344/6425/17 Про скасування запису про речові права третіх осіб на нерухоме майно та визнання права власності на квартиру - 17.02.2021 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Щадей Надії Василівни на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 червня 2018 року у складі судді Антоняка Т. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Василишин Л. В., Максюти І. О.,

У травні 2017 року ОСОБА_1 через представника за довіреністю звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування запису про речові права третіх осіб та визнання права власності.

Позов, з урахуванням зміни його предмета, обґрунтований тим, що квартиру АДРЕСА_1 позивач успадкувала після смерті тітки. Наприкінці 2014 року їй стало відомо, що цю квартиру 28 жовтня 2014 року на підставі підроблених правовстановлюючих документів ОСОБА_4 незаконно продав ОСОБА_2 . У зв`язку з цим порушено кримінальне провадження. Рішенням Івано-Франкківського міського суду від 13 жовтня 2016 року, яке залишене без змін Апеляційним судом Івано-Франківської області від 02 лютого 2017 року, і набрало законної сили, за ОСОБА_1 визнано право власності на спірну квартиру та скасовано запис від 28 жовтня 2014 року № 28723038 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру, витребувано від ОСОБА_2 квартиру та зобов`язано передати її позивачу ОСОБА_1 . Однак позивач довідалася, що 04 серпня 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з`явився запис № 15779941 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3, яка 27 липня 2016 року придбала її на прилюдних електронних торгах, про що складено протокол № 186495. 04 серпня 2016 року приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінський В. Д. на підставі акта про проведені електронні торги арештованого майна видав свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила скасувати запис від 04 серпня 2016 року № 15779941 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за відповідачем ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року, позов задоволено. Скасовано запис від 04 серпня 2016 року № 15779941 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив із його обгрунтованості, оскільки позивач є законним власником спірної квартири, що визнано рішенням Івано-Франківського міського суду від 13 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили.

Суд апеляційної інстанції, залишивши без змін рішення суду першої інстанції, додатково зазначив, що в разі, коли відчуження майна, яке вибуло з володіння законного власника не з його волі іншим шляхом, мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину - від добросовісного набувача незалежно від наявності у вічужувача за останнім договором права на відчуження цього майна. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передання цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у низці договорів.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до статей 16, 386, 391 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права в будь-який спосіб, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право, в тому числі у спосіб, з яким звернулася до суду позивач ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що набуття ОСОБА_3 у власність спірної квартири на підставі свідоцтва від 04 серпня 2016 року за реєстровим номером 208, виданого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу, є втручанням у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, яке як встановлено рішенням Івано-Франківського міського суду від 13 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 лютого 2017 року, вибуло з її володіння не з її волі. Цим законним рішенням суду відновлено право ОСОБА_1 на її мирне володіння майном, тому не можна вважати, що наступне набуття за угодами, у тому числі із прилюдних торгів, позбавляє її абсолютного права на мирне володіння квартирою, яка набута за судовим рішенням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_3 через адвоката Щадей Н. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 червня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Суди неповно з`ясували обставини справи щодо проведення електронних торгів та визнання ОСОБА_3 добросовісним набувачем. Суд не врахував, що торги не були визнані недійсними, ОСОБА_3 не знала та не зобов`язана була знати про будь-які перешкоди, які існували чи могли існувати при купівлі майна в процесі його реалізації на публічних торгах. ОСОБА_3 правомірно набула право власності на спірну квартиру, позивач застосувала неправильний спосіб захисту при зверненні до суду з цим позовом.

Суди не надали оцінки тому, що акт про проведення електронних торгів є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно. Під час проведення державної реєстрації прав державний реєстратор використовує відомості Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек. Щодо накладення арешту на майно, то наявність будь-яких обтяжень щодо майна, яке підлягає реалізації, дотримання процедури реалізації покладається на представників органів державної виконавчої служби, які фактично є відповідальними за передання майна на електронні торги. На покупця покладаються обов`язки, пов`язані із здійсненням оплати за таке майно та оформлення права власності.

