635/4947/20 Про встановлення неправильності в актовому записі та зобов`язання вчинити певні дії - 17.02.2021 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2020 року у складі судді Маньковської О. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Котелевець А. В.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Харківському району та місту Люботину Східного міжрегіонального управління Мінітерства юстиції (м. Харків) про встановлення неправильності в актовому записі та зобов`язання вчинити певні дії.

У поданій заяві ОСОБА_1 просив встановити неправильність в актовому записі цивільного стану, а саме: в актовому записі про народження ОСОБА_1 за № 3, складеному 29 січня 1949 року виконавчим комітетом Бражинської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, щодо неправильного зазначення дати народження дитини, яка вказана ІНФОРМАЦІЯ_1, замість правильної дати народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов`язати Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Харківському району та місту Люботину Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) внести зміни в актовий запис цивільного стану - актовий запис про народження ОСОБА_1 за № 3, складеному 29 січня 1949 року виконавчим комітетом Бражинської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, змінивши дату народження дитини з ІНФОРМАЦІЯ_1 на ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2020 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що у даному випадку предметом спору щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану за заявою особи є власне рішення, дії чи бездіяльність відповідного органу публічної влади, а не наявність в особи особистого немайнового права. Встановлення факту неправильності в актовому записі цивільного стану не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а оскарження відмови органу реєстрації актів громадянського стану внести зміни до актового запису чи відновити актовий запис здійснюється у порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У грудні 2020 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не звернули увагу на те, що спори про визнання запису в акті цивільного стану неправильним і про внесення змін до нього мають розглядатися за правилами цивільного судочинства;

- не врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 425/2737/17.

На момент розгляду справи відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 17 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 листопада 2020 рокупередано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали цивільної справи № 635/4947/20 із Комінтернівського районного суду м. Харкова, надано іншим учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

У січні 2021 року матеріали справи № 635/4947/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року справу № 635/4947/20 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України (254к/96-ВР) принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Зі змісту пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України вбачається, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, де зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно зі статтею 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Таким чином, вирішуючи питання про юрисдикцію спору, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

У цій справі спірні правовідносини пов`язані з відмовою відповідача внести зміни до актового запису про народження позивача через відсутність відповідних первинних документів, визнанням позивачем такої відсутності та бажанням встановити факт його народження у дату, відмінну від тієї, що вказана в актовому записі.

Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 49 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ). Актом цивільного стану є, зокрема, народження фізичної особи (частина друга статті 49 ЦК України).

Аналогічні за змістом приписи закріплені у статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" (далі - Закон).

Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи й офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті (частина перша статті 9 Закону).

Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку (частина перша статті 22 Закону).

Порядок внесення змін до актових записів цивільного стану також регулюють Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 (z0055-11) (далі - Правила).

Згідно з пунктом 1.1 розділу І Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у випадках, передбачених чинним законодавством. У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказуються причини відмови та зазначається про можливість оскарження його у судовому порядку.

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів наведений у частині другій статті 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 2.13 Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану.

У позовній заяві позивач просив встановити неправильність запису про його народження в акті цивільного стану та зобов`язати відповідача внести до нього зміни.

Верховний Суд враховує, що позивач погодився з рішенням відповідача про відмову внести зміни до відповідного актового запису, визнавши, що у нього немає первинних документів (зокрема дубліката медичного свідоцтва про народження дитини, виданого пологовим будинком, в якому був народжений позивач), які би свідчили про те, що запис про його народження в акті цивільного стану від 29 січня 1949 року № 3 є неправильним, а правильною датою народження є " ІНФОРМАЦІЯ_2 ".

У справах про оскарження відмови внести за заявою особи зміни до актового запису цивільного стану суд за правилами адміністративного судочинства вивчає наявність чи відсутність достатніх підстав для прийняття відповідного рішення, зокрема, перевіряє чи відповідні рішення прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення. Завдання адміністративного суду у таких справах полягає, насамперед, у перевірці додержання процедури розгляду та прийняття органом реєстрації актів цивільного стану відповідного рішення. Адміністративний суд, розглядаючи такі справи, не вправі вийти за межі їх публічно-правових аспектів і встановлювати юридичні факти, що мають значення для внесення змін до актових записів цивільного стану, зокрема і факт реальної дати народження особи.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в поставі від 14 листопада 2018 року у справі № 425/2737/17 (провадження № 14-408цс18).

Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України (254к/96-ВР) , ЦК України (435-15) та іншим законом, не є вичерпним (частина третя статті 270 ЦК України).

Позивач звернувся до суду для захисту права на забезпечення органом державної влади особистого немайнового права (частина перша статті 273 ЦК України) на відображення достовірної інформації про дату народження в актовому записі, а не для оскарження відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану. У позовній заяві відсутні доводи щодо неправомірності вказаної відмови відповідача. А вимога позивача зобов`язати відповідача внести зміни до актового запису є похідною від вимоги встановити неправильність такого запису.

Тому об`єктом перевірки національними судами у цій справі є не дотримання відповідачем процедури розгляду звернення позивача про внесення змін до актового запису про народження від 29 січня 1949 року № 3 і оцінка правомірності дій з відмови у задоволенні цього звернення, а встановлення обставин, що підтверджують або спростовують факт народження позивача 01 грудня 1948 року, і залежно від встановлених обставин вирішення питання про неправильність актового запису про дату народження позивача та зобов`язання відповідача внести зміни до цього запису, вказавши такою датою "01 грудня 1948 року" замість "22 січня 1949 року".

З огляду на викладене Верховний Суд не погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін виник публічно-правовий спір стосовно оскарження відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису про народження особи, та вважає, що позов має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина третя статті 411 ЦПК України).

Оскільки суд першої інстанції неправильно визначився із характером спірних правовідносин та постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження, а суд апеляційної інстанції при апеляційному перегляді цієї ухвали не виправив допущені судом першої інстанції порушення, тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Під час продовження розгляду справи суду першої інстанції належить врахувати викладене вище, розглянути позовну заяву з додатками ОСОБА_1 на предмет відповідності вимогам ЦПК України (1618-15) та вирішити питання щодо відкриття або відмови у відкритті провадження у справі.

головуючого -	Ступак О. В.,
суддів:	Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,	Погрібного С. О., Яремка В. В.,

Головуючий	О. В. Ступак
Судді:	І. Ю. Гулейков
	С. О. Погрібний
	Г. І. Усик
	В. В. Яремко