333/3652/16-ц Про визнання договору дарування частини квартири недійсним - 20.05.2021 Прийняття

Іменем України20 травня 2021 рокум. Київсправа № 333/3652/16-цпровадження № 61-23281св19Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2019 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Кочеткової І. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, за участю третіх осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 12 грудня 2006 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, на підставі якого він передав ОСОБА_2 100 000,00 грн із зобов`язанням повернути їх до 01 березня 2007 року. Цей договір було укладено у письмовій формі та посвідчено приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу Сенченко В. М. та зареєстровано за № 1359.

У зазначений строк ОСОБА_2 гроші не повернула, у зв`язку із чим він звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом про стягнення боргу на підставі договору позики від 12 грудня 2006 року, та у цій справі з метою забезпечення позову накладено арешт на майно ОСОБА_2, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

Під час розгляду зазначеної справи ОСОБА_2, зловживаючи його довірою, з метою заволодіння його майном, під приводом виконання своїх зобов`язань запропонувала подарувати йому Ѕ частину квартири АДРЕСА_2, щоб він відмовився від позову та зняв арешт з квартири на АДРЕСА_3 . Він погодився з цією пропозицією і відмовився від позову, в зв`язку з чим судом було знято арешт з квартири, а 08 квітня 2008 року ОСОБА_2 на підставі договору, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу Сенченко В. М., подарувала йому Ѕ частку квартири АДРЕСА_2, але оформити право власності на це майно він не зміг через важкі сімейні обставини, які склались у нього в цей період.

Позивач зазначав, що у подальшому, скориставшись цим, ОСОБА_2 звернулася з заявою до приватного нотаріуса Морозової В. М. про нібито втрату правовстановлюючих документів на цю квартиру та, отримавши дублікат правовстановлюючих документів, вдруге подарувала 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 своїй неповнолітній на той час племінниці ОСОБА_3, в інтересах якої діяли її батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_5, про що було укладено договір дарування від 04 серпня 2009 pоку, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Савицькою О. В. і зареєстрований в реєстрі за № 1195.

За вищевказаним фактом шахрайства слідчим відділом Комунарського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області відносно ОСОБА_2 порушено кримінальну справу за частиною третьою статті 190 КК України. Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2011 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 20 лютого 2012 року, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні цього злочину.

Позивач вказував, що після укладання договору дарування ОСОБА_2 з племінницею ОСОБА_3 і до цього часу дарувальник ОСОБА_2 зареєстрована у цій квартирі, залишається в ній проживати, що свідчить про відсутність настання правових наслідків за вказаним договором, на що вказує також той факт, що договори про надання комунальних послуг до теперішнього часу залишаються укладеними з колишнім власником ОСОБА_2 .

Позивач вважав, що договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_2 та неповнолітньою на той час її племінницею ОСОБА_3, в інтересах якої діяли її батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_5, відповідно до вимог статті 234 ЦК України є недійсним з підстав фіктивності.

Змінивши позовні вимоги позивач просив суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності; визнати договір дарування від 04 серпня 2009 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Савицькою О. В. і зареєстрований в реєстрі за № 1195 недійсним з підстав фіктивності; скасувати державну реєстрацію права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 ; визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 .

Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2017 року позовні вимоги позивача задоволено повністю.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2018 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано та розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано поважними причини пропуску позивачем ОСОБА_1 позовної давності у цій справі.

Визнано договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_2, який укладений 04 серпня 2009 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, в інтересах якої діяли законні представники ОСОБА_4 і ОСОБА_5, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Савицькою О. В. і зареєстрований в реєстрі за № 1195 недійсним з підстав фіктивності.

Скасовано державну реєстрацію права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 .

