182/4396/19 Про позбавлення батьківських прав та призначення опіки малолітньої дитини - 10.06.2021 Прийняття

третя особа - орган опіки та піклування Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: виконавчий комітет Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, орган опіки та піклування Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, з позовом, в якому просила позбавити відповідачів батьківських прав відносно їх малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; призначити її опікуном малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з відповідачів на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, з кожного, але не менше 50% прожиткового мінімуму на одну дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття; стягнути з відповідачів судові витрати.

Позов мотивовано тим, що донька позивача - ОСОБА_2 з 08 квітня 2011 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3, від якого народилася дитина - ОСОБА_4 . Позивач є бабою малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2013 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2017 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 .

З лютого 2012 року батьки дитини мешкають окремо від свого сина ОСОБА_4, не цікавляться його життям, розвитком, станом здоров`я, не утримують його матеріально, не займаються розвитком та вихованням.

Починаючи з лютого 2012 року дитина проживає разом з позивачем, яка займається його вихованням та утриманням. Відповідачі самоусунулися від виховання та утримання свого сина ОСОБА_4, що є підставою для позбавлення їх батьківських прав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2020 року у складі судді Юдіної С. Г. позов задоволено.

Позбавлено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Призначено ОСОБА_1 опікуном малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі

1/6 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на одну дитину відповідного віку, починаючи

27 червня 2019 року до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/6 частини усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не

менше 50% прожиткового мінімуму на одну дитину відповідного віку, починаючи 27 червня 2019 року до досягнення дитиною повноліття.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем та представником органу опіки та піклування надано переконливі докази, що відповідачі умисно та свідомо нехтують своїми батьківськими обов`язками та без поважних причин ухиляються від виховання дитини, а також те, що позбавлення відповідачів батьківських прав є необхідною мірою для забезпечення інтересів дитини та відповідає інтересам дитини, у зв`язку з цим позов підлягає задоволенню. Таке вирішення цієї цивільної справи не позбавляє відповідачів в майбутньому просити суд поновити їх в батьківських правах.

З відповідачів на користь позивача на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, підлягають стягненню аліменти в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) з кожного, щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на одну дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення суду першої інстанції в частині позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначення ОСОБА_1 опікуном малолітньої дитини ОСОБА_4, стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судових витрат в розмірі 1152,60 грн, скасовано з ухваленням нового рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки - відмовлено.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в апеляційному суді відповідач ОСОБА_3 заперечував проти позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, зазначав, що він не спілкувався з дитиною тривалий час через неприязні стосунки з бабусею дитини - ОСОБА_1, з якою на теперішній час проживає дитина. ОСОБА_3 зазначив, що бажає належним чином виконувати свої батьківські обов`язки, спілкуватися з сином та піклуватися про нього.

Стягнення аліментів із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, було припинено та постановою державного виконавця від 11 квітня 2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу. Виконавчий лист повернуто на підставі письмової заяви стягувача ОСОБА_2 від 27 березня 2019 року. У вказаній постанові вказано, що заборгованість з виплати аліментів станом на 11 квітня 2019 року відсутня.

Суду не надано належних та допустимих доказів щодо винної поведінки відповідача ОСОБА_3 та свідомого нехтування ним своїх батьківських обов`язків. До батька дитини раніше не застосовувалися заходи попередження та впливу, що могло б бути підставою для позбавлення його батьківських прав, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодилась з висновками апеляційного суду, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував та не надав оцінку тривалості періоду невиконання батьком своїх обов`язків по відношенню до дитини, зокрема не враховано, що з 2012 року дитина проживає разом з позивачем, яка виховує і утримує онука. Відповідач протягом восьми років не цікавився життям та здоров`ям дитини, не приділяв їй жодної уваги, не піклувався про фізичний і духовний розвиток. За цей час відповідач не скористався своїм правом на фактичну та реальну участь у житті сина.

Апеляційним судом не надано належної оцінки заяві відповідача, у якій він повідомив, що у вихованні дитини він участі не приймає, матеріально не утримує, з дитиною не спілкується, з позбавленням його батьківських прав згоден та рішення суду оскаржувати не буде.

В період розгляду справи про позбавлення батьківських прав судом першої інстанції ОСОБА_3 не змінив свого ставлення до життя і потреб дитини, не спілкувався з дитиною та не намагався налагодити з ним спілкування.

Ухилення батька від виконання своїх обов`язків відбувалося в продовж тривалого часу (8 років), а відсутність з його боку будь-яких дій, направлених на врегулювання його прав, щодо участі у спілкуванні з дитиною та особисто складена заява про підтвердження фактів відсутності спілкування та догляду за дитиною доводить винну поведінку та свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками, що з урахуванням конкретних обставин справи свідчить про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.

Судом апеляційної інстанції не надано оцінки загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, що вимагалася від суду та не здійснена ретельна оцінки низки факторів залежних від обставин справи. Не враховано, що у дитини з батьком тривалий час відсутні родинні зв`язки, і лише родина позивача є єдиною сім`єю малолітньої дитини. Скасовуючи рішення в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 та відмові в задоволенні позовних вимог про призначення ОСОБА_1 опікуном малолітньої дитини, суд не взяв до уваги психологічний стан, який виникне у дитини при розриві сімейних стосунків із позивачем, в якій дитина знаходиться майже все своє життя.

Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, але необхідність застосування цієї відповідальності за обставин справи доведено належними та допустимими доказами свідомого ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов`язків. Судом встановлені обставин, які однозначно свідчили, що ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, яка залишилася проживати з бабусею та те, що він свідомо та умисно нехтує батьківськими обов`язками, про що він зазначив у своїй власноруч написаній заяві.

