154/2984/17 Про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способу участі у вихованні дітей батьком, який проживає окремо від них - 03.02.2021 Прийняття

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив встановити порядок спілкування та участі у вихованні синів таким чином: необмежене спілкування з неповнолітніми синами ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку у зручний для дітей час, що не передбачає безпосереднього фізичного спілкування між ними та дітьми; - кожну першу, третю п`ятницю місяця з 14 год 00 хв до 20 год 00 хв неділі за місцем проживання батька дітей без участі матері; державні та релігійні свята: Новий рік з 12 год 00 хв 31 грудня до 03 січня парного року (2018, 2020, тощо); Різдво з 12 год 00 хв 06 січня до 20 год 00 хв 07 січня кожного парного року (2018, 2020 тощо); Великдень з 12 год 00 хв передсвяткового дня до 20 год 00 хв наступного дня кожного парного року (2018, 2020, тощо); Міжнародний жіночий день -з 12 год 00 хв 08 березня до 20 год 00 хв 09 березня кожного парного року (2018, 2020, тощо) за місцем проживання батька дітей без участі матері; дні народження дітей з 17 год 00 хв до 19 год 00 хв кожного року. Якщо дні народження дітей випадають на вихідні і святкові дні - з 12 год 00 хв до 20 год 00 хв наступного дня кожного парного року (2018, 2020 тощо) без участі матері; першу половину канікулярного періоду (осінніх, зимових та весняних канікул) без участі матері; для відпочинку та оздоровлення дітей - перша половина літа кожного року, а саме: з 01 червня до 15 липня кожного року без участі матері. Тимчасово, до надання Солом`янським районним судом м. Києва дозволу на виїзд йому до м. Володимир-Волинського або зміни йому запобіжного заходу чи закриття кримінального провадження щодо нього, зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати при наявності довіреності від нього його рідним: ОСОБА_20 (дідусь ), ОСОБА_6 (бабуся), ОСОБА_7 (дядько), ОСОБА_8 (дядько), ОСОБА_9 (тітка), ОСОБА_10 (тітка) та адвокату Розметову Ровшанбеку Назаровичу забирати дітей для супроводу з м. Володимира-Волинського до м. Києва, до місця проживання батька.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що з 30 липня 2005 року він знаходився з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 16 квітня 2014 року розірвано. У шлюбі народилося двоє синів: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Однак у 2014 році відносини між сторонами стали конфліктними. 24 лютого

2014 року ОСОБА_2 в нотаріальній конторі добровільно відмовилась від батьківських прав стосовно дітей, а 27 лютого 2014 року без його згоди забрала їх до своїх батьків у м. Володимир-Волинський Волинської області, де вони на цей час і проживають.

10 квітня 2015 року позивача затримала поліція за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, а 11 квітня 2015 року ухвалою слідчого судді у кримінальному провадженні № 12013110090008338 стосовно нього обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. Цією ж ухвалою слідчого судді визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі 1 218 000 гривень, і в разі її внесення покладено на позивача обов`язки, зокрема - не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, а саме: АДРЕСА_1 . Заявниками та потерпілими у кримінальному провадженні є відповідач, члени її сім`ї та їх адвокат. 05 серпня 2016 року його звільнено з-під варти у зв`язку із внесенням застави, кримінальне провадження скеровано до суду для розгляду по суті.

Після звільнення з-під варти позивач надсилав відповідачу кошти на утримання дітей, неодноразово звертався у кримінальному провадженні до суду з проханням надати йому дозвіл для виїзду у м. Володимир-Волинський для побачення з дітьми, однак отримував відмови.

Водночас відповідач звернулась до суду із позовом до нього про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, який заочним рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 06 січня 2017 року задоволено. Однак рішенням Апеляційного суду Волинської області від 24 березня 2017 року це рішення скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав відмовлено, а в частині стягнення аліментів залишено без змін.

У зв`язку з відмовою суду надати дозвіл на виїзд до м. Володимира-Волинського для побачення з дітьми позивач неодноразово звертався до відповідача з листами, в яких просив надати йому можливість спілкуватися з дітьми телефоном, однак від отримання листів вона відмовлялася. Крім цього, він відправляв дітям мобільний телефон для спілкування з ними, однак отримувати його вона також відмовилася.

У 2017 року ОСОБА_1 звертався до служби у справах дітей Володимир-Волинської міської ради Волинської області із заявами про встановлення способу участі у вихованні та спілкуванні з дітьми, однак вони були залишені поза увагою. У зв`язку з неотриманням відповіді скаржився до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Разом з тим 15 червня 2017 року рішенням виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Волинської області № 186 за заявою ОСОБА_2 без його згоди місце проживання дітей визначено на АДРЕСА_2 .

