760/13227/19 Про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями Міністерства оборони України - 10.06.2021 Прийняття

Короткий зміст позовних вимогУ травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями. Позовна заява мотивована тим, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року, що набрало законної сили, по справі № 510/1854/17 визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України щодо повернення документів ОСОБА_2 на доопрацювання та зобов`язано розглянути заяву позивача про призначення одноразової грошової допомоги.Відповідно до протоколу від 01 березня 2019 року № 30 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги комісією прийнято рішення про призначення допомоги ОСОБА_1 в сумі 275 600 грн. Зобов`язання з виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 275 600 грн Міністерство оборони України виконало лише 02 квітня 2019 року.На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути з Міністерства оборони України суму інфляційних втрат та 3 % річних за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням ним обов`язків військової служби, у розмірі 124 752,42 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 30 липня 2019 року позовні вимоги задоволено.Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 суму інфляційних витрат у розмірі 103 074,40 грн та трьох процентів річних у розмірі 21 678,02 грн, а всього 124 752,42 грн.Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок порушення відповідачем термінів виконання грошового зобов`язання з виплати одноразової грошової допомоги, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.Не погодившись з таким рішенням, Міністерства оборони України подало апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2020 року рішення місцевого суду скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зі змісту заявлених вимог про стягнення в порядку частини другої статті 625 ЦК України трьох відсотків річних та інфляційних втрат у зв`язку з несвоєчасною сплатою відповідачем стягнутих грошових коштів з виплати одноразової грошової допомоги, слідує, що між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати такої допомоги позивачу.

Узагальнені доводи касаційної скаргиУ касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою кваліфікації спору як публічно-правового, однак не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим. Заявник наголошує на тому, що спір у справі виник з приводу порушення термінів виконання грошового зобов`язання, а правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами ЦК України (435-15) , зокрема положеннями статті 625 ЦК України.

Доводи інших учасників справиУ відзиві на касаційну скаргу Міністерство оборони України просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанціїЗгідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи. 21 травня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судомСуд установив, щорішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року, у справі № 510/1854/17 визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України, викладене у протоколі засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 19 серпня 2016 року № 72 про повернення на доопрацювання документів. Зобов`язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, з 26 січня 2016 року, відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або періодичні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (975-2013-п) .Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року набрало законної сили 29 листопада 2018 року.Вказаним рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року суду встановлено, що 26 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського обласного військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності (поранення пов`язані із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії).Відповідно до витягу протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 19 серпня 2016 року № 72, документи ОСОБА_1 повернуті до обласного військового комісаріату на доопрацювання, оскільки немає підтверджень настання інвалідності під час проходження служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби, як це передбачено Порядком № 499 від 28 травня 2008 року.Відповідно до витягу з протоколу від 01 березня 2019 року № 30 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року, прийнято рішення про скасування пункту 50 протоколу від 19 серпня 2016 року № 72 засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, та прийнято рішення про призначення одноразової грошової допомоги громадянину ОСОБА_1 в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 275 600 грн.Зобов`язання виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 275 600 грн Міністерство оборони України виконало 02 квітня 2019 року, згідно з довідкою ПАТ "Державний ощадний банк України" № 01/28 від 04 квітня 2019 року та платіжним дорученням № 70 від 28 березня 2019 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України (435-15) .

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

Відтак, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених нею грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

Аналогічно й у справі, що розглядається, спір за вимогами, що заявлені з підстав положень статті 625 ЦК України та з причин затримання Міністерством Оборони України виплат, також належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, тобто у порядку, за яким Одеський окружний адміністративний суд розглядав основний спір в межах адміністративної справи № 510/1854/17.

До аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2021 року при розгляді справи № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20).

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При таких обставинах суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.Твердження заявника про належність спору до цивільної юрисдикції зводяться до помилкового тлумачення ним норм процесуального права та змісту окремих постанов касаційного суду.Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).На підставі викладеного Верховний Суд не вбачає достатніх правових підстав для скасування постанови апеляційного суду прийнятої за результатом розгляду спору у цій справі.