442/7960/17 Про визнання права власності на частину майна колишнього колгоспного двору - 14.07.2021 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Нагуєвицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області про визнання права власності на частину майна колишнього колгоспного двору, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Нагуєвицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області (далі - Нагуєвицька сільська рада), який у подальшому уточнила і просила визнати незаконними та скасувати рішення виконавчого комітету Нагуєвицької сільської ради від 23 лютого 2007 року про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 25 квітня 2007 року виконавчим комітетом Нагуєвицької сільської ради ОСОБА_3 на цей будинок, скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_3, проведену Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 25 квітня 2007 року, за реєстраційним номером 18652391; скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 11 травня 2016 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Радзієвською О. В. ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходяться у АДРЕСА_1, скасувавши державну реєстрацію речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на вказаний будинок за ОСОБА_2 ; визнати за нею право власності на 1/5 ідеальну частину житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходяться у АДРЕСА_1, та визнати за нею право власності на 1/10 ідеальну частину житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться у АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов обґрунтований тим, що вона разом зі своєю сім`єю - чоловіком ОСОБА_5 та дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживають у будинку АДРЕСА_1 . У цьому житловому будинку вона проживає з народження, після одруження проживає її чоловік, а згодом, і їхні діти. Будинок був побудований у 1952 році і станом на 1991 рік належав до колгоспного двору. Їй стало відомо про те, що її покійна мати ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, склала заповіт, яким заповіла усе належне їй майно її рідному брату - ОСОБА_4, якому 11 травня 2016 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Радзієвською О. В. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на зазначений житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами. Про такий перехід прав власності на будинок з господарськими будівлями та спорудами вона дізналась із позовної заяви ОСОБА_4 до неї та членів її сім`ї про визнання їх такими, що втратили право користування будинком.

З`ясувалося, що цьому передувало оформлення у 2007 році її матір`ю права власності на вказаний будинок на підставі рішення виконавчого комітету Нагуєвицької сільської ради від 23 лютого 2007 року "Про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1", яке, на думку позивачки, є незаконним, оскільки їй, як члену колгоспного двору, також належала частка у вказаному будинковолодінні. Крім того, після смерті батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, вона успадкувала 1/10 частину будинковолодіння, фактично вступивши у володіння спадковим майном, що передбачалося статтею 549 ЦК УРСР.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка звернулася до суду із пропуском позовної давності, що відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, з огляду на подану відповідачем заяву про її застосування, є підставою для відмови у задоволенні позову. При цьому доказів на підтвердження поважності підстав для поновлення строку позовної давності ОСОБА_1 не надала.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2020 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 квітня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності в порядку спадкування на частку у спадковому майні після смерті ОСОБА_4 скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/8 ідеальну частину житлового будинку з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 . Скасовано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_2 . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_4, у порядку статті 549 ЦК УРСР, прийняла спадщину, до складу якої входила, зокрема, 1/8 частина житлового будинку з господарськими будівлями на АДРЕСА_1, шляхом фактичного вступу в управління майном після його смерті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 13 листопада

2020 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема тим, що апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, не врахував та не розглянув його заяву про застосування строку позовної давності. При цьому заявник наголосив, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову саме з цих підстав.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу, а також, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що позивачка ОСОБА_1 є дочкою, а відповідач ОСОБА_2 сином, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

З довідок Нагуєвицької сільської ради від 04 жовтня 2017 року вбачається, що згідно з погосподарськими книгами будинок АДРЕСА_1 станом на 01 січня 1991 року належав до колгоспного двору; будинок збудовано у 1952 році. У будинку були зареєстровані: ОСОБА_4 (голова будинку), ОСОБА_3 (дружина), ОСОБА_10 (син), ОСОБА_11 (син), ОСОБА_1 (дочка), ОСОБА_5 (зять), ОСОБА_12 (онук) (а. с. 11-13, т. 1).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі рішення Нагуєвицької сільської ради від 23 лютого 2007 року оформлено право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 86,7 кв. м, житловою площею 51,3 кв. м, на ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як вбачається зі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 травня 2016 року ОСОБА_2 успадкував після смерті матері ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 .

Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є скасування рішення про оформлення права власності на житловий будинок, свідоцтв про право власності на нього, виданих спочатку на ім`я ОСОБА_3, а потім на ОСОБА_2, визнання за нею права власності на частину вказаного житлового будинку.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

У постановах від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

У постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 662/1922/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 308/3775/14-ц, міститься правова позиція про те, що позовна давність може бути застосована лише, якщо вимоги про захист порушених прав або інтересів є обґрунтованими, у разі необґрунтованості таких вимог, вони не підлягають задоволенню за необґрунтованістю, а не у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, що заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 03 лютого 2018 року подав до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності. Зазначав, що ОСОБА_1 постійно проживала у спірному житловому будинку і знала про той факт, що цей будинок був оформлений на її матір ще у 2007 році. Звернення з позовом до суду 10 листопада 2017 року свідчить про пропуск нею строку позовної давності.

Розглядаючи зазначену заяву, суд першої інстанції перевірив наведені у ній доводи та дійшов висновку про їх обґрунтованість, оскільки встановлені у справі обставини та надані сторонами докази свідчать про те, що позивачці було відомо про наявність оскаржуваного рішення Нагуєвицької сільської ради від 23 лютого 2007 року про оформлення права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_13 та виданого на його підставі правовстановлюючого документа на будинок, проте вона не здійснювала волевиявлень на оформлення спадщини (частини житлового будинку) після смерті батька та/або матері. Зважаючи на подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності та відсутність поважних причин на поновлення такого строку, суд першої інстанції відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Однак зробивши такий висновок, суд першої інстанції не вирішив питання про обґрунтованість чи необґрунтованість заявленого ОСОБА_1 позову, а відразу відмовив у задоволенні її позову за пропуском строку позовної давності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі про задоволення позову ОСОБА_1, апеляційний суд дійшов висновку про те, що її вимоги про захист порушених прав та інтересів є обґрунтованими й підлягають задоволенню шляхом визнання за нею права власності на 1/8 ідеальну частину спірного житлового будинку в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 . При цьому підлягає скасуванню свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_2 .

Переглядаючи рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку, колегія суддів вважає висновки цього суду щодо наявності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 обґрунтованими.

Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позову ОСОБА_1 . Разом із цим колегія суддів звертає увагу на те, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції взагалі не навів свою позицію щодо рішення суду першої інстанції про застосування строку позовної давності, при тому, що в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_2 про застосування такого строку до заявлених ОСОБА_1 позовних вимог (а. с. 74-75, т. 1) й остання не обґрунтувала доказів поважності причин пропущення цього строку.

Зважаючи на те, що як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, при ухваленні судових рішень, були допущені порушення норм процесуального права, колегія суддів вважає, що є підстави для їх скасування та ухвалення нового рішення у справі про відмову ОСОБА_1 в задоволенні її позову про визнання права власності на частину майна колишнього колгоспного двору у зв`язку з застосуванням до обґрунтованого позову наслідків спливу строку позовної давності.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 квітня 2018 року та постанова Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2020 року - скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову.