ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Князєва В.С.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Тарнавської СвітланиВолодимирівни, треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання протиправним та скасування рішення

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2016 року (суддя Шулежко В.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року (судді Коротких А.Ю., Ганечко О.М.,Літвіна Н.М.),

29 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Тарнавської Світлани Володимирівни (далі - державний реєстратор Тарнавська С.В.) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29 грудня 2015 року, індексний номер 27659839, на житлове приміщення, мансардний поверх житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованого за ОСОБА_5

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що є власником 8/100 часток житлового будинку на АДРЕСА_1 на підставі договору

купівлі-продажу від 13 січня 2010 року. Відповідач за третьою особою - ОСОБА_5, який є власником 17/100 частин цього ж будинку, зареєстрував право власності на мансардний поверх площею 388 кв.м у вказаному будинку. Позивач вважає, що будівництво мансардного поверху та отримання його у власність з подальшою реєстрацією прав на нерухоме майно є незаконним та таким, що порушує права інших співвласників.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 29 вересня 2016 року закрив провадження в адміністративній справі, мотивувавши своє рішення тим, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За висновком суду, спірні правовідносини пов'язані з правомірністю набуття права власності ОСОБА_5 на реконструйоване приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та, як наслідок, його державною реєстрацією, а тому позов не містить визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення) вимог щодо скасування або визнання неправомірними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, водночас порушені майнові права позивача підлягають захисту в порядку цивільного судочинства відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) ).

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 листопада 2016 року залишив ухвалу Окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року без змін.

Позивач з такими судовими рішеннями не погодився, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив їх скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що спірні правовідносини стосуються державної реєстрації речових прав на новозбудований об'єкт нерухомого майна, такі відносини мають публічно-правову природу, тому цей спір повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 21 лютого 2018 року передав справу № 826/3203/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, визначеної частиною шостою статті 346 КАС, а саме оскарження учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 16 лютого 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 КАС.

Перевіривши обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги про недотримання цими судами правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень

(нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 ЦК).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК (в редакції, чинній на момент ухвалення судами оскаржуваних рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З матеріалів справи вбачається, що 29 грудня 2015 року управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві видано ОСОБА_5 свідоцтво про право власності на житлове приміщення, мансардний поверх житлового будинку (частина літ. А) за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі цього свідоцтва про право власності та інших поданих документів, державний реєстратор Тарнавська С.В. прийняла рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на це приміщення.

Порушуючи питання про визнання протиправним та скасування зазначеного рішення, ОСОБА_3 обґрунтовує свої вимоги тим, що будівництво третьою особою мансардного поверху з подальшим оформленням права власності на нього є незаконним та порушує його права як власника частини зазначеного житлового будинку, зокрема вказує на те, що будівництво мансардного поверху, який зареєстровано як житлове приміщення, має наслідком зміну загальної площі будинку в цілому, а отже і зміну належної позивачеві частки.

Таким чином, суди правильно звернули увагу на те, що виникнення спірних правовідносин у справі, яка розглядається, обумовлено незгодою позивача, який є власником частини житлового будинку, з правомірністю набуття ОСОБА_5 права власності на мансардний поверх у цьому ж будинку, що стало підставою для оскарження і подальшої реєстрації відповідачем права власності на це майно. Тобто предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття особою права власності на об'єкт нерухомості, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким небезпідставно погодився й суд апеляційної інстанції, про наявність правових підстав для закриття провадження в адміністративній справі оскільки спір у ній не є

публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Суди попередніх інстанцій належним чином визначили характер спору, суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду, а отже доводи касаційної скарги про те, що цей спір має розглядатися саме в порядку адміністративного судочинства є безпідставними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС (в указаній редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 2, 3, 4, 17 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), статтями 345, 350, 356, 359 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), ВеликаПалата Верховного Суду

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3залишити без задоволення.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.