2-14828/10 Про визнання права власності на реконструйовані нежитлові приміщення - 07.07.2021 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Харківської міської ради, в якому просила визнати за нею право власності на реконструйовані нежитлові приміщення в літ. "А-2", загальною площею 640 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2009 року, зареєстрованого у КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 26 листопада 2009 року за реєстровим № 18230484, за нею визнано право власності на нежитлові приміщення першого поверху № XIV, № ХLVІІ, № XLVIII, № XLIX, № L-а; приміщення другого поверху № LXVII, № LХІІІ, № LІІІ, № LVI-a, № 2 2-1; приміщення мансарди № LХVІІІ, № LХІХ, № LХХ, в літ. "А-2", загальною площею 301,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначала, що з метою покращення умов використання та будівельного стану зазначених нежитлових приміщень першого, другого поверхів та приміщень мансарди нею, за рахунок власних коштів проведено реконструкцію мансардного поверху з розміщенням на його площі підсобних приміщень, яка проводилася без відповідного дозволу Харківської міської ради, але з дотриманням усіх технічних норм та правил.

Після проведення реконструкції нежитлових приміщень їх загальна площа складає 640 кв. м, а саме: приміщення першого поверху, які складаються з приміщення № XIV - сходи, загальною площею 18,5 кв. м, приміщення № XLVII - підсобне приміщення, загальною площею 13,0 кв. м, приміщення № XLVIII - коридор, загальною площею 12,8 кв. м, приміщення № XLIX - підсобне приміщення, загальною площею 30,3 кв. м, приміщення № L - коридор, загальною площею 6,4 кв. м, приміщення № L-а - санвузол, загальною площею 2,9 кв. м, а разом по першому поверху 83,9 кв. м; приміщення другого поверху, які складаються з приміщення № LXVII - кабінет, загальною площею 11,9 кв. м, приміщення № LXIII - підсобне приміщення, загальною площею 40,7 кв. м, приміщення № LІІІ - сходи, загальною площею 18,9 кв. м, приміщення № LVІ-a - коридор, загальною площею 17,3 кв. м, приміщення № 22-1 - підсобне приміщення, загальною площею 29,3 кв. м, а разом по другому поверху 118,1 кв. м; приміщення мансарди, які складаються з приміщення № LХІІІ - сходи, загальною площею 18,8 кв. м, приміщення № LХІХ - основне, загальною площею 31,4 кв. м, приміщення № LХХ - основне, загальною площею 49 кв. м, приміщення № LХХІ - основне, загальною площею 338,8 кв. м, а разом по мансарді 438 кв. м, що підтверджується технічним паспортом.

Посилалась на технічний висновок ПП "Модулор - Сервіс" про стан будівельних конструкцій горища після реконструкції під мансардний поверх (для розміщення підсобного приміщення), який дозволяє їх збереження та подальшу експлуатацію: усі будівельні конструкції нежитлових приміщень магазину непродовольчих товарів та виконаної прибудови, наявних деформацій не мають, знаходяться у задовільному технічному стані, відповідають умовам міцності та стійкості, придатні для подальшої експлуатації та у зв`язку з тим, що реконструкція нежитлових приміщень в літ. "А-2" проводилась без отримання відповідного дозволу та об`єкт був прийнятий в експлуатацію у встановленому порядку, він вважається самовільно побудованим, просила задовольнити її позов, зазначивши, що під час здійснення самовільного будівництва права та охоронювані законом інтереси інших осіб порушено не було.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2010 року під головуванням судді Сиротникова Р. Є. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на реконструйовані нежитлові приміщення в літ. "А-2", загальною площею 640,0 кв. м, а саме: приміщення першого поверху, які складаються з приміщення № XIV - сходи, загальною площею 18,5 кв. м, приміщення № ХLVII - підсобне приміщення, загальною площею 13,0 кв. м, приміщення № XLVIII - коридор, загальною площею 12,8 кв. м, приміщення № XLIX - підсобне приміщення, загальною площею 30,3 кв. м, приміщення № L - коридор, загальною площею 6,4 кв. м, приміщення № L-а - санвузол, загальною площею 2,9 кв. м, а разом по першому поверху 83,9 кв. м; приміщення другого поверху, які складаються з приміщення № LXVII - кабінет, загальною площею 11,9 кв. м, приміщення № LХІІІ - підсобне приміщення, загальною площею 40,7 кв. м, приміщення № LIII - сходи, загальною площею 18,9 кв. м, приміщення № LVI-а - коридор, загальною площею 17,3 кв. м, приміщення № 22-1 - підсобне приміщення, загальною площею 29,3 кв. м, а разом по другому поверху 118,1 кв. м; приміщення мансарди, які складаються з приміщення № LXVІІІ - сходи, загальною площею 18,8 кв. м, приміщення № LХІХ - основне, загальною площею 31,4 кв. м, приміщення № LХХ - основне, загальною площею 49,0 кв. м, приміщення № LХХІ - основне, загальною площею 338,8 кв. м, а разом по мансарді 438 кв. м, що розташоване у АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не видано свідоцтва про право власності ОСОБА_1, яке повинно видаватися відповідною міською радою, чим перешкоджає реалізації прав власника або фактично оспорює право власності позивача на побудовану ним будівлю.

