202/8260/18 Про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати через порушення термінів її виплати - 19.05.2021 Прийняття

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державного підприємства (далі - ДП "Промспецзв`язок") про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати через порушення термінів її виплати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем, який, всупереч вимог статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ), не здійснив із нею повного розрахунку при звільненні.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 26 вересня 2018 року стягнуто на її користь з ДП "Промспецзв`язок" заборгованість по заробітній платі в розмірі 106 370, 54 грн.

07 грудня 2018 року, тобто із затримкою у 1 619 робочих днів, зазначені кошти надійшли на її картковий рахунок.

Позивач, просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період із 23 червня 2012 року по 06 грудня 2018 року у розмірі 762 646, 14 грн та компенсацію втрати частини заробітної плати через порушення термінів її виплати з липня 2012 року по листопад 2018 року у розмірі 159 130, 33 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 14 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ДП "Промспецзв`язок" на користь ОСОБА_1 :

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 762 646, 14 грн (із утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів);

- компенсацію втрати частини заробітної плати через порушення термінів її виплати в розмірі 159 130, 33 грн (із утриманням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів).

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції вважав доведеним порушення відповідачем строків розрахунку з працівником при звільненні, при цьому суд виходив із середньоденного заробітку позивача в сумі 471, 06 грн.

Відхиляючи доводи відповідача щодо неврахування сум премій та інших виплат, як зайво нарахованих за час роботи позивачу, судом взяті до уваги положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (100-95-п) (далі - Порядок № 100) та те, що такі суми нарахованої премії фактично були виплачені позивачу.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу ДП "Промспецзв`язок" залишено без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 14 листопада 2019 року - без змін.

Колегія суддів погодилась із висновками районного суду про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Апеляційний суд вказав на відсутність підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, заявленого позивачем до стягнення та вважав, що такий розмір є співмірним із розміром заборгованості, розміром середньомісячної заробітної плати позивача та з періодом затримки розрахунку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

05 лютого 2021 року засобами поштового зв`язку ДП "Промспецзв`язок" подало касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року в справі № 202/8260/18, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір присуджених до стягнення з відповідача сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати через порушення термінів її виплати.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2021 року відстрочено

ДП "Промспецзв`язок" сплату судового збору у розмірі 17 620 грн за подання касаційної скарги до 31 травня 2021 року, але не довше ніж до ухвалення судового рішення касаційним судом за поданою касаційною скаргою. Відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржені судові рішення, суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі

№ 761/9584/15-ц та постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 161/11565/19 щодо зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, та не дослідили належним чином зібрані у справі докази.

Заявник вважає, що присуджені до стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку та компенсації є значно завищеними та наявні підстави для зменшення їх розміру, з огляду на те, що ОСОБА_1, як керівник ДП "Промспецзв`язок", попри існуючу заборгованість по заробітній платі працівникам підприємства здійснювала безпідставне нарахування собі премій та матеріальної допомоги. ДП "Промспецзв`язок" стверджує, що дійсний розмір заборгованості по заробітній платі перед позивачем, який мав бути присуджений до стягнення становить

19 276, 07 грн, а розмір середньоденного заробітку позивача, який повинен використовуватися для обчислення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 204, 25 грн. Також заявник звертає увагу касаційного суду не невиправдане зволікання ОСОБА_1 зі зверненням до суду, з огляду на те, що про порушення свого права позивач була обізнана із 22 червня 2012 року (дата звільнення ОСОБА_1 з роботи), але з позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати звернулася лише у червні 2015 року.

Враховуючи дату звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі, заявник вважає, що період, за який позивач просить суд стягнути з ДП "Промспецзв`язок" компенсацію втрати частини заробітної плати через порушення термінів її виплати підлягає зменшенню та повинен бути визначений судом із червня 2015 року по листопад 2018 року.

Крім того, ДП "Промспецзв`язок" із грудня 2019 року по теперішній час входить до переліку об`єктів малої приватизації, що свідчить про необхідність залучення до розгляду справи Фонду державного майна України, як органу, що здійснює приватизацію.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подано відзив на касаційну скаргу, в якому вона посилаючись на законність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Наголошує на тому, що посилання в касаційній скарзі на неврахування висновків Верховного Суду, є безпідставним, оскільки такі висновки зроблені за інших фактичних обставин. Вважає, що тривалий період прострочення виплати заробітної плати працівнику при звільненні не може бути підставою для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягнення судом, оскільки свідчить про те, що роботодавець не бажає виконувати своїх зобов`язань і обмежує колишнього працівника у його природніх правах.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 із 06 червня 2006 року по 22 червня 2012 року перебувала у трудових відносинах з ДП "Промспецзв`язок".

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 26 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у справі № 202/5026/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України,

ДП "Промспецзв`язок" про стягнення заборгованості по заробітній платі, із ДП "Промспецзв`язок" на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість по заробітній платі в розмірі 106 370, 54 грн.

07 грудня 2018 року кошти, стягнуті на користь ОСОБА_1 рішенням суду в справі № 202/5026/15 сплачені на її картковий рахунок.

Судами встановлено, що розмір середньоденної заробітної плати за останні два місяці, що передували звільненню ОСОБА_1, становить 471, 06 грн, а період затримки розрахунку 1 619 робочих днів.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

За змістом пунктів 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; а також якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановивши, що всупереч положень статті 116 КЗпП України позивачу, при звільненні не були сплачені всі належні суми, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а саме рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2018 року в справі № 202/5026/15, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно вважав, що наявні підстави для стягнення із відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати через порушення термінів її виплати.

Суди попередніх інстанцій відповідно до положень Порядку № 100 вірно визначили середньоденний заробіток позивача у розмірі 471, 06 грн, із розрахунку 18 842, 38 грн / 40 днів, де 18 842, 38 грн - сукупний розмір заробітної плати ОСОБА_1 за останні два календарні місяці її роботи на ДП "Промспецзв`язок", що передували її звільненню (квітень та травень

2012 року), а 40 - кількість робочих днів у розрахунковому періоді.

Наведений відповідачем у касаційній скарзі розрахунок середньоденної заробітної плати ОСОБА_1, не відповідає вимогам Порядку № 100.

Судами попередніх інстанцій при визначені середньої заробітної плати позивача правильно застосовано положення Порядку № 100, зокрема в частині виплат, що включаються у такий розрахунок.

Посилання заявника на неправильне визначення судами розміру заборгованості ДП "Промспецзв`язок" з виплати заробітної плати

ОСОБА_1, в тому числі розміру заробітної плати позивача за останні два календарні місяці її роботи на ДП "Промспецзв`язок", а саме включення до таких виплат сум безпідставно нарахованих премій, колегія суддів відхиляє, як безпідставні.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 26 вересня 2018 року у справі № 202/5026/15 встановлено обов`язок

ДП "Промспецзв`язок" щодо сплати позивачу заборгованості по заробітній платі в розмірі 106 370, 54 грн і це рішення суду набрало законної сили та було виконано.

Крім того, рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12травня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2018 року, у справі № 202/55/16-ц відмовлено в задоволенні позову Міністерства економічного розвитку і торгівлі України до ОСОБА_1, третя особа ДП "Промспецзв`язок" про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, у вигляді надмірно виплачених ОСОБА_1 сум премій, відпускних та матеріальної допомоги на оздоровлення в загальному розмірі 48 326,14 грн.

Доводи касаційної скарги в цій частині спрямовані на переоцінку доказів та ревізію судових рішень, ухвалених у інших справах, які набрали законної сили.

Разом із тим колегія суддів не в повній мірі погоджується із визначеним судами розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню із ДП "Промспецзв`язок" на користь ОСОБА_1, оскільки судами не були враховані висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі

№ 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), на що обґрунтовано послався заявник в касаційній скарзі.

