704/588/17 Про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, скасування державної реєстрації речового права - 14.04.2021 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс", треті особи: приватний нотаріус Хорольського районного нотаріального округу Полтавської області Береза Дарія Василівна, приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Левицька Елеонора Антонівна, про визнання додаткової угоди до договору оренди недійсною, скасування державної реєстрації речового права, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 27 серпня 2020 року, ухвалене суддею Фроловим О. Л., та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І., Новікова О. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" (далі - ТОВ "ВП "Імпульс Плюс") про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, скасування державної реєстрації речового права.

Позов мотивовано тим, що вона є власником земельної ділянки (кадастровий номер 7124083200:01:001:0143) з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Кобринівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, загальною площею 2,9974 га.

На підставі укладеного між нею та ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 122, зареєстрованого у відділі Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області 26 червня 2012 року за № 712408324004553, вищезазначену земельну ділянку вона передала у строкове платне користування відповідачу на умовах оренди строком на 5 років. Розмір орендної плати становить 5,5 % від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки.

03 березня 2017 року вона направила на адресу відповідача лист-повідомлення про відмову в поновленні договору оренди землі на новий строк та з проханням повернути їй земельну ділянку з дня припинення дії договору за актом приймання-передачі земельної ділянки. Однак будь-яких відповідей з цього приводу від відповідача вона не отримала.

Отримавши інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20 березня 2017 року № 82848697, їй стало відомо про те, що 30 липня 2016 року приватним нотаріусом Хорольського районного нотаріального округу Полтавської області Березою Д. В. було проведено державну реєстрацію речового права на підставі додаткової угоди від 08 квітня 2015 року до договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 122 та строк дії договору змінено та встановлено до 26 червня 2026 року з правом пролонгації.

Позивачка зазначала, що оспорювану додаткову угоду вона не підписувала, а отже, волевиявлення на її укладення у неї не було, відповідно, сторони не досягли усіх істотних умов цієї додаткової угоди, що є підставою для визнання її недійсною та скасування державної реєстрації речового права.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 27 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду від 08 квітня 2015 року до договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 122, укладену між ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" та ОСОБА_1, на земельну ділянку площею 2,9974 га, кадастровий номер 7124083200:01:001:0143, яка розташована на території Кобринівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області.

Скасовано державну реєстрацію речового права ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" на земельну ділянку площею 2,9974 га, кадастровий номер 7124083200:01:001:0143, яка розташована на території Кобринівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та обмежень (з відкриттям розділу), індексний № 33828959 від 13 лютого 2017 року та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про інше речове право № 15704379 від 30 липня 2016 року (із змінами від 13 лютого 2017 року) про право оренди ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" земельної ділянки площею 2,9974 га, кадастровий номер 7124083200:01:001:0143, на підставі додаткової угоди від 08 квітня 2015 року до договору оренди землі № 122 від 18 вересня 2011 року. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення судів мотивовані тим, що відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Суди встановили, що зазначені вимоги закону відповідачем не дотримані, письмових повідомлень про намір змінити умови договору, у тому числі продовжити його дію, від відповідача на адресу позивачки не надходило. При цьому хоча почеркознавчою експертизою і встановлено, що підпис на додатковій угоді до договору виконано ОСОБА_1, однак додатковою експертизою встановлено, що в текст підписаної неї угоди пізніше було внесено доповнення, якими істотно збільшився строк дії договору оренди землі без відома та згоди останньої, на що волевиявлення учасника правочину не було, а без волевиявлення сторони неможливе вчинення договору, що узгоджується із свободою договору, передбаченою у ст. 627 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ТОВ "ВП "Імпульс Плюс"на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 27 серпня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року, у якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, посилаючись на те, що суди в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

29 березня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

05 квітня 2021 року справу призначено до судового розглядуколегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 033480, виданого 04 вересня 2003 року, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки кадастровий номер 7124083200:01:000:0143 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Кобринівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області (а. с. 7, т. 1).