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2010 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не було надано до суду належних та допустимих доказів отримання дозвільних документів на самочинне будівництво та введення об`єктів нерухомого майна (житлового будинку) в експлуатацію у встановленому порядку, у тому числі щодо реконструкції спільної сумісної для усіх співвласників будинку мансарди будинку, за відсутності згоди від інших співвласників, зокрема апелянта ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувану постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі заявник вказує, що судом апеляційної інстанції було порушено принцип остаточності судового рішення, адже рішення місцевого суду було переглянуте судом апеляційної інстанції за спливом десяти років, що не узгоджується з принципом res judicata. Постанова суду апеляційної інстанції суперечить правовій позиції викладеній у рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", "Каракуця проти України", "Христов Проти України" та "Брумареску проти Румунії".

Заявник також вказує, що судом апеляційної інстанції було прийняте рішення без врахування правових позицій, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 1609/10810/12 (провадження № 14-158цс19), від 27 лютого 2019 року у справі № 761 /32696/13-ц (провадження № 61-606цс18), від 20 листопада 2019 року у справі № 761/14516/15-ц (провадження № 14-402цс19) та Верховним Судом у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 2-7100/07, від 07 липня 2020 року у справі № 412/1732/12, від 19 червня 2019 року у справі № 2-629/11, від 27 травня 2020 року у справі № 201/8437/13-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 1609/10810/12, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц та від 20 листопада 2019 року у справі № 761/14516/15-ц.

Доводом касаційної скарги є також те, що суд апеляційної інстанції не мав підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, адже апелянт звернувся до суду апеляційної інстанції порушивши строк звернення, крім того апеляційним судом не мотивовано поновлення строку на апеляційне оскарження. Апеляційний суд лише обмежився вказівкою, що апеляційну скаргу було подано протягом тридцяти днів з дня отримання апелянтом копії апеляційної скарги, жодної оцінки поважності причин пропуску строку не наведено.

ОСОБА_1 також вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував тієї обставини, що під час звернення з апеляційною скаргою ОСОБА_2 належних та допустимих доказів наявності у нього майнових чи інших прав відносно нерухомого майна не надав, а апеляційний суд не встановив, яким чином оскаржене рішення місцевого суду порушує його майнові права.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, подану ОСОБА_1 в якому у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

ОСОБА_2 вказував, що заявником помилково вказано на порушення апеляційним судом принципу res judicata, адже він стосується остаточного судового рішення, тобто такого, яке вже переглядалось у апеляційному чи касаційному порядку, однак рішення суду першої інстанції не переглядалося.

Посилання заявника на безпідставність поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_2 вважає також помилковим, адже про розгляд справи місцевим судом він не знав, її учасником не був, а тому висновок апеляційного суду про наявність підстав для відкриття апеляційного провадження правильний.

Доводами відзиву на касаційну скаргу є також те, що посилання заявника на відсутність у апелянта прав щодо нерухомого майна неспроможні, адже спростовуються встановленими у справі фактичними обставинами, а постанова апеляційного суду ухвалена на підставі повністю встановлених обставин у справі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Московського районного суду м. Харкова.

18 грудня 2020 року цивільна справа № 2-14828/10 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2009 року, за ОСОБА_1 визнано право власності на нежитлові приміщення першого поверху № XIV, № XLVII, № XLVIII, № XLIX, № L-a; приміщення другого поверху № LXVII, № LXIII, № LIII, № LVI-a, № 22-1; приміщення мансарди № LXVIII, № LXIX, № LXX, в літ. "А-2", загальною площею 301,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, яке зареєстровано у Комунальному підприємстві "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 26 листопада 2009 року за реєстровим № 18230484.