Так, статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Згідно з частиною першою статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) положення ЦК України (435-15) застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України (435-15) мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності в цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У розглядуваній справі судами встановлено, що розмір невиплаченої при звільненні позивача заробітної плати становив 106 370, 54 грн, строк затримки розрахунку 1619 робочих днів, судове рішення у справі № 202/5026/15 про стягнення невиплаченої заробітної плати набрало законної сили 26 жовтня 2018 року та було виконано 07 грудня 2018 року.

Розмір стягнутого судами попередніх інстанцій середнього заробітку за час затримки розрахунку (762 646, 14 грн) більш ніж у сім разів перевищує розмір заборгованості невиплаченої позивачу при звільненні (106 370, 54 грн), що є очевидно непропорційним наслідкам правопорушення та несправедливим щодо роботодавця.

Крім того суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що ОСОБА_1, будучи із червня 2012 року обізнаною про порушення своїх прав роботодавцем щодо невиплати належних їй при звільненні сум, з позовом про їх стягнення в судовому порядку звернулася лише в червні 2015 року, після чого спір між сторонами вирішувався судами в справі № 202/5026/15 понад 3 роки.

Таким чином у розглядуваній справі суди мали всі підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості та поведінкою сторін, Верховний Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та критеріям визначеним Великою Палатою Верховного Суду, визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 200 000 грн

(з утриманням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів).

Висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові

від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження

№ 14-623цс18) неодноразово підтвердженні Верховним Судом, зокрема у постановах від 08 липня 2020 року у справі № 761/17815/18 (провадження

№ 61-21117св19), від 29 липня 2020 року у справі № 212/6331/19 (провадження № 61-1610св20), від 02 грудня 2020 року у справі

№ 152/1957/15 (провадження № 61-4141св20), від 27 січня 2021 року у справі № 332/3682/17 (провадження № 61-9206св20), від 10 лютого 2021 року у справі № 542/656/16-ц (провадження № 61-21050св19, від 24 лютого

2021 року у справі № 592/3597/20 (провадження № 61-15108св20),

від 03 березня 2021 року у справі № 279/6777/19 (провадження

№ 61-9918св20), від 24 березня 2021 року у справі 359/8379/17 (провадження № 61-13585св20) та від 16 квітня 2021 року у справі № 761/11253/19 (провадження № 61-10729св20).

Підстави для зменшення розміру присудженої до стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів через порушення термінів її виплати відсутні з огляду на компенсаційний характер такої виплати, спрямований на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язаний з інфляційними процесами і зростанням споживчих цін на товари та послуги, визначений Законом України № 2050-III від 19 жовтня 2000 року "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) та Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1427 від 20 грудня 1997 (1427-97-п) року.

Також колегія суддів відхиляє викладені у касаційній скарзі доводи щодо необхідності залучення до участі у справі Фонду державного майна України, як центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації.

Саме по собі включення ДП "Промспецзв`язок" до переліку об`єктів малої приватизації не припиняє правосуб`єктність відповідача та не може бути підставою для звільнення його від відповідальності за невиконані (порушені) зобов`язання перед третіми особами, в тому числі з виплати заробітної плати працівникам.

Фонд державного майна судові рішення у розглядуваній справі не оскаржує.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада

2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня

2020 року в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вирішення питання про розподіл судових витрат необхідно змінити.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Статтею 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 14 листопада 2019 року стягнуто із відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 7 626, 46 грн, а на користь держави - 1 591, 30 грн.

За подання апеляційної скарги ДП "Промспецзв`язок" сплатило 13 215 грн судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2021 року відстрочено

Враховуючи часткове задоволення вимог касаційної скарги та зменшення розміру стягнутого із відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, із ДП "Промспецзв`язок" на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 000 грн, а із ОСОБА_1 на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 8 066, 44 грн за подання апеляційної скарги. Також із ОСОБА_1 та ДП "Промспецзв`язок" підлягає стягненню на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді касаційної інстанції в розмірі 10 755, 25 грн та 6 864, 75 грн відповідно.