800/86/17 Про визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про притягнення до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади - 10.04.2018 Прийняття

за позовною заявою ОСОБА_2 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення від 11 січня 2017 року № 1/дп-17 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади, -

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) від 11 січня 2017 року № 1/дп-17, яким його притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

У зв'язку з набранням 15 грудня 2017 року чинності Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) зазначена позовна заява передана на розгляд Верховного Суду.

Позивач вважає рішення ВККС, яким його притягнуто до дисциплінарної відповідальності, незаконним, необґрунтованим, оскільки при постановленні ухвали про обрання запобіжного заходу ОСОБА_3 істотних порушень норм Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) (далі - КПК (4651-17) ) ним не було допущено.

Також, позивач зазначає, що висновок ВККС про те, що ОСОБА_3 перед затриманням отримав численні травми, у тому числі від працівників міліції, є необґрунтованим, оскільки зроблений без обвинувального вироку суду, яким би ці обставини були встановлені.

Позивач вказує, що законність та обґрунтованість судового рішення, а відповідно і можливі допущені порушення суддею норм права, можуть бути встановлені відповідним судом у передбаченому законом порядку. Однак, апеляційний суд, переглядаючи ухвалу слідчого судді ОСОБА_2 про обрання запобіжного заходу ОСОБА_3, дійшов лише висновку про необхідність застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, але істотних порушень норм КПК (4651-17) не встановив. При цьому, ВККС не уповноважена встановлювати порушення судом норм закону при прийнятті рішень.

Також, позивач вважає, що законодавець скасував дисциплінарну відповідальність за порушення присяги та скасував такий вид дисциплінарного стягнення як подання про звільнення судді за порушення присяги, а ввів інше дисциплінарне стягнення - подання про звільнення судді з посади, яке не може мати зворотну дію у часі.

Крім цього, позивач у позові посилається на порушення ВККС строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Заявою від 18 травня 2017 року позивач змінив підстави адміністративного позову в обґрунтування якої зазначив, що ВККС позбавило його права надавати пояснення, ставити запитання учасникам провадження, висловлювати заперечення, заявляти клопотання і відводи.

У матеріалах дисциплінарної справи наявні матеріали клопотання про обрання запобіжного заходу у кримінальному провадження № 753/1707/14-к стосовно ОСОБА_3, які, на думку позивача, є недопустимими доказами, оскільки повноваження в.о. Голови ВККС ОСОБА_4, який витребовував вказані матеріали, станом на серпень 2014 року були припинені.

Позивач зазначає, що від пояснень, які ним були надані у серпні-вересні 2014 року у дисциплінарній справі, відкритій за рішенням від 18 серпня 2014 року, він відмовився, оскільки такі надавалися неповноважним членам ВККС.

Таким чином, позивач вважає, що жодних юридичних наслідків не породжували також і запити членів ВККС у серпні-вересні 2014 року по витребуванню копій матеріалів судових справ, по витребуванню пояснень у суддів, а витребувані за такими запитами матеріали та пояснення не набувають статусу допустимих доказів.

В письмових запереченнях на позовну заяву відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки при прийнятті спірного рішення ВККС діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Відповідач вказує, що в діях судді ОСОБА_2 наявні ознаки невиконання обов'язку щодо захисту прав людини при обранні запобіжного заходу підозрюваному у вчинення кримінального правопорушення.

Заслухавши учасників судового процесу, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд встановив такі обставини. Указом Президента України від 18 червня 2010 року № 713/2010 "Про призначення суддів" (713/2010) ОСОБА_2 призначено строком на п'ять років на посаду судді Дарницького районного суду міста Києва.

25 січня 2014 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшло клопотання старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУМВС України про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_3

Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_2 від 25 січня 2014 року задоволено зазначене клопотання та застосовано відносно ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2014 року апеляційну скаргу захисника задоволено частково; ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2014 року скасовано; застосовано щодо ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певний період доби.

12 червня 2014 року до ВККС з Міністерства юстиції України надійшло звернення голови громадської організації "Майдан-Громадський контроль" Колбанцева В.В. в інтересах ОСОБА_3 про порушення суддею ОСОБА_2 норм законодавства України під час ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу.

Автор звернення зазначав, що слідчий суддя ОСОБА_2 вчинив дії, що викликають сумнів у його безсторонності, об'єктивності та неупередженості.

Рішенням ВККС від 11 січня 2017 року № 1/дп-17 притягнуто ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

В обґрунтування оскарженого рішення ВККС зазначила, що слідчим суддею ОСОБА_2 свідомо не виконано вимоги ч.ч. 6, 7 ст. 206 КПК України, а саме проігноровано, що ОСОБА_3 з 23 січня 2014 року перебував на стаціонарному лікуванні в лікарні швидкої медичної допомоги з численними травмами. ОСОБА_2 не зафіксував під час судового засідання заяви про застосування до ОСОБА_3 насильства працівниками спеціального підрозділу міліції "Беркут" під час затримання, не забезпечив невідкладного проведення судово-медичного обстеження особи, не доручив відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи.

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Згідно з ч.ч. 6, 7, 8 ст. 206 КПК якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та:

1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи;

2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи;

3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.

Слідчий суддя зобов'язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі.

Слідчий суддя має право не вживати дій, зазначених у частині шостій цієї статті, якщо прокурор доведе, що ці дії вже здійснені або здійснюються.

Як вбачається зі змісту постановленої ОСОБА_2 ухвали від 25 січня 2014 року, 24 січня 2014 року у якості підозрюваного ОСОБА_3 показав, що 23 січня 2014 року близько 03 год. 00 хв. отримав ззаду удар по голові, а саме у потилицю, після чого втратив свідомість. Прийшов до тями, коли працівники спецпідрозділу "Беркут" почали його бити ногами та гумовими палицями у різні частини тіла. Потім його потягнули до автобуса, де продовжили бити, у тому числі по голові, після чого він знову втратив свідомість.