Відповідно до технічного паспорту, виготовленого Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 16 серпня 2010 року, після проведення реконструкції нежитлових приміщень їх загальна площа складає 640 кв. м та складається з приміщення № XIV - сходи, загальною площею 18,5 кв. м, приміщення № XLVII - підсобне приміщення, загальною площею 13,0 кв. м, приміщення № XLVIII - коридор, загальною площею 12,8 кв. м, приміщення № XLIX - підсобне приміщення, загальною площею 30,3 кв. м, приміщення № L - коридор, загальною площею 6,4 кв. м, приміщення № L-a - санвузол, загальною площею 2,9 кв. м, а разом по першому поверху 83,9 кв. м; приміщення другого поверху, які складаються з приміщення № LXVII - кабінет, загальною площею 11,9 кв. м, приміщення № LXIII - підсобне приміщення, загальною площею 40,7 кв. м, приміщення № LIII - сходи, загальною площею 18,9 кв. м, приміщення № LVI-a - коридор, загальною площею 17,3 кв. м, приміщення № 22-1 - підсобне приміщення, загальною площею 29,3 кв. м, а разом по другому поверху 118,1 кв. м; приміщення мансарди, які складаються з приміщення № LXVIII - сходи, загальною площею 18,8 кв. м, приміщення № LXIX - основне, загальною площею 31,4 кв. м, приміщення № LXX - основне, загальною площею 49,0 кв. м, приміщення № LXXІ - основне, загальною площею 338,8 кв. м, а разом по мансарді 438 кв. м

Відповідно до технічного висновку "Про стан будівельних конструкцій горища після реконструкції під мансардний поверх (для розміщення підсобного приміщення), можливості збереження та подальшої експлуатації за адресою: АДРЕСА_1" виконаного на замовлення ОСОБА_1 . Приватним підприємством "Модулор-Сервіс", що має державну ліцензію АВ № 358726, усі будівельні конструкції нежитлового приміщень магазину непродовольчих товарів та виконаної прибудови, наявних деформацій не мають, знаходяться у задовільному технічному стані, відповідають умовам міцності та стійкості, придатні для подальшої експлуатації.

Як вказував апеляційний суд, з нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 про надання згоди ОСОБА_1 на оформлення приміщення за встановленим законодавством порядком встановлено, що цю згоду було надано лише щодо дій відносно приміщення горища, тоді як рішенням суду першої інстанції право власності також було визнано на приміщення першого та другого поверху на АДРЕСА_1 .

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що нею самочинно було реконструйовано нежитлові приміщення в літ. "А-2", які розташовані у АДРЕСА_1, реконструкція проводилась без отримання відповідного дозволу Харківської міської ради та цей об`єкт не був прийнятий в експлуатацію у встановленому порядку. Дозвільна документація на початок і закінчення виконання будівельних робіт відсутня, об`єкт не зданий в експлуатацію.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно частини першої статті 292 ЦПК України (у редакції - чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Аналогічні приписи містяться у частині першій статті 352 ЦПК України в редакції, чинній на час апеляційного оскарження.

Отже, необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права на апеляційне оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та або обов`язків.

Апеляційний суд вказував, що не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просив рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволені позову у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є необґрунтованим, постановленим з порушенням норм процесуального та матеріального права.

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі посилався на те, що ухвалюючи рішення суд не врахував, що ОСОБА_1 здійснила реконструкцію нежитлового приміщення самочинно, без відповідного дозволу компетентного органу на будівництво та виконання будівельних робіт та з грубим порушенням прав інших осіб.

Відкриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції оскаржуваним рішенням вирішив питання про його права та обов`язки щодо спірного приміщення мансарди, реконструкція якого здійснена позивачем і на яке рішенням суду визнано за нею право власності.

Однак апеляційним судом не встановлено, яким саме чином оскаржуваним рішенням суду першої інстанції було порушено право ОСОБА_2 стосовно іншої частини нерухомого майна, оскільки апеляційна скарга містить незгоду ОСОБА_2 лише в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на приміщення мансарди у будинку, який розташований у АДРЕСА_1 .

Разом із тим, судом апеляційної інстанції апеляційне провадження відкрито за всіма вирішеними судом першої інстанції позовними вимогами, а рішення місцевого суду скасоване у повному обсязі.

При таких обставинах, на думку колегії суддів Верховного Суду, апеляційний суд, маючи при розгляді справи процесуальну можливість зробити обґрунтований висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси ОСОБА_2, як особи, яка не брала участі у розгляді справи, у повній мірі не встановив всіх обставин, які мають істотне значення для з`ясування вказаного питання.

При цьому, слід ураховувати, що, відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").

У рішенні від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України", заява № 24465/04, ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (Рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania), п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (Рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), пункт 52).

Апеляційний суд на вказане належної уваги не звернув, оцінки зазначеним обставинам не надав.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що аналогічні за змістом доводи касаційної скарги є обґрунтованими.

Крім того колегія суддів зазначає, що при новому апеляційному розгляді справи апеляційний суд повинен звернути увагу на те, що пунктом першим частини першої статті 365 ЦПК України встановлено, що суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (частина третя статті 411 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141- 142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: "у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат".

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.