У решті вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що укладений 04 серпня 2009 року договір дарування Ѕ частки спірної квартири між ОСОБА_2 та неповнолітньою ОСОБА_3 є фіктивним, оскільки вчинений без створення обумовлених ним правових наслідків, а лише з метою уникнення відповідальності за грошове зобов`язання перед позивачем, зокрема, шляхом задоволення його вимоги за рахунок цієї частки квартири, яка за договором від 08 квітня 2008 року вже була подарована йому для забезпечення виконання цього грошового зобов`язання. При цьому, судом було визнано поважними причини пропуску позивачем строку позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що право ОСОБА_1 на задоволення його грошових вимог за рахунок подарованої йому Ѕ частки квартири є порушеним та підлягає судовому захисту у обраний ним спосіб - шляхом визнання недійсним наступного договору дарування з підстав його фіктивності, що було доведено зібраними матеріалами справи, як правильно зазначав суд першої інстанції, однак висновки суду про поважні причини пропуску строку позовної давності позивачем не ґрунтуються на досліджених матеріалах справи, а, навпаки, свідчать про те, що у період спливу трирічного строку позивач мав таку можливість, звертаючись до інших органів і суду з іншими заявами, скаргами та приймаючи особисту участь у їх вирішенні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив усі наявні у справі докази надані позивачем на підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності.

У січні 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про пропуск строку позовної давності, а причини пропуску строку, зазначені позивачем, є неповажними.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 08 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та позивачем укладено договір дарування, за яким ОСОБА_2 передала безоплатно у власність ОСОБА_1 Ѕ частину квартири АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сенченко В. М. і зареєстрований в реєстрі за № 470.

Відповідно до пункту 11 цього договору дарування прийняття дарунку обдарованим ОСОБА_1 підтверджується прийняттям ним ключів від згаданої частки квартири та технічного паспорту на цю квартиру.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно від 14 вересня 2017 року вбачається, що в період з 08 квітня 2008 року до теперішнього часу позивач не зареєстрував у встановленому законодавством порядку своє право власності на Ѕ частину квартири, яке виникло на підставі договору дарування від 08 квітня 2008 року.

04 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та неповнолітньою ОСОБА_3, в інтересах якої діяли законні представники ОСОБА_4, ОСОБА_5, укладено договір дарування, за яким ОСОБА_2 передала безоплатно у власність ОСОБА_3 Ѕ частину квартири АДРЕСА_2, яка належить їй на праві приватної власності на підставі іншого договору дарування від 16 липня 2007 року, дублікат якого ОСОБА_2 отримала 16 липня 2009 року.

Договір дарування від 04 серпня 2009 року посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Савицькою О. В. і зареєстрований в реєстрі за № 1195.

Згідно з пунктом 5 цього договору дарування ОСОБА_2 гарантувала, що на момент посвідчення цього договору відносно відчужуваної Ѕ частини квартири не укладено будь-яких договорів відчуження. Відповідно до пункту 6 цього договору дарування ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як представники обдарованої ОСОБА_3, повідомляють, що ключі та технічну документацію на подаровану квартиру отримали до підписання договору.

Відповідач ОСОБА_3 стала власником всієї квартири за адресою: АДРЕСА_3, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2007 року та договору дарування від 04 серпня 2009 року (витяг з Реєстру речових прав станом на 14 вересня 2017 року).

Враховуючи, що ОСОБА_3, яка є племінницею відповідача ОСОБА_2, станом на день укладення спірного договору дарування вже була співвласницею цієї квартири, ключі від неї та технічна документація вже були наявні в її розпорядженні.

Згідно з довідкою Сектору адресно-довідкової роботи УДМС України в Запорізькій області від 27 липня 2016 року, місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване з 2003 року і до теперішнього часу за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" від 11 вересня 2017 року, між ним як енергопостачальником та ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 укладено договір про користування електричною енергією від 12 січня 2009 року за № 113302851, який є чинним до теперішнього часу. З іншими особами договір на постачання електроенергії за цією адресою не укладався.

З інформації Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжгаззбут" від 30 серпня 2017 року та Регіональної газової компанії "Запоріжгаз" від 21 серпня 2017 року встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 особовий рахунок № НОМЕР_1 відкрито на ОСОБА_2, з якою укладено договір 19 червня 2004 року. З іншими споживачами договір на постачання природного газу до цієї квартири не укладався.