Відповідно до договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 122 ОСОБА_1 надала у строкове платне користування ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" належну їй земельну ділянку строком на 5 років. Розмір орендної плати становить 5,5 % від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки. Цей договір зареєстровано 26 червня 2012 року у відділі Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області за № 712408324004553 (а. с. 8-9, т. 1). Передача земельної ділянки орендарю відбулася 26 червня 2012 року, про що свідчить акт про передачу та прийом земельної ділянки.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20 березня 2017 року № 82848697, 30 липня 2016 року приватним нотаріусом Хорольського районного нотаріального округу Полтавської області Березою Д. В. було проведено державну реєстрацію речового права на підставі додаткової угоди від 08 квітня 2015 року до договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 122 та строк дії договору змінено та встановлено до 26 червня 2026 року з правом пролонгації (а. с. 11, т. 1).

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди від 08 квітня 2015 року до договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 122 пункт 8 договору оренди землі № 122 від 18 вересня 2011 року вирішено виклали в такій редакції: "Договір укладено на 15 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін."

Згідно з висновком експерта за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи від 17 серпня 2018 року підпис від імені ОСОБА_1 в графі "ОРЕНДОДАВЕЦЬ" додаткової угоди від 08 квітня 2015 до договору оренди землі № 122 від 18 вересня 2011 року, виконаний ОСОБА_1 (а. с. 117-124, т. 1).

Згідно з висновком експерта від 29 квітня 2020 року за результатами проведення додаткової фізико-хімічної експертизи матеріалів документів додаткова угода від 08 квітня 2015 року до договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 122 містить ознаки пізнішого внесення змін в первинний зміст, зокрема слів: "Договір укладено на 15 (п`ятнадцять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін".

Первинний текст додаткових угод не містив вищевказаний текстовий фрагмент.

Давність виконання запису "122 18.09.2011" в додрукованому фрагменті пункту 2 додаткової угоди від 08 квітня 2015 року до договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 122, не відповідає даті, зазначеній в документі - 08 квітня 2015 року (а. с. 196-209, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалені у справі судові рішення відповідають цим вимогам у повній мірі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права щодо позовної вимоги про визнання недійсною додаткової угоди

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Частиною першою статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований

в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним в силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також застосування спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 підписувала оспорювану додаткову угоду від 08 квітня 2015 року до договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 122. Разом із цим станом на час підписання цієї угоди, остання не містила тексту про строк дії договору оренди землі, який як встановлено судовим експертом, було додрукованого пізніше. ОСОБА_1 заперечує свою згоду на внесення таких змін до договору. Вона вказує, що не погоджувалася на продовження строку дії договору на 15 років.

Таким чином, слід зазначити, що строк дії договору є однією із істотних умов договору, щодо якого згоди між орендодавцем і орендарем не було досягнуто.

З огляду на це колегія суддів погоджується з висновками судів про наявність підстав для визнання недійсною додаткової угоди від 08 квітня 2015 року до договору оренди землі від 18 вересня 2011 року.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судами не враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), є безпідставними, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається, не є подібними, виходячи із встановлених у цій справі конкретних обставин.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права оренди

Позивачем також заявлена вимога про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, прийнятої на підставі додаткової угоди до договору оренди від 08 квітня 2015 року.

Відповідно до статті 17 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Установлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 липня 2016 року за № 15704379 зареєстроване за ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" право оренди на земельну ділянку площею 2,9974 га, кадастровий номер 7124083200:01:001:0143, що в адміністративних межах Кобринівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, на підставі додаткової угоди від 08 квітня 2015 року до договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 122. Реєстрація вказаного права здійснена приватним нотаріусом Хорольського районного нотаріального округу Полтавської області Березою Д. В.

Реєстрація права оренди ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" на земельну ділянку відбулася на підставі угоди, яка, як вище встановлено, є недійсною.

Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Враховуючи викладене, слід дійти висновку, що реєстрація за недійсним між сторонами договором оренди, порушує права та законні інтереси позивачки ОСОБА_1 на користування та розпорядження своєю власністю (земельною ділянкою), що суперечить вимогам статті 317 ЦК України, а тому, як правильно вважали суди, таке право підлягає відновленню шляхом скасування державної реєстрації речового права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки останні ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.