідача про стягнення на свою користь суми боргу за кредитним договором, зокрема, щодо стягнення тієї частини позики, що підлягає сплаті, у межах позовної давності за кожним із платежів.

Наявність судового рішення за відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Вказана правова позиція Верховного Суду є сталою і незмінною та неодноразово викладалася у його постановах, зокрема у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 705/2298/15-ц (провадження

№ 61-10593св18) та від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19).

Крім того, Верховний Суд вказав на необхідність перевірки доводів позивача щодо заборгованості, в рахунок якої звернуто стягнення, за який період вона виникла та нарахована, чи відбулось дострокове стягнення усієї суми кредиту та чи було змінено строк виконання зобов`язань за договором, а також щодо обставин набрання цим рішенням законної сили та його виконання.

Суди наведеного при новому розгляді не врахували.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди, вказавши, що, на їх думку, наданий банком розрахунок заборгованості проведено поверхово і незрозуміло, інших доводів на спростування позиції банку не навели, вказівок Верховного Суду при новому розгляді не виконали.

Разом з тим статтями 89, 263 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Закон висуває кілька вимог, які дозволяють як докази використовувати будь-які дані, що отримані за допомогою вищенаведених засобів доказування.

Отже, процесуальним обов`язком суду є дослідження поданих сторонами доказів (зокрема й розрахунку заборгованості за кредитним договором), перевірка їх, оцінка в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами (довідками, виписками тощо), а у випадку незгоди з ними повністю чи частково - зазначення правових аргументів на їх спростування чи прийняття і наведення у рішенні свого розрахунку.

Маючи передбачений законом обов`язок на перевірку доказів, з`ясування фактичних обставин справи та встановлення правовідносин, що виникли між сторонами, суди ухилилися від перевірки розрахунку, поданого позивачем, дослідження і його оцінки у сукупності з іншими доказами у справі та відмовили у задоволенні позовних вимог фактично вказавши, що не розуміють змісту доказу.

Ураховуючи те, що суд касаційної інстанції позбавлений права досліджувати докази, які не були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, отже, і ухвалити своє рішення не має процесуальної можливості.

При новому розгляді справи судам належить перевірити та надати оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, перевірити правильність наданого позивачем розрахунку кредитної заборгованості, визначити, за які періоди виникла та нарахована заборгованість, а також встановити, чи погашена кредитна заборгованість повністю або частково, зокрема шляхом реалізації предмета іпотеки.

Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За викладених обставин доводи, наведені в касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк", колегія суддів вважає обґрунтованими та достатніми для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 травня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.