741/38/19 Про встановлення факту родинних відносин - 07.09.2021 Прийняття

Іменем України 07 вересня 2021 рокум. Київсправа № 741/38/19провадження № 61-19155св20Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідачі: Носівська міська рада Чернігівської області, ОСОБА_2,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 28 липня 2020 року у складі судді Киреєва О. В., постанову Чернігівського апеляційного суду від 06 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Мамонової О. Є., Бобрової І. О., Висоцької Н. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Носівської міської ради Чернігівської області, ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин.Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є двоюрідною онукою ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Ставок Носівського району Чернігівської області.Зазначала, що у зв`язку із відсутністю свідоцтв про народження ОСОБА_4 (мати ОСОБА_3 ), ОСОБА_5 (прадід позивачки), ОСОБА_6 (батько позивачки) та свідоцтв про укладення шлюбу між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 (баба та дід позивачки), вона не може документально підтвердити факт родинних відносин із ОСОБА_3 . Зазначила, що встановлення факту родинних відносин має для неї юридичне значення та дозволить їй реалізувати своє право як спадкоємця п`ятої черги за законом на спадкове майно, що залишилось після смерті двоюрідної баби.Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила встановити факт, що вона є двоюрідною онукою ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 28 липня 2020 року позов задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, є двоюрідною онукою ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи та показаннями свідків підтверджено, що ОСОБА_1 є двоюрідною онукою ОСОБА_3 .

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 06 листопада 2020 рокурішення місцевого судузалишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано, без врахування існуючих правових позицій Верховного Суду, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та не врахували висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані рішення судів без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанціїСтаттею 388 ЦПК Українипередбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи. 24 лютого 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиСуди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, яка на день смерті проживала одна на АДРЕСА_1 .Відповідно до копії спадкової справи № 70/2017, 18.07.2017 ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Носівського районного нотаріального округ Чернігівської області Чуєнко Л. А. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 .11 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Носівської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, яка разом з документами була направлена за належністю приватному нотаріусу Носівського районного нотаріального округу Чернігівської області Чуєнко Л. А. та долучена до заведеної спадкової справи за №70/2017.Постановою приватного нотаріуса Носівського районного нотаріального округу Чернігівської області Чуєнко Л. А. від 03.05.2018 № 281/02-31 за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 про видачу свідоцтва про право на спадщину зупинено вчинення нотаріальної дії до вирішення справи судом та відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . У постанові зазначено, що у матеріалах спадкової справи відсутні документи, що підтверджують родинні зв`язки між спадкодавцем та спадкоємцями. Нотаріусом роз`яснено процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 28 лютого 2018 року (справа № 741/1808/17) заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт, що ОСОБА_1 є двоюрідною онукою ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 31 липня 2018 року рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 28 лютого 2018 року скасовано, заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин залишено без розгляду та роз`яснено їй право подати позов на загальних підставах.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Зокрема, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв`язку із втратою годувальника тощо.

У відповідності до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Із системного аналізу частини шостої статті 294, статті 315 ЦПК України вбачається, що за наявності спору про право суд в порядку позовного провадження може розглядати справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення в тому числі й факту родинних відносин, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення або особа не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факти, що мають юридичне значення.

Зокрема, справи про спадкування повинні розглядатися судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказувала, що встановлення факту родинних відносин їй потрібно для реалізації спадкових прав.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що зібрані у справі докази у своїй сукупності свідчать про те, що позивачка є двоюрідною онукою ОСОБА_3 .

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. В силу статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).При таких обставинах колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору. Судами правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами.Суди правильно розглянули справи в порядку позовного провадження.З огляду на викладене є необґрунтованими доводи касаційної скарги щодо неврахування висновків, викладених у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року № 200/14136/17, на яку посилається відповідач в касаційній скарзі, у якій зазначено, що "у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах".Інші доводи касаційної скарги про недоведеність наявності підстав для задоволення позову є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Фактично вказані доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи та до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанційухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.