734/2753/19 Про визнання заяви правочином, визнання права власності на 1/2 частину будинку - 18.03.2021 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2,

представник позивача - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної

в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_3, на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 12 березня 2020 року у складі судді Бараненко С. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Євстафіїва О. К., Онищенко О. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся до суду

з позовом до ОСОБА_4, третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання заяви правочином, визнання права власності на 1/2 частину будинку

за неповнолітнім ОСОБА_2 .

Позовну заяву мотивовано тим, що він разом із ОСОБА_4 є батьками неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання якого до 28 лютого 2019 року було зареєстровано у квартирі

АДРЕСА_1 . На час звернення до суду неповнолітній ОСОБА_2, зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 зазначав, що у зв`язку із бажанням ОСОБА_4 змінити умови та місце проживання шляхом продажу належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1, та купівлі будинку у с. Виповзів Козелецького району Чернігівської області,

з метою забезпечення житлових прав свого сина ОСОБА_2 відповідачем було складено нотаріально посвідчену заяву від 22 січня

2019 року, зареєстровану в реєстрі за № 244. У зазначеній заяві відповідач зазначала про те, що вона мала намір купити нерухоме майно, а саме, житловий будинок, 1/2 частка у праві власності на який буде зареєстрована за її сином ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

06 березня 2019 року відповідач продала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, та купила будинок у с. Виповзів Козелецького району Чернігівської області, проте при цьому не виконала умов заяви від 22 січня 2019 року.

ОСОБА_1 вважав, що оскільки ОСОБА_4 ухиляється від виконання своїх зобов`язань, зазначених у заяві від 22 січня 2019 року щодо реєстрації права власності на 1/2 частку зазначеного житлового будинку на ім`я сина ОСОБА_2, тому необхідно визнати правочином заяву ОСОБА_4

від 22 січня 2019 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М. С., реєстровий № 244,

із зобов`язанням заявника передати у приватну власність ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, 1/2 частку зазначеного житлового будинку.

З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2, просив: визнати правочином заяву ОСОБА_4 від 22 січня 2019 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М. С., реєстровий № 244, із зобов`язанням заявника передати у приватну власність ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, 1/2 частку житлового будинку; визнати право власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою:

АДРЕСА_3, за неповнолітнім ОСОБА_2, та у зв`язку з цим визнати право власності на 1/2 частку зазначеного будинку за ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 12 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, маючи повне законне право розпорядитися своєю власністю, а саме квартирою, вимушена була підписати спірну заяву, оскільки батько їх спільного сина ОСОБА_5 наполягав на підписанні цієї заяви, інакше він не погоджувався зняти з реєстрації місця проживання їх сина в квартирі, яка повністю належала відповідачу і яка мала всі законні права розпорядитись належним тільки їй майном. Вказані обставини були створені позивачем штучно,

що позбавляло відповідача права розпорядитися своє квартирою, а саме продати її.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки визнання спірної заяви правочином порушує право відповідача розпоряджатись своїм майном

на власний розсуд і у цьому випадку вона, як власник, не матиме права вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

ПостановоюЧернігівського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2, залишено без задоволення. Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 12 березня 2020 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2, оскільки визнання спірної заяви правочином порушує право відповідача розпоряджатись своїм майном на власний розсуд і у цьому випадку

вона, як власник, не матиме право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Чинним законодавством не передбачено визнання

за особою права власності без наявності відповідних правових підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України

від 20 січня 2016 року у справі № 6-2940цс15 (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України), просив скасувати рішення суду першої інстанції

та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судові рішення ухвалені без врахування законодавства України, яке встановлює обов`язки батьків щодо забезпечення прав та законних інтересів дитини.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 зазначав, що в оскаржуваних рішеннях не надано правової оцінки нормам законодавства щодо захисту прав дитини, суди надали перевагу нормам щодо права власності особи

на майно та загальним підставам його виникнення, порушивши при цьому принципи правового статусу дитини.

Вважав, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій не були прийняті до уваги ті обставини, що умовою, за якою ОСОБА_1 погодився з ініціативою ОСОБА_4 змінити місце реєстрації їх сина ОСОБА_2, а також зміни відповідачем умов та місця проживання, було забезпечення в майбутньому втрачених прав дитини на нерухоме майно,

що знайшло своє відображення у оформленні відповідачем нотаріально посвідченої заяви щодо реєстрації за сином ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку житлового будинку, який буде придбано після продажу квартири в м. Києві.

