2-177/2006 Про встановлення права власності на спадкове майно - 13.05.2021 Прийняття

Після смерті ОСОБА_3 вона прийняла спадщину, проте не змогла отримати свідоцтво про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів на будинок, який за життя належав спадкодавцю на праві власності.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила встановити за нею право власності на спадкове майно - житловий будинок із надвірними будівлями, розташований на АДРЕСА_1, згідно з заповітом ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Збаразького районного суду від 22 березня 2006 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Чернихівці Збаразького району Тернопільської області.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 згідно з заповітом, складеним останньою на користь позивачки.

Вказане рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_2, який не приймав участі у справі.

Посилався на те, що він є власником спірного житлового будинку, а рішенням суду першої інстанції, що оскаржується, визнано право власності на вказане домоволодіння за позивачкою, яка є його тіткою.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 29 червня 2016 року за наслідками розгляду апеляційних скарг Чернихівецької сільської ради Збаразького району Тернопільської області та ОСОБА_2 рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 22 березня 2006 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 29 червня 2016 року в частині вирішення питання щодо відхилення апеляційної скарги ОСОБА_2 скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд, розглянувши справу в апеляційному порядку по суті за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, не з`ясував, чи вирішував суд першої інстанції питання про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

При новому апеляційному розгляді справи постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 червня 2020 року рішення Збаразького районного суду від 22 березня 2006 року залишено без змін.

Апеляційний суд, установивши, що право ОСОБА_2 на будинковолодіння, придбане ним за договором купівлі-продажу, не порушується оскаржуваним рішенням суду, погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, та залишив його без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 липня 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме суд необґрунтовано відхилив клопотання про долучення доказів, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні позову.

Суди не врахували норми статей 549, 550 ЦК Української РСР, а застосували положення статей 328, 1220, 1233 ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Не звернули увагу суди й на те, що позивачка не мала права на спадкування після померлої ОСОБА_3,. оскільки у встановлений законом шестимісячний строк не звернулася з заявою до нотаріальної контори та не підтвердила, що має право на спадщину. Суди поклали в основу судових рішень довідку від 14 березня 2006 року, підписану колишнім сільським головою, яка не відповідає дійсності. Крім того, заповіт складений на користь ОСОБА_1, а з позовом про визнання права власності на спадкове майно звернулась ОСОБА_1 .

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_1 подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, які ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано зі Збаразького районного суду Тернопільської області справу № 2-177/2006 за позовом ОСОБА_1 до Чернихівецької сільської ради Збаразького району Тернопільської області про встановлення права власності на спадкове майно.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року справу № 2-177/2006 призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Обставини справи

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, яка згідно з заповітом, складеним 27 травня 1989 року, заповіла все своє майно онуці ОСОБА_1

ОСОБА_3 за життя була власником житлового будинку АДРЕСА_1, 1952 року забудови, загальною площею 71,1 кв. м, після її смерті відкрилась спадщина за заповітом на вказане майно.

Рішенням Збаразького районного суду від 22 березня 2006 року визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Чернихівці Збаразького району Тернопільської області.

Звернувшись з апеляційною скаргою на вказане судове рішення, ОСОБА_2 посилався на те, що оскарженим рішенням суду першої інстанції порушено його майнові права на спірний будинок, проте він не був залучений до участі у справі.

Апеляційний суд під час розгляду справи встановив, що на підставі рішення Чернихівської сільської ради від 28 вересня 1971 року і відповідно до рішення загальних зборів колгоспу імені Радянська Армія сину ОСОБА_3 - ОСОБА_5 було відведено присадибну земельну ділянку розміром 900 кв. м для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських будівель. За планом забудови передбачалось будівництво житлового будинку, літньої кухні та хліва, а також зазначено, що старий будинок та хлів підлягають зносу.

Вказані будівлі не були знесені, в житловому будинку залишилась проживати ОСОБА_3 і в погосподарських книгах Чернихівської сільської ради значились два погосподарських номери: на господарство ОСОБА_3 та нове господарство ОСОБА_5, відкрите у 1972 році.

Внаслідок побудови у 1975 році нового житлового будинку загальною площею 92,2 кв. м на присадибній земельній ділянці згідно дозвільних документів, виготовлених у 1971 році, було зареєстровано нове господарство (господарський двір), власником якого на даний час є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 21 січня 2015 року.

Житловий будинок, який належав ОСОБА_3, ніколи не входив до складу будинковолодіння, яке придбав у 2015 році ОСОБА_2, що розташоване на земельній ділянці, площею 0,25 га, кадастровий номер 6122488800:02:002:0212.

Згідно технічного паспорта на житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_1, виготовленого 25 лютого 2015 року на ім`я ОСОБА_2, господарство включає житловий будинок, 1975 року забудови, загальною площею 92,2 кв. м із підвалом, два хліви з підвалом, 1953 року забудови, та колодязь.

У технічному паспорті на господарство, що розташоване на АДРЕСА_1, виготовленому у грудні 2005 року, рахується житловий будинок, 1956 року забудови, та колодязь.

Встановивши, що житловий будинок, право власності на який визнано за ОСОБА_1, та житловий будинок, набутий ОСОБА_2 у власність за договором купівлі-продажу, - це різні об`єкти нерухомості, які обліковуються за однією адресою: АДРЕСА_1, апеляційний суд дійшов висновку про те, що право ОСОБА_2 на будинковолодіння, придбане ним за договором купівлі-продажу, не порушується оскаржуваним рішенням суду, відмовив у задоволенні його апеляційної скарги та залишив без змін рішення суду першої інстанції від 22 березня 2006 року.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 єнеправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме суд необґрунтовано відхилив клопотання про долучення доказів, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Позиція Верховного Суду

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

У постановах Верховного Суду від 01 серпня 2019 року в справі № 412/1277/2012 (провадження № 61-3704св19), від 25 листопада 2020 року у справі № 663/227/13-ц (провадження № 61-360св20), від 10 лютого 2021 року у справі № 328/675/19 (провадження № 61-13416св20) зроблено висновок, що у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд зробив висновок, що рішенням суду першої інстанції права ОСОБА_2 (особи, яка не брала участі у справі і подала апеляційну скаргу) не порушені. При цьому, не врахував, що у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі і судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не виконав вказівки, які викладені Верховним Судом у постанові від 13 листопада 2019 року при скасуванні попереднього судового рішення апеляційного суду.

Зазначені обставини свідчать про порушення апеляційним судом норм процесуального права, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з переданням справи на новий апеляційний розгляд.

З урахуванням того, що при розгляді встановлена наявність підстави, яка зумовлює скасування оскарженого судового рішення апеляційного суду, то суд касаційної інстанції не аналізує інші підстави відкриття касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення апеляційного суду постановлене без додержання норм процесуального права. За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню з переданням справи на новий апеляційний розгляд.