У якості підстави касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу орган опіки та піклування Нікопольської міської ради погодився з доводами позивача та просив скасувати постанову апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

Фактичні обставин, встановлені судами

З 08 квітня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітню дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, шлюб між ними розірвано.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2017 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/6 частина з усіх видів заробітку та доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму на одну дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29 березня 2017 року до досягнення дитиною повноліття.

Вихованням малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та його матеріальним забезпеченням займається баба - ОСОБА_1, з якою дитина проживає.

У висновку про доцільність позбавлення батьківських прав від 15 січня 2020 року №34, наданому органом опіки та піклування Нікопольської міської ради зазначено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 у родині баби ОСОБА_1 . ОСОБА_3 та ОСОБА_2 свідомо, без будь-яких наявних причин нехтують своїми батьківськими обов`язками, а саме: поведінка матері та батька перетворює дитину у свідка їх аморальних вчинків, оскільки дитина мимоволі вбирає в себе нездорову сімейну атмосферу, від чого страждає морально і фізично, тобто складається ситуація, коли дитина, її життя, здоров`я, виховання знаходяться в небезпеці. Орган піки та піклування вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З характеристики ОСОБА_4, учня 2 класу комунального закладу "НСЗШ 316", наданої директором школи, вбачається, що батьки дитини розлучені. Батько дитини ОСОБА_4 - ОСОБА_3 з сім`єю не проживає. Жодного разу в школі не з`являвся. Мати ОСОБА_2 тричі з`являлася в школі на підготовчому етапі до 1 класу. Вихованням сина не займається. Не приділяє увагу і турботу щодо розумового розвитку дитини. Нікіта проживає у родині, яка складається з бабусі - ОСОБА_1 та дідуся - ОСОБА_5 . Бабусею та дідусем створені умови для повноцінного розвитку та навчання дитини ОСОБА_4 . Вони регулярно відвідують батьківські збори, підтримують постійний зв`язок зі школою, контролюють успіхи в навчанні. Фізично та психологічно насилля до дитини в сім`ї не виявлено.

За інформацією служби у справах дітей Павлоградської міської ради Дніпропетровської області від 02 лютого 2020 року ОСОБА_3 був запрошений до служби. В бесіді пояснив, що перебував у шлюбі з ОСОБА_2 . Від шлюбу мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 2012 році його дружина забрала дитину і переїхала до м. Нікополь. З 2013 року вони офіційно розлучені. До вересня 2019 року він сплачував аліменти. На теперішній час колишня дружина відмовилася від аліментів. Йому відомо що на розгляді у Павлоградському міськрайонному суді перебуває цивільна справа про позбавлення його батьківських прав та стягнення аліментів. Участі у вихованні дитини він не приймає, матеріально сина не утримує, з дитиною не спілкується, життям та здоров`ям не цікавиться. З позбавленням батьківських прав він згоден і оскаржувати рішення суду не буде.

За інформацією Нікопольського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 зі своїм цивільним чоловіком ОСОБА_7 та разом виховують сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Мати не проживає разом та не спілкується зі своїм старшим сином ОСОБА_4 .

ОСОБА_2 надала до органу опіки та піклування нотаріально посвідчену заяву про те, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_4 .

Відповідно до акту від 04 березня 2019 року, засвідченого головою квартального комітету № 32 ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1, з лютого 2012 року фактично проживає ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 . З травня 2017 року ОСОБА_2 за даною адресою не проживає, де проживає - невідомо, вихованням дитини

ОСОБА_4 мати не займається. Дитина знаходиться на вихованні і забезпеченні баби ОСОБА_1 .

З акту обстеження умов проживання від 16 грудня 2019 року, складеного спеціалістом служби у справах дітей Нікопольської міської ради за адресою: АДРЕСА_1, вбачається, що встановлено задовільні умови проживання та задовільні умови для виховання та розвитку дитини.

За поданням служби у справах дітей Нікопольської міської ради про можливість ОСОБА_1 бути опікуном. Служба у справах дітей вважає можливим призначити ОСОБА_1 опікуном над малолітнім ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до довідки від 27 березня 2020 року, виданої начальником Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), станом на 27 березня 2020 року виконавчий лист №182/1593/17 від 10 травня 2017 року, виданий Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, з кожного, але не менше 50% прожиткового мінімуму на одну дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, на виконанні у відділі не перебуває.

З матеріалів виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №182/1593/17 від 10 травня 2017 року, виданого Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, установлено, що 11 квітня 2019 року постановою про повернення виконавчого документа стягувачу вказаний виконавчий лист повернуто на підставі письмової заяви ОСОБА_2 від 27 березня 2019 року. Заборгованість з виплати аліментів станом на 11 квітня 2019 року відсутня.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключним заходом, який тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Такий захід впливу повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні, прийнятому у справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09), Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Розірвання сімейних зав`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Установивши, що ОСОБА_3 заперечує проти позбавлення його батьківських прав та вказує, що не втратив інтересу до участі у вихованні дитини, має намір на відновлення відносин з нею, сплачував аліменти на користь матері дитини, заборгованості по аліментам не мав, проте існувало непорозуміння з позивачем, як особою з якою проживає дитина щодо його участі у вихованні сина, апеляційний суду дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції об`єктивно врахував, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено

Узагальнюючи наведене, суд касаційної інстанції вважає необгрунтованими доводи касаційної скарги про безпідставне скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині вимог про позбавлення ОСОБА_3 батьківських пав.

Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах

від 17 червня 2020 року у справі №382/264/19 (провадження № 61-4390св20), від 01 вересня 2020 року у справі №202/6809/17

(провадження № 61-22800св19).

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги про відсутність Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є необґрунтованими.

Крім того, зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 910/18531/19).

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права у спірних правовідносинах та ухвалено рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.