На момент вчинення правочину у вигляді нотаріально посвідченої заяви відповідача від 22 січня 2019 року у ОСОБА_2 існували житлові права дитини на квартиру

АДРЕСА_1, які у зазначеній заяві були фактично трансформовані, тобто перенесені з одного об`єкту на інший, а тому представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 вважав, що судами попередніх інстанцій не було враховано інтереси дитини та наведені ним норми чинного законодавства на захист цих інтересів, у зв`язку із чим оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій є незаконними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року було поновлено

ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 12 березня 2020 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи

№ 734/2753/19 із Козелецького районного суду Чернігівської області.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є батьками неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с.11, т. 1).

З 28 лютого 2019 року неповнолітній ОСОБА_2 був зареєстрований

АДРЕСА_2, за місцем проживання свого батька ОСОБА_1 до 28 лютого 2019 року неповнолітній ОСОБА_2 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1, зазначена квартира на праві власності належала його матері ОСОБА_4 (а. с.12, т. 1).

У заяві, нотаріально посвідченій приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Куксовою М. С. 22 січня 2019 року, зареєстрованій

у реєстрі № 244, ОСОБА_4 зазначила наступне: "Я, ОСОБА_4, перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам`яті, діючи добровільно

та розуміючи значення своїх дій, заявляю про намір продажу квартири

АДРЕСА_1, де я є власником. Заявляю про те, що маю намір купити інше нерухоме майно, а саме житловий будинок, 1/2 частка

у праві власності на який буде зареєстровано на мого сина, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 . У випадку, якщо я, ОСОБА_4, протягом місяця, а саме з 22 січня 2019 року по 22 лютого 2019 року не куплю будинок, то зобов`язуюсь компенсувати 1/3 грошових коштів від продажу вищевказаної квартири, де я є власником, моєму сину ОСОБА_2 ". Також зазначено: "Текст цієї заяви з моїх слів нотаріусом записаний правильно, мною прочитаний, зміст зрозумілий і відповідає моїй волі" (а. с.13, т. 1).

Згідно пояснень ОСОБА_1, між ним та ОСОБА_4 існувала домовленість про вчинення останньою дій, зазначених у заяві від 22 січня 2019 року. Після написання ОСОБА_4 цієї заяви, ОСОБА_1 надав згоду на зняття з реєстрації їх неповнолітнього сина ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_4 на праві власності.

06 березня 2019 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_7 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1

(а. с.117, 118, т. 1).

06 березня 2019 року між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) було укладено договір-купівлі продажу житлового будинку

з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3

(а. с. 64, 65, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду

і вирішення справи.

Згідно з положеннями пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України, яка регламентує підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, цивільні права

та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але

за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першої статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину

не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із частиною першою, другою та третьою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Глава 52 Розділу ІІ (Загальні положення про договір) ЦК України (435-15) регламентує поняття та умови договору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня

2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження №12-161гс19) зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких

є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 405/8279/15-ц (провадження

№ 61-17825св18) Верховний Суд звертає увагу на те, що для суду

не є важливим, який предмет позову визначив позивач. Суд має право визначити предмет позову відповідно до вимог закону, якщо саме

на це спрямована підстава позову, тобто обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого будь-які дії, які

не суперечить закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав

(частини перша-третя статті 319 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках

і в порядку, встановлених законом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази

і надавши їм належну оцінку, обґрунтовано вважав, що спірна заява

ОСОБА_4 від 22 січня 2019 року, виходячи із її змісту, не може бути розцінена, як договір, спрямований на набуття права власності на нерухоме майно, оскільки зазначена заява містить в собі інформацію лише про наміри відповідача придбати будинок, 1/2 частка якого буде зареєстрована

на ОСОБА_2, а також наслідки невчинення певних дій, у зв`язку із чим, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду України, висловленим у постанові від 20 січня 2016 року

у справі № 6-2940цс15, на яку посилалася заявник у касаційній скарзі.

Посилання у касаційній скарзі на те, що при розгляді заявлених позовних вимог не були враховані інтереси дитини, яка мала право користування проданою квартирою у м. Києві, яка на праві власності належала відповідачу, є необґрунтованими, оскільки відсутні належні та допустимі докази порушення житлових прав сина сторін, який зареєстрований

у квартирі позивача у м. Києві, отже має право користування житловим приміщенням.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність прийнятого рішення та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальних частині судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 12 березня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 жовтня