Встановлено, що в спірній квартирі також зареєстрована і проживає власник квартири ОСОБА_3, яка вже є повнолітньою.

Згідно з обмінною картою пологового будинку від 31 травня 2018 року місцем проживання породіллі ОСОБА_3 зазначена квартира АДРЕСА_2 .

Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20 лютого 2012 року, встановлено, що 12 грудня 2006 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 був укладений договір позики № 1359, згідно з яким ОСОБА_1 передав ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 100 000,00 грн, які згідно з укладеним договором остання зобов`язана була повернути до 01 березня 2007 року.

У зазначений строк ОСОБА_2 грошові кошти ОСОБА_1 в сумі 100 000,00 грн не повернула. Після цього ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_6 про стягнення боргу відповідно до договору позики від 12 грудня 2006 року № 1359. У ході судового засідання ОСОБА_2 з метою заволодіння чужим майном, зловживаючи довірою ОСОБА_1, під хибним приводом виконання боргових зобов`язань, пообіцяла подарувати ОСОБА_1 Ѕ частину квартири АДРЕСА_2, на що останній погодився і від заявленого позову відмовився.

Також вироком встановлено, що 08 квітня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_6, приватним нотаріусом Сенченко В.М. був посвідчений договір дарування частини квартири АДРЕСА_2, згідно з яким ОСОБА_1 прийняв в дар від ОСОБА_6 Ѕ частину вказаної квартири. Але у зв`язку з сімейними обставинами ОСОБА_1 вчасно не зареєстрував право власності на це майно.

У свою чергу, ОСОБА_2, свідомо знаючи, що ОСОБА_1 не оформив право власності на подаровану частку квартири, і продовжуючи свої злочинні дії, звернулася із заявою про втрату правовстановлюючих документів до приватного нотаріуса Морозової В. М., яка діючи згідно із Законом України "Про нотаріат" (3425-12) , на підставі вищевказаної заяви видала ОСОБА_2 дублікат правовстановлюючих документів, на підставі якого, ОСОБА_2 отримала витяг з державного реєстру права власності і звернулася до приватного нотаріуса Савицької О. В., яка посвідчила договір дарування від 04 червня 2009 року № 1195 на раніше подаровану Ѕ частину вищевказаної квартири, укладений між ОСОБА_2 і неповнолітньої ОСОБА_3, від імені якої як законні представники діяли ОСОБА_4 і ОСОБА_5 . Внаслідок навмисних протиправних дій, ОСОБА_2, шляхом зловживання довірою потерпілого ОСОБА_1, заволоділа його майном, а саме грошовими коштами в сумі 100 000,00 грн.

У зв`язку з встановленими обставинами, суд у вироку визнав винною ОСОБА_2 у скоєнні кримінальним правопорушення, передбачено частиною третьою статті 190 КК України із призначенням їй покарання, а також задовольнив позов ОСОБА_1 та стягнув із ОСОБА_2 на його користь спричинену матеріальну шкоду у розмірі 100 000,00 грн - суми боргу за договором позики.

На підставі вироку Комунарським районним судом м. Запоріжжя виданий виконавчий лист № 1-353/11 про стягнення суми боргу зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, який перебуває на примусовому виконанні у Комунарському відділі державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами другою-четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За положеннями частини п`ятої статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність - це важливий інститут, який лежить на перетині процесуального і матеріального права, а тому помилки у застосуванні положень цього інституту потенційно можуть загрожувати порушеннями абсолютно будь-яких прав людини. Тому вкрай важливо розглядати позовну давність через призму міжнародних стандартів у сфері захисту прав людини, вироблених міжнародними судовими інституціями.