Суди не застосували частину другу статті 388 ЦК України, згідно з якою майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Суди не врахували, що торги не визнані недійсними, позивач такої вимоги не пред`являла. Наслідком відсутність відповідача під час розгляду справи є неможливість реалізації нею своїх процесуальних прав, зокрема щодо залучення Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області.

Суди не надали оцінки тому, що довіреність, видана від імені позивача його представнику, не має відміток про її легалізацію. Вказаний документ не перекладений на державну мову в порядку, встановленому законодавством.

Аргументи інших учасників справи

У квітні 2019 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Ємельянової Н. В. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Зазначила, що позивач є єдиним законним власником квартири. Суди ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою від 29 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-ІХ (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у березні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ (460-20) .

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Обставини прийняття позивачем квартири у спадщину встановлені рішенням Івано-Франківського міського суду від 13 жовтня 2016 року Івано-Франківської області, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 лютого 2017 року, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1, скасовано запис від 28 жовтня 2014 року № 28723038 в Державному реєстрі речових прав на рухоме майно про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на цю квартиру; витребувано від ОСОБА_2 зазначену квартиру та передано її ОСОБА_1 .

Ці судові рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1, скасування запису від 28 жовтня 2014 року № 28723038 в Державному реєстрі речових прав на рухоме майно про державну реєстрацію права власності на цю квартиру, витребування від ОСОБА_2 цієї квартири та передачу її ОСОБА_1, обґрунтовано тим, що відповідно до свідоцтва про право власності від 26 грудня 2000 року квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_5 . Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 жовтня 2014 року приватний нотаріус Личук Т. В. зареєстрував право власності на цю квартиру за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 20 вересня 2000 року, виданого госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду. Згідно з висновком експерта у кримінальній справі встановлено, що це свідоцтво підроблене.

Суди також встановили, що на підставі підроблених документів за договором купівлі-продажу від 28 жовтня 2014 року ОСОБА_4 відчужив на користь ОСОБА_2 спірну квартиру АДРЕСА_1, яка є спадковим майном після смерті ОСОБА_5, спадкоємцем якої є ОСОБА_1 . Встановлено, що спірна квартира вибула із володіння ОСОБА_1 поза її волею як законного власника, шляхом її відчуження ОСОБА_4, який не мав на це законних прав, тому суд витребував її від покупця ОСОБА_2 .

Суд встановив, що згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України зазначені обставини є преюдиційними.

Під час розгляду справи № 344/7614/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння ухвалою Івано-Франківського міського суду від 29 травня 2015 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2, до набрання рішенням законної сили.

Відповідно до супровідного листа Івано-Франківського міського суду від 29 травня 2015 року цю ухвалу для відома та виконання надіслано відділу державної виконавчої служби та учасникам справи.

Протягом строку накладення арешту на спірну квартиру, а саме 27 липня 2016 року проведено електронні торги з її продажу.

На підставі протоколу проведення електронних торгів від 27 липня 2016 року № 186495 постановою старшого державного виконавця від 03 серпня 2016 року звільнено з-під арешту квартиру АДРЕСА_1, накладеного у зв`язку з виконанням виконавчого листа № 594/241/16-ц, виданого 20 квітня 2016 року на виконання рішення Борщівського районного суду Тернопільської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 406 200,00 грн боргу за договором позики.

03 серпня 2016 року складено акт про проведені електронні торги.

04 серпня 2016 року приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінський В. Д. на підставі акта про проведені електронні торги арештованого майна посвідчив, що ОСОБА_3 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .

Вдруге арешт на спірну квартиру накладено ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 08 червня 2017 року, якою скасовано ухвалу Івано-Франківського міського суду від 18 травня 2017 року про залишення без задоволення заяви про забезпечення позову, постановлено нову ухвалу про накладення арешту на спірну квартиру.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Встановивши обставини справи, суди дійшли висновку, що набуття ОСОБА_3 у власність на підставі свідоцтва від 04 серпня 2016 року за реєстровим номером 208, виданого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу, спірної квартири відповідно до статті 62 Закону України "Про виконавче провадження" є втручанням у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном - квартирою, яка вибула з її володіння не з її волі. Судовим рішенням відновлено право ОСОБА_1 на її мирне володіння майном, тому не можна вважати, що наступне набуття за угодами, у тому числі із прилюдних торгів іншою особою права на належну їй квартиру, позбавляє її абсолютного права на мирне володіння нею.

