Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Коваленко Н.В., Мороз Л.Л. -

розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському район м. Харкова (далі - управління ПФУ) про визнання неправомірними дій, скасування рішення та зобов'язання здійснити перерахунок,

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною відмову управління ПФУ в перерахунку пенсії на підставі статті - 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1789-ХІІ (1789-12) ) з розрахунку 90% від середнього заробітку щомісячної (чинної) заробітної плати відповідної посади працівника прокуратури, згідно з довідкою прокуратури Луганської області від 01 квітня 2016 року № 18-248 про заробітну плату, починаючи з січня 2016 року.

Фрунзенський районний суду м. Харкова постановою від 26 квітня 2016 року позов задовольнив частково. Зобов'язав управління ПФУ здійснити ОСОБА_1 перерахунок призначеної йому пенсії за вислугу років відповідно до статті - 50-1 Закону № 1789-ХІІ з розрахунку 90% від середнього заробітку щомісячної (чинної) заробітної плати відповідної посади працівника прокуратури, згідно з довідкою прокуратури Луганської області від 01 квітня 2016 року № 18-248 про заробітну плату, починаючи з 01 квітня 2016 року без обмеження її максимального розміру.

Рішення обґрунтував тим, що положення пункту 5 розділу III Прикінцевих положень Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (213-19) (далі - Закон № 213-VIII (213-19) ) фактично не скасовують положень статті - 50-1 Закону № 1789-ХІІ і стосуються реалізації права на пенсійне забезпечення та не зачіпають порядку проведення перерахунку вже призначених пенсій.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 червня 2016 року рішення у частині задоволення вимог щодо зобов'язання управління ПФУ здійснити перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимального розміру скасував. У решті постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий адміністративний суду України постановою від 25 липня 2017 року постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року скасував та ухвалив нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_1 29 вересня 2017 року подав заяву про перегляд і скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2017 року.

ОСОБА_1 просив Верховний Суд України переглянути оспорене рішення відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду касаційної інстанції, з підстави неоднакового застосування статті - 50-1 Закону № 1789-ХІІ підтверджується рішеннями Вищого адміністративного суду України від 19 березня, 03 листопада 2015 року, 06 грудня 2016 року, 13 червня, 11 липня 2017 року (справи №№ К/800/41881/15, К/800/36826//13, К/800/21927/16, К/800/27846/16, К/800/28939/16, К/800/30412/16, К/800/4116/17). Покликається також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України від 10 і 17 грудня 2013 року (справи №№ 21-445а13, 21-420а13) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

Суддя Верховного Суду України ухвалою від 11 жовтня 2017 року відкрив провадження у справі та витребував її з Фрунзенського районного суду м. Харкова.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон № 2147-VІІІ).

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС (2747-15) у редакції Закону № 2147-VIII (2147а-19) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень КАС (2747-15) в редакції Закону № 2147-VIII (2147а-19) заяви і скарги, зазначені в підпунктах 1, 3 - 6 цього пункту, передаються відповідно до Касаційного адміністративного суду, Великої Палати Верховного Суду за розпорядженням керівника апарату суду, до якого подані такі заяви і скарги, протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі наведених вище вимог підпунктів 1, 7 пункту 1 Перехідних положень КАС (2747-15) в редакції Закону № 2147-VIII (2147а-19) керівник апарату Верховного Суду України розпорядженням від 12 січня 2018 року № 20/0/19-18 передав, з-поміж інших, заяву ОСОБА_1 до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 лютого 2018 року для розгляду заяви ОСОБА_1 визначено суддю-доповідача Гриціва М.І. та колегію суддів.

Ухвалою судді Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді від 29 березня 2018 року визначено розгляд заяви провести колегією суддів у складі п'яти суддів.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування Верховний Суд перевірив матеріали справи і дійшов висновку про таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом № 1789-ХІІ (1789-12) . Зокрема, статтею 50-1 цього Закону, за якою позивачу призначено пенсію, визначено, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком (частина тринадцята цієї статті).

Частина вісімнадцята статті 50-1 цього Закону у редакції, чинній до 01 січня 2015 року передбачала, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (76-19) (далі - Закон № 76-VIII (76-19) ), яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті - 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено у такій редакції: "Умови на порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України".

Таким чином, повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури після 01 січня 2015 року законодавець делегував Уряду.

Уряд відповідний нормативно-правовий акт не прийняв і умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначив.

15 липня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (1697-18) (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ), згідно з Прикінцевими положеннями якого визнано таким, що втратив чинність Закон № 1789-ХІІ (1789-12) , крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.

Отже, на час прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (1013-2015-п) (далі - постанова № 1013), з прийняттям якої позивач пов'язує виникнення у нього права на перерахунок пенсії, а також на час його звернення до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії положення статті - 50-1 Закону № 1789-ХІІ, що регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.

За частиною двадцятою статті 86 Закону № 1697-VІІ умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постанова № 1013 (1013-2015-п) , якою підвищено розміри заробітку працівникам прокуратури та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 01 грудня 2015 року не містить положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

На час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначено не було.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України (254к/96-ВР) , законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати перерахунок пенсії позивачеві на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність.

Положення Закону № 76-VIII (76-19) , якими частину вісімнадцяту статті - 50-1 Закону № 1789-XII та частину двадцяту статті 86 Закону № 1697-VII викладено у новій редакції, не були визнані неконституційними Конституційним Судом України. Понад те, у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (v020p710-11) цей Суд вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (v001p710-99) Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першої статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Враховуючи наведені положення, з 01 грудня 2015 року - початку застосування постанови № 1013 (1013-2015-п) та у зв'язку з набранням у подальшому чинності Законом № 1697-VII (1697-18) , яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням працівників прокуратури, пенсії, призначені за статтею - 50-1 Закону № 1789-ХІІ, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року (справа № 711/6019/16-а), двох від 2 березня 2018 року (справа № 264/1617/17, № 761/21804/17).

Правовий висновок, висловлений в постановах Верховного Суду України від 10 та 17 грудня 2013 року (справи №№ 21-445а13, 21-420а13), на які робиться посилання в заяві, стосувався інших правовідносин, а саме порядку призначення пенсій прокурорів і слідчих у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення у зв'язку із внесенням Законом України від 08 липня 2011 року № 3668-VІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (3668-17) змін до статті - 50-1 Закону № 1789-ХІІ.

Отже, рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому відповідно до частини першої статті 244 КАС у попередній редакції, у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

З огляду на викладене, керуючись підпунктами 1, 7 пункту 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ (2147а-19) , статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.