487/5848/17 Про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим будинком - 03.02.2021 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Служба у справах дітей адміністрації Заводського району м. Миколаєва, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим будинком, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 травня 2020 року у складі колегії суддів: Коломієць В. В., Данилової О. О., Шаманської Н. О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

третя особа - Служба у справах дітей адміністрації Заводського району

м. Миколаєва,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Служба у справах дітей адміністрації Заводського району м. Миколаєва, з позовом, у якому просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком

2. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 відповідно до рішення Заводського районного суду м. Миколаєва

від 28 жовтня 2010 року у справі №2-1556/10, зареєстрованого 02 лютого 2012 року у КП "Миколаївське МБТІ" за реєстровим № 22453. Відповідно до інформації ТОВ "Ліски-М" в зазначеному будинку залишилися зареєстровані колишній власник ОСОБА_2 та члени її сім`ї:

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які після припинення права власності втратили право сервітуту на користування житлом, як члени сім`ї власника. Крім того, колишній власник

ОСОБА_2 незаконно здає її власність в оренду третім особам.

3. Посилаючись на те, що відповідачі порушують її права, як власника майна, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 лютого

2020 року у складі судді Притуляк І. О. у задоволенні позову відмовлено.

5. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності відповідачів у спірному будинку понад встановлені законом строки без поважних причин. Посилання на положення статті 406 ЦК України є безпідставним, оскільки сервітут між сторонами на право користування спірним житловим приміщенням не встановлювався.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

6. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог.

Визнано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .

7. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки право власності ОСОБА_2 на спірний будинок припинилось внаслідок витребування її власником в порядку статті 388 ЦК України, та враховуючи, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 зареєстровані у спірному будинку та вселилися до його квартири за згодою її колишнього власника ОСОБА_2, право власності якої припинилося, то відповідно до статей 391, 406 ЦК України право відповідачів на користування цим житлом припинилося, а тому вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні її власністю у обраний нею спосіб підлягають задоволенню. Те, що ОСОБА_2 була добросовісним набувачем спірного будинку, не має правового значення при вирішенні вимог власника будинку - ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні цим житлом шляхом визнання припиненим права відповідачів користуватися спірним житловим будинком.

8. Посилання позивача на положення статті 406 ЦК України апеляційний суд вважав безпідставними, оскільки сервітут між сторонами на право відповідачів користування спірним житловим приміщенням не встановлювався.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10. Касаційна скарга мотивована тим, що, задовольняючи позов, апеляційний суд не звернув увагу, що спірне майно є єдиним житлом відповідачів, у тому числі неповнолітньої дитини. Не враховано, що права позивача не порушуються, оскільки жодних перешкод у володінні відповідачі не чинять. Позивач проживає в іншій державі, спірний житловий будинок вже було витребувано на користь позивача, чим не дотримано принцип співмірності втручання.

11. Касаційна скарга також містить посилання на те, що при вирішення спору застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом.

Доводи інших учасників справи

12. Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13. Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14. На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу

від 06 квітня 2005 року, зареєстрованого 11 травня 2005 року, власником двокімнатної квартири АДРЕСА_2 був ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

15. Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва

від 12 липня 2007 року було визнано дійсним, укладений 15 грудня

2006 року між ОСОБА_8 та

ОСОБА_7 у простій письмовій формі договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 та визнано за ОСОБА_8 право власності на дану квартиру. Додатковим рішенням суду від 18 липня 2007 року визнано за ОСОБА_8 право власності на прилеглі до вищезазначеної квартири літню кухню літ. Б та гараж-сарай металевий літ. В.

16. Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва

від 27 грудня 2007 року у справі №2-7113/07 за ОСОБА_8 визнано право власності на самочинно побудовані за вищевказаною адресою будови, а саме: житлову прибудову А-1(9,1х4,70)+(3,2х1,45) загальною площею 36,6 кв. м, житловою площею 17,5 кв. м та визнано право власності на квартиру АДРЕСА_2, яка є трикімнатною, загальною площею 86,5 кв. м, житловою площею

45,3 кв. м. і на сарай Д-1(4,8х4,75), гараж Е-1 (6,2x3,5)+ (4,2x3,8).

17. За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 21 лютого

2008 року квартира АДРЕСА_2 була відчужена ОСОБА_8 відповідачу ОСОБА_2 .

18. Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради

від 25 квітня 2008 року зазначеній квартирі надано окрему адресу:

АДРЕСА_1, а 13 травня 2008 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на житло.

19. За заявою спадкоємця ОСОБА_7 - його дочки

ОСОБА_1 ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 квітня 2009 року скасовано заочне рішення цього ж суду від 12 липня 2007 року та додаткове рішення суду від 18 липня 2007 року про визнання дійсним укладеного між ОСОБА_8 і ОСОБА_7 договору купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_2, визнання за ОСОБА_8 права власності на дану квартиру та прилеглі до неї літню кухню літ. Б та гараж-сарай металевий літ. В.

20. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 липня

2009 року до участі у справі було залучено правонаступника померлого

ОСОБА_7 - його дочку ОСОБА_1, яка звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_8, Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним виданого на ім`я ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на житловий будинок

АДРЕСА_1, визнання права власності в порядку спадкування та усунення перешкод в користуванні квартирою, відшкодування моральної шкоди.

21. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня

2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 01 березня 2011 року, у задоволенні позову ОСОБА_8 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спірний житловий будинок в порядку спадкування після смерті її батька ОСОБА_7, витребувано від ОСОБА_2 і передано ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_1 (справа

22. Ухвалюючи вказане рішення, суди виходили з того, що існують передбачені законом підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на це майно в порядку спадкування та витребування цього майна від ОСОБА_2 в порядку статті 388 ЦК України.

23. На підставі вищевказаного рішення суду 03 лютого 2012 року була проведена державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на будинок АДРЕСА_1 .

24. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня

2014 року у справі № 487/1738/14-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 23 липня 2015 року, відповідно до статті 390 ЦК України стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартість здійснених останньою поліпшень будинку АДРЕСА_1 в розмірі 349 658 грн.

25. Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 15 січня

2018 року у справі №2-7113/07 за позовом ОСОБА_8 до Адміністрації Заводського району м. Миколаєва про визнання права власності на самочинне будівництво та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2, яка є трикімнатною, загальною площею 86,5 кв. м, житловою площею 45,3 кв. м і на сарай Д-1(4,8х4,75), гараж Е-1 (6,2x3,5)+(4,2x3,8) скасовано заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2007 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_8 відмовлено.

26. У будинку АДРЕСА_1 є зареєстрованими та проживають відповідачі: ОСОБА_2, яка вселилась в спірне житлове приміщення на законних підставах, оскільки була добросовісним набувачем цього майна, та вселила в спірне житлове приміщення членів своєї сім`ї ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, 2007 року народження, ОСОБА_6 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

27. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

28. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

29. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

30. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

31. Предметом позову у справі, яка переглядається, є визнання відповідачів, які проживають у спірному житловому приміщення з

2008 року, такими, що втратили право користування ним.

32. Позивач набула право власності на спірний житловий будинок у порядку спадкування на підставі рішення Заводського районного суду

м. Миколаєва від 28 жовтня 2010 року, яке набрало законної сили

01 березня 2011 року. Державна реєстрація права власності на майно за позивачем ОСОБА_1 була проведена 03 лютого 2012 року.

33. Вказаним судовим рішенням витребувано спірне майно від

ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку статті 388 ЦК України.

34. Матеріали справи не містять відомостей про те, що на виконання судового рішення відповідачі звільняли спірне житлове приміщення.

35. Правовою підставою позову ОСОБА_1 зазначала норми статті 319, 321, 391 ЦК України, які регулюють питання захисту права власності.

36. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло.

37. Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

38. Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенції) встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

39. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

40. Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

41. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

42. Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

43. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі "Садов`як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом. Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

44. У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" (заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Прокопович проти Росії" (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ECHR 2004-XI (витяги).

45. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).

46. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (див. рішення від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06,

47. Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі "Зехентнер проти Австрії" (Zehentner v. Austria), заява

№ 20082/02, пункт 56, ECHR 2009...).

48. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

49. Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

50. У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

51. Оцінюючи обраний позивачем спосіб захисту його прав власника на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції, суд апеляційної інстанції врахував, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2014 року у справі №487/1738/14-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 23 липня 2015 року, відповідно до статті 390 ЦК України стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, як добросовісного набувача, вартість здійснених останньою поліпшень спірного будинку в розмірі 349 658 грн.

52. Факт виконання наведеного судового рішення, а відтак, можливість придбати інше житло судом не досліджувалось.

53. Також суд зазначив, що ОСОБА_2 має право заявити вимоги до

ОСОБА_8 про застосування правових наслідків недійсності укладеного між ними договору купівлі-продажу нерухомого майна відповідно до вимог статті 216 ЦК України.

54. Проте апеляційний суд залишив поза увагою, що під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (рішення у справі "Кутцнер проти Німеччини", пункт 60) та не дослідив питання на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, дотримання балансу між захистом права власності позивача та захистом права відповідачів на користування житловим приміщенням.

55. Також, суд апеляційної інстанції не перевірив чи найкращим чином забезпечуються інтереси малолітньої дитини, чи не становитиме це надмірний тягар, та чи не стане дитина безхатченком.

56. Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

57. Крім того, апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що сам факт переходу права власності на житловий будинок до іншої особи не є безумовною підставою для позбавлення житла членівсім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх.

58. Законність позбавлення житла, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

59. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

60. За таких обставин Верховний Суд зробив висновок, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263, частині четвертій статті 411 ЦПК України, не може вважатись законною і обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.