Постанова
Іменем України
03 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 447/2624/17
провадження № 61-3106св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: Розвадівська сільська рада Миколаївського району Львівської області, ОСОБА_3,
треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 17 січня 2019 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Розвадівської сільської ради Миколаївського району Львівської області (далі - Розвадівська сільська рада), ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Пісочнянської сільської ради Миколаївського району Львівської області (далі - Пісочнянська сільська рада) та свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивована тим, що вони є власниками житлового будинку з надвірними спорудами, який розташований у с. Пісочне Миколаївського району Львівської області на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 червня 1979 року, зареєстрованого 30 серпня 1979 року у виконавчому комітеті Пісочнянської сільської ради.
У погосподарських книгах 01 січня 1979 рокуна їхнє ім`я відкрито окремий рахунок № НОМЕР_1 по господарству та № НОМЕР_2 по земельній шнуровій книзі, де було вказано, що це робітничий тип двору, голова двору - ОСОБА_1, а ОСОБА_2 - співвласник.
Окільки вони проживали в Мостиському районі Львівської області, то дозволили їхньому двоюрідному брату ОСОБА_3 проживати у цьому будинку та утримувати його у належному стані, з можливим його продажем, якщо вони не зможуть повернутися до цього будинку.
У травні 2017 року їм стало відомо, що ОСОБА_3 у 2007 році оформив на себе право власності на цей будинок.
Так, рішенням Виконавчого комітету Пісочнянської сільської ради від 20 серпня 2007 року № 78 "Про оформлення та реєстрацію права власності на житловий будинок" за ОСОБА_3 оформлено право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, а 29 жовтня 2007 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке розташовано по АДРЕСА_1 .
Зазначали, що їх безпідставно позбавили права власності на належне їм майно, незважаючи на наявність чинного свідоцтва про право на спадщину за законом на спірний будинок.
Також вказували на те, що вони не пропустили строк звернення до суду з цим позовом, оскільки про порушення свого права дізналися у травні 2017 року.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Пісочнянської сільської ради від 20 серпня 2007 року № 78 "Про оформлення та реєстрацію права власності на житловий будинок" та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 29 вересня 2007 року серії НОМЕР_3, видане ОСОБА_3 про його право приватної власності на житловий будинок в цілому, що розташований по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 18 вересня 2018 року у складі судді Бачуна О. І. позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Пісочнянської сільської ради від 20 серпня 2007 року № 78 "Про оформлення та реєстрацію права власності на житловий будинок".
Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 29 жовтня 2007 року серії НОМЕР_4, видане ОСОБА_3 про його право приватної власності на житловий будинок в цілому, що розташований по АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що рішення Пісочнянської сільської ради від 20 серпня 2007 року про оформлення та реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок, який згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 05 червня 1979 року належить позивачам, є незаконним та підлягає скасуванню.
Також підлягає скасуванню свідоцтво про право власності на цей будинок від 29 жовтня 2007 року, яке видано на підставі незаконного рішення сільської ради.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що позивачі не пропустили строк звернення до суду з цим позовом, оскільки дізнались про порушення свого права у травні 2017 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_6 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове.
У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що в результаті добудов та перебудов, які проведені ОСОБА_3 та ОСОБА_4, будинок, який був об`єктом спадщини згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 05 червня 1979 року, перестав існувати, а тому оспорюваним рішенням Виконавчого комітету Пісочнянської сільської ради від 20 серпня 2007 року та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 29 жовтня 2007 року не порушено права позивачів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У лютому 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, не врахував, що вони є власниками спірного житлового будинку, а оспорюваним рішенням сільської ради та свідоцтвом про право власності на цей будинок їх протиправно позбавлено права власності.
Апеляційний суд не врахував, що 30 серпня 1979 року у виконавчому комітеті Пісочнянської сільської ради було зареєстровано свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 червня 1979 року, а з 01 січня 1979 року у погосподарських книгах Пісочнянської сільської ради на їх ім`я відкрито окремий особовий рахунок по господарству та по земельній ділянці.
