515/425/20 Про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу - 07.07.2021 Прийняття

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області

від 03 червня 2020 року у складі судді Тимошенка С. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Цюри Т. В., Гірняк Л. А., у справі за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" (далі - ПрАТ "СК "Уніка") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі - ПАТ "НАСК "Оранта") про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу.

В обґрунтування позовних вимог ПрАТ "СК "Уніка" зазначало, що 22 липня

2016 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту "КАСКО CORPORATE" № 030346/4100/0000004, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом "ЗАЗ Lanos", реєстраційний номер НОМЕР_1 .

13 травня 2017 року на перехресті вул. Стеценка та Щербаківського у м. Києві ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом "Volkswagen Transporter", реєстраційний номер НОМЕР_2, вчинив зіткнення з вищевказаним транспортним засобом, що підтверджується постановою Татарбунарського районного суду Одеської області від 25 вересня 2017 року про притягнення ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 як власника та водія транспортного засобу "Volkswagen Transporter", реєстраційний номер НОМЕР_2, застрахована ПАТ "НАСК "Оранта" на умовах договору обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, отже

ПАТ "НАСК "Оранта" як страховик за договором є особою, відповідальною за завдані збитки. Проте ні ОСОБА_1 як особа, що безпосередньо відповідає за завдані збитки, ні ПАТ "НАСК "Оранта" як страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яким застраховано цивільну-правову відповідальність, добровільно збитки не відшкодували.

Посилаючись на зазначене, ПрАТ "СК "Уніка", з урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути зі ОСОБА_1 та ПАТ "НАСК "Оранта" майнову шкоду в розмірі 91 660,00 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат у справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 червня

2020 року позов ПрАТ "СК "Уніка" задоволено частково.

Стягнено з ПАТ "НАСК "Оранта" на користь ПрАТ "СК "Уніка" майнову шкоду в розмірі 91 660,00 грн, а також судові витрати з оплати судового збору в розмірі 2 102,00 грн.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 та ухвалюючи рішення про стягнення страхового відшкодування з ПАТ "НАСК "Оранта", суд першої інстанції, з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, виходив із того, що всі претензії щодо невиплати страхового відшкодування в повному обсязі, позивачем можуть пред`являтись саме до страховика ПАТ "НАСК" Оранта", оскільки розмір заявлених позивачем витрат не перевищує межі страхового відшкодування, передбаченої у полісі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за яким відповідач застрахував цивільну відповідальність забезпечуваного транспортного засобу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 червня 2020 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, вважаючи, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи, дотримуючись принципу змагальності сторін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ПАТ "НАСК "Оранта" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 червня 2020 року та на постанову Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до ПАТ "НАСК "Оранта".

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що ПАТ "НАСК "Оранта" оскаржує судові рішення в частині задоволення позовних вимог ПрАТ "СК "Уніка" до

ПАТ "НАСК "Оранта". У частині відмови в задоволенні позовних вимог до

ОСОБА_1 рішення Татарбунарського районного суду Одеської області

від 03 червня 2020 року та постанова Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року не оскаржуються, а тому не є предметом перегляду Верховного Суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Татарбунарського районного суду Одеської області.

У квітні 2021 року справа № 515/425/20 передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

У касаційній скарзі ПАТ "НАСК "Оранта" посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не було взято до уваги підставу для відмови у виплаті страхового відшкодування у разі подання заяви про страхове відшкодування поза межами річного строку, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, що суперечить правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 05 червня 2018 року у справі

Судами не було взято до уваги, що відповідно до пункту 37.1.4 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) (далі - Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) ) підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого,

і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. ПрАТ "СК "Уніка" звернулося до заявника із заявою про страхове відшкодування поза межами річного строку.

Також заявник у касаційній скарзі звертає увагу на те, що апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, виходив із того, що відшкодування страхової виплати повинно відбуватись у порядку регресу, натомість таке відшкодування повинно здійснюватися в порядку суброгації. А тому перебіг строку звернення при суброгації починається не з моменту виплати страхового відшкодування, а з моменту настання страхового випадку.

Доводи інших учасників справи

Відзив ПрАТ "СК "Уніка" на касаційну скаргу мотивовано тим, що фактичні обставини у справі № 910/7449/17, на яку посилається заявник в касаційній скарзі, не є аналогічними тим, які встановлені у справі, що переглядається, оскільки саме набуття новим кредитором права вимоги вже після спливу річного строку

є унікальним для справи, що переглядається, та не мало аналогів у справі

№ 910/7449/17, оскільки у цій справі позивач не мав фактичної можливості звернутись із заявою про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Також ПрАТ "СК "Уніка" вказує на те, що судами правильно застосовано норми матеріального права та визначено, що правовідносини, які виникли між сторонами, відносяться до інституту суброгації.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 22 липня 2016 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту "КАСКО CORPORATE" № 030346/4100/0000004, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом "ЗАЗ Lanos", реєстраційний номер НОМЕР_1 (а. с. 41-45).