Позовна давність тісно пов`язана із принципом правової визначеності (principle of legal certainty), який, у свою чергу, є "одним із фундаментальних аспектів верховенства права". Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово вказував на призначення позовної давності, пов`язуючи її із необхідністю забезпечити правову визначеність. Як зазначає ЄСПЛ, строки позовної давності "слугують декільком важливим цілям, зокрема вони забезпечують правову визначеність і остаточність, захищають потенційних відповідачів від задавнених вимог, яким було б важко протистояти, і запобігають несправедливості, що могла б виникати, якби суди мусили ухвалювати рішення стосовно подій, які мали місце в далекому минулому, і на підставі доказів, які вже могли б стати ненадійними й неповними з плином часу". Таким чином, сама ідея позовної давності виправдана метою внести певність щодо наявних прав та обов`язків. Така мета слідує із принципу верховенства права, проголошеного в Преамбулі Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і ця мета імпліцитно пронизує усі статті Конвенції.

Позивач не заперечував, що ним пропущений строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом, тому ним було заявлено вимогу про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, а відповідач, в свою чергу, подала заяву про відмову в позові у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності, вказуючи на відсутність поважних причин для його поновлення.

Так, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач дізнався про оспорюваний ним договір у вересні 2009 року, трирічний строк позовної давності щодо оспорювання вказаного договору закінчився у жовтні 2012 року, а з позовом до суду про визнання цього договору недійсним ОСОБА_1 звернувся лише 15 липня 2016 року, тобто майже через чотири роки після спливу строку позовної давності.

Відмовляючи у позові з підстав пропуску строку позовної давності, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що право ОСОБА_1 на задоволення його грошових вимог за рахунок подарованої йому Ѕ частки квартири є порушеним та підлягає судовому захисту у обраний ним спосіб - шляхом визнання недійсним наступного договору дарування з підстав його фіктивності, що було доведено зібраними матеріалами справи, однак зазначені позивачем причини пропуску строку позовної давності свідчать про те, що у період спливу трирічного строку позивач мав можливість звернутися до суду з цим позовом, оскільки звертався до інших органів і суду з іншими заявами, скаргами та приймаючи особисту участь у їх вирішенні.

Так, батько позивача ОСОБА_1 помер ще за рік до укладення оспорюваного договору - в серпні 2008 року, однак ані догляд за ним, ані його смерть не є поважними причинами пропуску строку позивачем.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивача - ОСОБА_7, що суд апеляційної інстанції правильно вважав тяжкими обставинами для позивача як батька, однак ця обставина не завадила ОСОБА_1 у вересні 2009 року звернутись з заявою про реєстрацію подарованої частки квартири, а, отримавши відмову, 23 вересня 2009 року оскаржити в суд дії реєстратора; 25 березня 2010 року звернутись з заявою до прокуратури та 29 березня 2010 року звернутись з усною заявою до Комунарського РВ на шахрайські дії ОСОБА_2 ; протягом 2010-2011 років відвідувати міліцію у період розслідування справи та судові засідання з розгляду кримінальної справи, 20 лютого 2012 року бути присутнім в суді апеляційної інстанції під час розгляду скарги ОСОБА_2 на вирок суду; отримати виконавчий лист за вироком суду та подати його до виконавчої служби у грудні 2012 року.

Позивач також посилався на свій поганий стан здоров`я протягом 2009-2016 років, викликаний смертю батька та сина, однак матеріалами справи такий поганий стан здоров`я позивача протягом всього зазначеного періоду не підтверджується, оскільки вони містять поодинокі довідки про нетривалі лікування позивача у цьому періоді.

Таким чином, ретельним аналізом причин, на які як на поважні посилався позивач, не подавши протягом трирічного строку позову про визнання недійсним договору дарування, суд апеляційної інстанції встановив, що протягом жовтня 2009 року - жовтня 2012 року у останнього не було беззаперечних перешкод для звернення з таким позовом до суду, оскільки в цей час він активно захищав свої права у інший спосіб, хворів особисто лише 23 дні за цей період, доказів про потребу його матері та тестя у цей період у постійному догляді не надав, а також, що такий догляд здійснював саме він.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив усі наявні у справі докази надані позивачем на підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновки суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.