Також суд не врахував, що спірний будинок, який вони успадкували, побудував їхній батько у 1957 році та його площа з того часу не змінилась, жодних надбудов та розширення житлової площі не відбулося. Також вони успадкували стодолу, яка зараз іменується як сарай.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2019 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2019 року заявникам продовжено строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2019 року у складі судді Касаційного цивільного суду Журавель В. І. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 листопада 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 05 червня 1979 року, виданим державним нотаріусом Мостиської державної нотаріальної контори Цап О. П., спадкоємцями після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається із житлового будинку, житловою площею 36 кв. м та стодоли, розташованих на земельній ділянці колгоспу, і знаходяться у с. Пісочне Миколаївського району Львівської області.
Свідоцтво про право на спадщину за законом зареєстровано у Виконавчому комітеті Пісочненської сільської ради народних депутатів Миколаївського району Львівської області 30 серпня 1979 року.
ОСОБА_8, який є двоюрідним братом ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за згодою останніх з 1982 року проживав разом із дружиною ОСОБА_4 у житловому будинку, який належав позивачам.
Рішенням Виконавчого комітету Пісочнянської сільської ради Миколаївського району Львівської області від 20 серпня 2007року № 78 "Про оформлення та реєстрацію права власності на житловий будинок" оформлено право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3
29 жовтня 2007 року Пісочнянською сільською радою ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 .
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 15 липня 2010 року у справі № 2-567/10 поділено майно між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у розмірі по 1/2 ідеальної частки.
Згідно з договором дарування від 17 вересня 2010 року ОСОБА_4 належну їй 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 подарувала своєму сину ОСОБА_5 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У справі, яка переглядається, установлено, що позивачі набули право власності на спірний будинок на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 червня 1979 року.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
У справі, яка переглядається, установлено, що оспорюваним рішенням Пісочнянської сільської ради від 20 серпня 2007 року вирішено оформити за ОСОБА_3 право власності та видати свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, який згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 05 червня 1979 року належить позивачам.
Суд апеляційної інстанції вищевказаних обставин та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не врахував.
Посилаючись на те, що в результаті добудов та перебудов, проведених ОСОБА_3 та ОСОБА_4, будинок, який був об`єктом спадщини згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 05 червня 1979 року, перестав існувати, суд апеляційної інстанції не зазначив, на підставі яких доказів встановлені такі обставини, враховуючи те, що матеріали справи не містять таких доказів.
При цьому апеляційний суд не врахував, що матеріали справи не містять доказів щодо визнання свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 червня 1979 року недійсним або припинення права власності позивачів на спірний будинок на підставах, передбачених статтею 346 ЦК України.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2, апеляційний суд фактично погодився з протиправним позбавленням позивачів права власності на спірний будинок.
Колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов`язків, визначених законом, розглянув справу поверхово та помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, яким визнано незаконним та скасовано рішення Пісочнянської сільської ради та видане на його підставі свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
Суд першої інстанції, установивши, що оспорюваним рішенням сільської ради вирішено питання про офомлення за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, який вже перебував у власності позивачів згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 05 червня 1979 року, яке є чинним, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення Пісочнянської сільської ради та виданого на його підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачі не пропустили строк позовної давності, оскільки дізнались про порушення свого права у травні 2017 року, а до суду з цим позовом звернулись у листопаді 2017 року.
Частиною першою статті 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За таких обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з підпунктом "б" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає задоволенню, то судовий збір у розмірі 2 560,00 грн, понесений останніми у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, необхідно стягнути з відповідачів.
Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного суду від 17 січня 2019 року скасувати, рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 18 вересня 2018 року залишити в силі.
Стягнути з Розвадівської сільської ради Миколаївського району Львівської області та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судовий збір по 1280 грн з кожного.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець