800/416/17 Про визнання протиправною бездіяльність Верховної Ради України та зобов'язання вчинити певні дії - 11.04.2018 Прийняття

розглянула в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 січня 2018 року (суддя Бучик А.Ю.),

ОСОБА_1 у жовтні 2017 року звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до Верховної Ради України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виразилась у ненаданні відповіді по суті звернення від 11 квітня 2017 року в законний термін, непересиланні цього звернення за належністю; зобов'язати відповідача переслати звернення від 11 квітня 2017 року за належністю та стягнути моральну шкоду в розмірі 250 тис. грн.

Позовну заяву мотивовано тим, що відповідач не надав відповіді на звернення ОСОБА_1 у строк, установлений Законом України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) , а зміст листа, надісланого на заяву позивача, суперечить вимогам статті 7 цього Закону.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 23 жовтня 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху.

Цю заяву було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпункту 5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , відповідно до якого позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 04 січня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 повернув позивачу.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до ВеликоїПалати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 січня 2018 року, а справу направити на новий розгляд.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що оскаржувана ухвала є невмотивованою та підлягає скасуванню, оскільки він надав достатньо відомостей у заяві від 31 жовтня 2017 року, яку надіслав на виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2017 року про залишення позовної заяви без руху.

Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 02 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без руху та надав строк для усунення недоліків, указаних у мотивувальній частині цієї ухвали.

Після усунення скаржником недоліків Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12 лютого 2018 року відкрила апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 січня 2018 року, а ухвалою від 28 лютого 2018 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1, суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду керувався тим, що позивач не виконав у повному обсязі вимоги ухвали судді Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2017 року про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з підпунктом 12 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного судового рішення) позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Так, суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 23 жовтня 2017 року відмовив у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху, надавши йому для виконання вимог цієї ухвали тридцятиденний строк з моменту її отримання. Залишаючи без руху позовну заяву, суд послався на те, що позивач не зазначив, які дії саме Верховної Ради України при здійсненні нею владно-управлінських функцій (з огляду на повноваження цього органу, якими він наділений) спричинили порушення прав позивача в публічно-правових відносинах; у чому саме полягає таке порушення прав, свобод та інтересів позивача саме з боку Верховної Ради України; не вказав обставин на обґрунтування своїх позовних вимог, не надав доказів спричинення йому діями суб'єкта владних повноважень моральної шкоди, а також обґрунтування її розміру. Позивач не надав також документа про сплату судового збору, а долучена до позовної заяви ксерокопія посвідчення серії НОМЕР_1 від 23 березня 2015, виданого Головним управлінням Національної гвардії України, не підтверджує факт надання пільг саме позивачу, оскільки немає інформації щодо ідентифікації особи (дати народження, паспортних даних, поштової адреси тощо), а ксерокопій документів, які б встановлювали особу (зокрема, паспорта), не долучено.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2017 року ОСОБА_1 отримав 30 жовтня 2017 року.

Позивач 31 жовтня 2017 року на виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України про залишення позовної заяви без руху надав заяву.

Як убачається з позову та поданої 31 жовтня 2017 року заяви, ОСОБА_1 усунув недоліки, зазначені в ухвалі судді Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2017 року з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент подання заяви) у позовній заяві зазначаються, зокрема: ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є; зміст позовних вимог згідно із частинами четвертою і п'ятою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; у разі необхідності - клопотання про звільнення від сплати судового збору; про звільнення від оплати правової допомоги і забезпечення надання правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги.

При цьому пунктами 2 і 4 частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент подання заяви) визначено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно із частиною п'ятою вищенаведеної статті адміністративний позов суб'єкта владних повноважень може містити інші вимоги у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент подання заяви) на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів.

З матеріалів позовної заяви, з урахуванням заяви від 31 жовтня 2017 року, вбачається, що позивач, посилаючись на положення законодавства України, обґрунтовує порушення своїх прав у зв'язку з ненаданням відповідачем відповіді по суті його звернення у встановлений законом строк та просить зобов'язати відповідача переслати звернення за належністю. При цьому ОСОБА_1 зазначає, що визначення розміру компенсації моральної шкоди залишає на розсуд суду.

Отже, висновок суду про недотримання позивачем вимог щодо форми та змісту позовної заяви є помилковим.

Відповідно до частини третьої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент подання заяви) до позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

Згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір"

(в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.

ОСОБА_1 до позовної заяви долучив копію посвідчення серії НОМЕР_1 від 23 березня 2015, виданого Головним управлінням Національної гвардії України, в якому зазначено, що його пред'явник має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

При цьому вимога суду першої інстанції про необхідність надання документів, які ідентифікують особу позивача з метою встановлення належності вказаного посвідчення саме ОСОБА_1, не узгоджується з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції, чинній на момент подання позову).

Отже, позивач при зверненні до суду із цим позовом звільняється від сплати судового збору.

З огляду на викладене, у суду першої інстанції не було підстав для повернення позовної заяви у зв'язку з невиконанням позивачем в повному обсязі вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2017 року.

Крім того, приймаючи рішення про повернення позовної заяви, суд не зазначив, у якій саме частині і які вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху ОСОБА_1 не виконав, що є неприпустимим, оскільки ставить позивача в ситуацію юридичної невизначеності та обмежує можливість реалізації передбаченого частиною восьмою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Згідно з положеннями статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.