Згідно з даними журналу судового засідання Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2014 року у судовому засіданні ОСОБА_3 повторив свої покази щодо побиття працівниками "Беркут" до втрати свідомості, у зв'язку з чим просив визнати його потерпілим.

Згідно з довідкою КМКЛ ШМД від 24 січня 2014 року ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні політравми зі струсом головного мозку, забійними ранами лобної ділянки, численними саднами, забоями та гематомами м'яких тканин голови, обличчя, лівого надпліччя, правої лопатки, поперекової ділянки зліва, правого стегна.

Враховуючи, що ОСОБА_3 заявляв про застосування до нього насильства під час затримання слідчий суддя був зобов'язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та:

1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи;

3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.

При цьому, слідчий суддя на мав права не вживати зазначених дій, оскільки не встановив, що ці дії вже здійснені або здійснюються.

Вказані обставини свідчать, що ОСОБА_2, як слідчий суддя, не реалізував свої повноваження щодо здійснення у порядку, передбаченому КПК (4651-17) , судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Вказаного висновку не спростовують посилання позивача на те, що отримання ОСОБА_3 численних травм не встановлені обвинувальним вироком суду, оскільки слідчий суддя зобов'язаний діяти у порядку передбаченому ч. 6 ст. 206 КПК, зокрема, якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання, що і мало місце.

Суд звертає увагу, що оскаржене рішення відповідача ґрунтується на встановлених фактах невиконання суддею ОСОБА_2 своїх обов'язків слідчого судді щодо здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, а не змісту судового рішення та його обґрунтованості, як зазначає про це позивач.

За результатами проведеної перевірки членом Комісії 17 серпня 2014 року було складено висновок з викладенням фактів та обставин, виявлених у ході перевірки, на підставі якого 18 серпня 2014 року прийнято рішення Комісії про відкриття дисциплінарної справи відносно позивача.

Проте, відповідно до пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" від 08 квітня 2014 року № 1188-VII (1188-18) повноваження членів Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України були припинені з 11 квітня 2014 року.

З прийняттям Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року (192-19) № 192- VII до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) були внесені зміни і доповнення, з огляду на необхідність дотримання яких щодо формування складу ВККС.

На підставі п.3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (1188-18) після утворення нового складу Комісії скаргу Громадської організації було повторно розподілено та на підставі висновку від 10 вересня 2015 року та інших матеріалів дисциплінарного провадження Комісією було прийнято рішення про відкриття дисциплінарної справи відносно судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_2 з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.83 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції 2010 року, чинній на момент подання звернення), а саме у зв'язку з істотними порушеннями норм процесуального права під час здійснення правосуддя.

Таким чином, є необґрунтованими доводи позивача щодо неналежності доказів, зібраних в ході розгляду дисциплінарної справи, оскільки скарга Громадської організації була повторно розподілена після утворення нового складу Комісії та розгляд дисциплінарної справи було розпочато новим повноважним складом.

Також, 30 вересня 2016 року Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (2453-17) втратив чинність з набранням чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ (1402-19) .

За приписами пункту 31 розділу ХII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ (1402-19) заяви (скарги) щодо поведінки суддів місцевих та апеляційних судів, отримані Вищою кваліфікаційною комісією суддів України до набрання чинності цим Законом, передаються для розгляду Вищій раді правосуддя, якщо на день набрання чинності цим Законом Комісією не прийнято рішення про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи; якщо на день набрання чинності цим Законом Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення про відкриття дисциплінарної справи, така справа розглядається колегіями Комісії, визначеними за її рішеннями, у порядку, що діяв на день відкриття дисциплінарної справи. Ухвалюючи рішення за результатами розгляду таких дисциплінарних справ, Вища кваліфікаційна комісія суддів України застосовує дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.

Відповідно до положень підпункту "а" пункту 1, пункту 2 частини першої статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав незаконної відмови в доступі до правосуддя (у тому числі незаконної відмови в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків; невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом.

Пунктом 1 частини восьмої статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ передбачено, що дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтування обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду (пункт 1 частини дев'ятої статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ).

Встановленими у цій справі обставинами підтверджується висновок ВККС, що суддею ОСОБА_2 вчинено дії, що порочать звання судді, підривають авторитет правосуддя в питаннях моралі, чесності, дотримання етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, оскільки ухвалюючи рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суддя не забезпечив дотримання приписів Конституції України (254к/96-ВР) та Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , не виконав покладених на нього професійних обов'язків щодо контролю за захистом прав людини, а тому ВККС правомірно застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.

Не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами і доводи позивача щодо позбавлення його права на надання пояснень, висловлення заперечень тощо, оскільки ОСОБА_2 неодноразово було повідомлено належним чином про час, дату та місце проведення засідання Комісії, він ознайомлювався з матеріалами дисциплінарної справи.

Таким чином, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 11 січня 2017 року №1/дп-17 є законним та обґрунтованим, відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд також зазначає, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягає частина четверта статті 96 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) , відповідно до якої дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Зазначений строк не минув, оскільки порушення позивачем допущене 25 січня 2014 року, а до відповідальності його притягнуто 11 січня 2017 року, тобто в межах трирічного строку з дня вчинення проступку.

Доводи позивача про допущену ВККС описку у прізвищі слідчого, за клопотанням якого вирішувалось питання про застосування запобіжного заходу, на зміст спірних правовідносин не впливають та правильності висновків ВККС по суті не спростовують.

За правилами статті 139 КАС понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання цього позову відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 241- 246, 262, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення від 11 січня 2017 року №1/дп-17 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.