Встановивши, що відчуження належної позивачу квартири здійснено поза її волею, суди вказали на наявність підстав для скасування запису про реєстрацію права власності на квартиру за відповідачем ОСОБА_3, оскільки цей запис перешкоджає ОСОБА_1 зареєструвати її право власності на квартиру на підставі рішення суду від 13 жовтня 2016 року.

З висновками судів не можна погодитися з огляду на таке.

Згідно з частиною другою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини другої статті 16, частини першої статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою, третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Згідно з правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц, провадження № 14-356цс18, та від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц, провадження № 14-428цс18, від 15 травня 2019 року, справа № 678/301/12, провадження № 14-624цс18, правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів, зазначене свідчить про оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Верховний Суд зауважує, що ОСОБА_3 набула права власності на спірне майно на підставі проведених електронних торгів на примусове виконання виконавчого листа № 594/241/16-ц, виданого 20 квітня 2016 року Борщівським районним судом Тернопільської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 406 200,00 грн боргу за договором позики.

З урахуванням правової природи процедури реалізації майна на електронних (прилюдних торгах), презумпції правомірності правочину (оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на електронних торгах) позивач не зверталася до суду з позовом про визнання їх результату недійсними, а саме визнання недійсними акта про проведені електронні торги з продажу арештованого майна та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів.

З матеріалів справи відомо, що право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_8 ( дочка ОСОБА_3 ) на підставі договору дарування квартири від 07 листопада 2018 року (т. 1, а. с. 212).

Отже, суди не врахували, що відчуження майна з торгів наступному власнику є правочином купівлі-продажу, який може визнаватись недійсним в судовому порядку з підстав недодержання в момент його вчинення вимог, які встановлені частинами першою - третьою, шостою статті 203 ЦК України на підставі частини першої статті 215 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Верховний Суд зазначає, що не має значення те, чи вибуло майно з володіння власника внаслідок його продажу в порядку виконання судового рішення, чи таке таке майно спочатку вибуло поза волею власника та перебувало в чужому незаконному володінні іншої особи.

Правило частини другої статті 388 ЦК України виключає будь-яку можливість витребування власником свого майна від особи, яка придбала майно в порядку, встановленому для виконання судового рішення, а також від особи, якій таке майно згодом було відчужено.

Верховний Суд зауважує, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті електронних (публічних) торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.

З огляду на встановлені обставини у цій справі не може бути застосований правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року, провадження № 6-140 цс 14, згідно з яким власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попереднім набувачем, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними, за умови презумпції дійсності електронних торгів.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що відновлення рішенням суду, яке набрало законної сили права ОСОБА_1 на її мирне володіння майном, тобто квартирою, не позбавляє її права на неї, незалежно від набуття цієї квартири іншою особою із прилюдних торгів, що є достатнім для захисту її порушеного права у спосіб скасування запису про реєстрацію права власності на квартиру за відповідачем ОСОБА_3, не відповідає нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Отже, вимога скасувати запис від 04 серпня 2016 року № 5779941 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за вказаних обставин у цій справі не відповідає вимогам закону та не відновлює порушене право позивача.

Природа правовідносин, які виникли у цій справі, передбачає що відповідно до змісту вище вказаних норм ЦК України (435-15) , спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає визнання електронних (прилюдних) торгів недійсними та витребування квартири від останнього її власника (віндикація). У ситуації, яка виникла у цій справі, щодо вибуття належної позивачу на праві власності квартири, недостатнім є витребування квартири від останнього власника, оскільки є умова її набуття особою- відповідачем в порядку виконання судового рішення.

З огляду на викладене, суди неправильно застосували норми матеріального права, тому судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові, що не позбавляє позивача захистити порушене право в судовому порядку з використання способів захисту, які відповідають вимогам закону і одночасно є ефективними.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною третьою статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень та ухвалення нового рішення у справі.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК Україниcудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.