13 травня 2017 року о 22 год. 00 хв. ОСОБА_1, рухаючись по вул. Стеценка

у м. Києві, керуючи транспортним засобом марки "Volkswagen Transporter", реєстраційний номер НОМЕР_2, здійснивши рух на забороняючий (червоний) сигнал світлофору, виїхав на перехрестя вул. Стеценка з вул. Щербаківського

у м. Києві та здійснив зіткнення з автомобілем марки "ЗАЗ Lanos", реєстраційний номер НОМЕР_1 . У результаті зіткнення обидва автомобілі отримали механічні пошкодження, а водій "ЗАЗ Lanos" ОСОБА_3 та пасажир цього автомобіля ОСОБА_4 отримали легкі тілесні ушкодження.

Постановою Татарбунарського районного суду Одеської області від 25 вересня 2017 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України, закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення. Відповідно до змісту постанови суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України (а. с. 47).

24 травня 2018 року ПрАТ "СК "Уніка" здійснило виплату страхового відшкодування на користь ОСОБА_2 у розмірі 91 660,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 24 травня 2018 року № 023680

(а. с. 68) та страховим актом (а. с. 66).

На час дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки "Volkswagen Transporter", реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована у ПАТ "НАСК "Оранта", що підтверджено витягом із централізованої бази даних МТСБ України (а. с. 69).

13 червня 2018 року позивач звернувся до ПАТ "НАСК "Оранта" з заявою № 4563 на виплату страхового відшкодування у розмірі 91 660,00 грн, оскільки цивільно-правова відповідальність власника наземного транспорту марки "Volkswagen Transporter", реєстраційний номер НОМЕР_2, забезпечена страховим полісом

04 липня 2018 року ПАТ "НАСК "Оранта" листом № 09-02-07/4719 повідомила

ПрАТ "СК "Уніка" про відмову у виплаті страхового відшкодування з підстав недотримання визначеного Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) порядку звернення за виплатою (а. с. 72).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною другою статті 414 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування рішення повністю або частково із закриттям провадження в справі у відповідній частині є, зокрема, порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

З урахуванням зазначеного, вивчивши матеріали справи та зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

ПАТ "НАСК "Оранта". У частині відмови в задоволенні позовних вимог до

ОСОБА_1 рішення Татарбунарського районного суду Одеської області

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України (254к/96-ВР) принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів, а тому при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, правового статусу суб`єкта звернення та відповідний статус учасників справи.

Таким чином, судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до вимог статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом із предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб`єктний чинник.

Відповідно до статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (стаття 20 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У справі, що переглядається, ПрАТ "СК "Уніка" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ПАТ "НАСК "Оранта" про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу.

Задовольняючи позовні вимоги ПрАТ "СК "Уніка" про стягнення страхового відшкодування з ПАТ "НАСК "Оранта", суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що всі претензії щодо невиплати страхового відшкодування в повному обсязі, позивачем можуть пред`являтись саме до страховика ПАТ "НАСК" Оранта", оскільки розмір заявлених позивачем витрат не перевищує межі страхового відшкодування, передбаченої у полісі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за яким відповідач застрахував цивільну відповідальність забезпечуваного транспортного засобу.

Перевіривши матеріали справи та зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів робить висновок про порушення судами норм процесуального права в частині юрисдикційності спору, зважаючи на суб`єктний склад учасників справи, виходячи з таких підстав.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі

№ 760/15471/15-ц в аналогічних правовідносинах зроблено висновок про те, що за вимогами статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому в деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Тобто страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та

27 Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) , шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Вирішуючи питання щодо юрисдикційності спору у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір між двома господарюючими суб`єктами (страховими компаніями) повинен бути вирішений за правилами іншого судочинства (господарського), оскільки солідарне стягнення із заподіювача шкоди та страховика за встановлених судом обставин є неможливим.

За таких обставин та з мотивів, передбачених указаними нормами матеріального та процесуального права, наявні підстави для закриття провадження у справі, адже спір між юридичними особами не може розглядатися в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Таким чином, розглядаючи позовні вимоги у цій справі в порядку цивільного судочинства, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення норм процесуального права не звернули належної уваги на те, що правовідносини в частині позовних вимог ПрАТ "СК "Уніка" про стягнення страхового відшкодування з ПАТ "НАСК "Оранта" виникли між двома господарюючими суб`єктами, а тому підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах і їх суб`єктний склад, колегія суддів робить висновок про те, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до компетенції господарських судів України.

Враховуючи процесуальні порушення, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, що унеможливили встановлення всіх обставин справи та ухвалення законного і справедливого судового рішення, Верховний Суд не перевіряє доводи касаційної скарги, спрямовані на вирішення спору по суті.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями

19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

З урахуванням зазначеного, не обговорюючи питання правильності застосування судами норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що є підставою для їх скасування із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій у повному обсязі не встановили природи правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно застосували норми процесуального права, колегія суддів виходить за межі доводів касаційної скарги в порядку частини третьої статті 400 ЦПК України та вважає, що судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статями 255, 256, 400, 409, 414 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" задовольнити частково.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 червня

2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року скасувати.

Провадження у справі за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу закрити.