Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 10.10.2017 (суддя - Татаринов Д.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 (головуючий суддя - Круговий О.О., судді - Прокопчук Т.С., Шлай А.В.) у справі №808/2998/17 за поданням Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Клєвєрон" про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податку, -

Головне управління ДФС у Запорізькій області (далі - ГУ ДФС у Запорізькій області) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило підтвердити обґрунтованість свого рішення від 05.09.2017 року про адміністративний арешт майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Клєвєрон" (далі - ТОВ "Клєвєрон") на підставі статті 94 Податкового кодексу України у зв'язку з відмовою в допуску до проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 10.10.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017, провадження у справі закрито.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ГУ ДФС у Запорізькій області оскаржило їх касаційному порядку.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 10.10.2017, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної позапланової виїзної перевірки за наявності законних підстав для її проведення в силу приписів статті 94 Податкового кодексу України є підставою для застосування адміністративного арешту майна платника податків, у зв'язку з чим подання підлягає задоволенню.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Клєвєрон" зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відмова платника податків від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу є підставою для арешту майна платника.

Згідно з пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

За змістом пункту 2 частини першої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків здійснюється на підставі подання органів доходів і зборів.

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.

У випадку виявлення наявності спору про право після відкриття провадження у справі за відповідним поданням, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Спір про право в контексті розглядуваної норми має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням контролюючого органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання.

При цьому Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) не містить переліку будь-яких критеріїв такої незгоди як підстави для висновку про існування спору про право. Отже, у кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасника провадження на предмет існування спору. Така незгода має втілюватись у вчиненні учасником процесу об'єктивно необхідних дій для відновлення порушеного права.

У спірній ситуації судами попередніх інстанцій з'ясовано, що ТОВ "Клєвєрон" до Запорізького окружного адміністративного суду подано позов про скасування наказів ГУ ДФС у Запорізькій області від 03.10.2017 №2654 та №2655 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Клєвєрон".

Наведене підтверджує існування спору про право в цих правовідносинах з огляду на заперечення платником законності проведення контрольного заходу, недопуск до якого й зумовив звернення ГУ ДФС у Запорізькій області до суду з розглядуваним поданням.

Отже, Верховний Суд погоджується з доводами судових інстанцій про наявність у даному випадку правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

За наведених обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам законодавства, підтверджуються встановленими у справі обставинами та не спростовуються доводами касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 10.10.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.