Позивач ужив усіх можливих заходів для вирішення питання про участь у вихованні та спілкуванні з дітьми без залучення органів державної влади, однак відповідач не дає йому з ними спілкуватись навіть за допомогою телефону, чим чинить йому перешкоди, він любить своїх дітей і бажає мати можливість вільно, без участі будь-яких інших осіб спілкуватися з ними, приймати участь у їх вихованні, займатися їх духовним, моральним, фізичним розвитком, підвищувати їх свідомість щодо оточуючого світу, забезпечувати їх усім необхідним та виховувати у дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї родини, зокрема батька. Проживає у трикімнатній квартирі, де дітям створені всі умови для проживання, навчання та ігор.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Володимир-Волинський міський суд Волинської області рішенням від 14 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визначив спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з неповнолітніми синами ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, встановивши такий графік для побачень та спілкування: кожної другої неділі з 12 год 00 хв до 19 год 00 хв за місцем проживання матері ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 або в іншому узгодженому місці, в присутності матері або іншої узгодженої нею та ОСОБА_1 особи. Надав ОСОБА_1 можливість необмеженого спілкування засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку у зручний для дітей час, що не передбачає безпосереднього фізичного спілкування між ОСОБА_1 та дітьми. Зобов`язав ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з дітьми та завчасно попереджати його про можливість і причини змін у визначеному порядку зустрічей. В решті позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване доцільністю часткового задоволення позову та встановлення способу участі позивача у вихованні та спілкуванні з неповнолітніми синами в іншому порядку, аніж просив позивач.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Волинський апеляційний суд постановою від 26 лютого 2020 року рішення

Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 14 листопада 2019 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з норм СК України (2947-14) , положень Конвенції про права дитини, норми яких гарантують як право дитини підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з батьками, так і рівність прав кожного із батьків на особисте спілкування з дитиною, врахував пріоритет інтересів дітей при вирішенні указаного питання та, встановивши, що матір дітей заперечує право батька - відповідача у справі на участь у вихованні дітей і спілкування з ними, визначив позивачу такий спосіб участі і спілкування з дітьми, який забезпечить поновлення його прав як батька та відповідає найвищим інтересам його дітей. Тому доводи апеляційної скарги про те, що права позивача оскарженим рішенням не поновлені, апеляційний суд відхилив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву та пояснень на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 03 квітня 2020 року, ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Розметов Р. Н., просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року повністю, а рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 14 листопада 2019 року частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким встановити порядок спілкування та участі батька ОСОБА_1 у вихованні синів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 нтаким чином:

- кожні першу, третю п`ятницю місяця з 14 год 00 хв до 20 год 00 хв неділі за місцем проживання батька дітей без участі матері;

- державні та релігійні свята: Новий рік з 12 год 00 хв 31 грудня до 03 січня парного року (2018, 2020 тощо); Різдво з 12 год 00 хв 06 січня до 20 год 00 хв 07 січня кожного парного року (2018, 2020 тощо); Великдень з 12 год 00 хв передсвяткового дня до 20 год 00 хв наступного дня кожного парного року (2018, 2020 тощо); Міжнародній жіночий день -з 12 год 00 хв 08 березня до 20 год 00 хв 09 березня кожного парного року (2018, 2020 тощо) за місцем проживання батька дітей без участі матері;

- дні народження дітей з 17 год 00 хв до 19 год 00 хв кожного року, якщо дні народження дітей випадають на вихідні та святкові дні з 12 год 00 хв до 20 год 00 хв наступного дня кожного парного року (2018, 2020 тощо) без участі матері;

- першу половину канікулярного періоду (осінніх, зимових та весняних канікул) без участі матері;

- для відпочинку та оздоровлення дітей перша половина літа кожного року, а саме: з 01 червня до 15 липня кожного року без участі матері.

Тимчасово, до надання Солом`янським районним судом м. Києва дозволу на виїзд до м. Володимира-Волинського ОСОБА_1 або зміни йому запобіжного заходу чи закриття кримінального провадження відносно нього, зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати при наявності довіреності від ОСОБА_1 його рідним: ОСОБА_20 (дідусь );

ОСОБА_6 (бабуся); ОСОБА_7 (дядько); ОСОБА_8 (дядько); ОСОБА_9 (тітка); ОСОБА_10 (тітка) та адвокату Розметову Ровшанбеку Назаровичу забирати дітей для супроводу з м. Володимира-Волинського до м. Києва, на місце проживання батька.

Підставою касаційного оскарження рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 14 листопада 2019 року та постанови Волинського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 січня 2019 року у справі № 753/15487/18 та від 28 січня 2019 року у справі № 619/3051/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення з огляду на статтю 141 СК України є несправедливими по відношенню до прав ОСОБА_1 як батька дітей і належним чином не захищають його порушені права.

Орган опіки та піклування умисно не взяв до уваги, що між батьками існує конфлікт. Зустріч з дітьми на АДРЕСА_2, де проживають потерпілі у кримінальному провадженні батько ОСОБА_2 - ОСОБА_17, ОСОБА_2, її сестра ОСОБА_18 не можлива, оскільки між батьками та ОСОБА_17 існує конфлікт, і це буде порушенням умов запобіжного заходу, застосованого Солом`янським районним судом м. Києва.

Висновок судової психологічної експертизи та матеріали справи не містять обставин які можуть перешкоджати спілкуванню позивача з дітьми, брати участь у їх вихованні і нормальному розвитку дітей, а також застереження, що дітей не можна привозити до м. Києва для зустрічі з батьком, родичами та особами, які зазначені в позовній заяви.

04 червня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Бурди Д. П. як представника ОСОБА_2 на касаційну скаргу, який мотивований тим, що оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими, хоча з окремими

висновками суду незгодні, а касаційна скарга є безпідставною.Тимчасова неможливість позивача з`явитися до дітей за місцем проживання матері не може бути підставою визначення іншого способу участі у вихованні дітей виходячи тільки з інтересів батька та виключно для його зручності.

Згідно з висновком судової психологічної експертизи відновлення зустрічей дітей з батьком має бути поетапним, за максимального сприянні матері таким зустрічам, зі спільною роботою над зниженням конфліктності у стосунках між батьками. Спочатку такі зустрічі доцільно проводити за сприяння та у присутності матері, у звичній для хлопчиків обстановці, що може забезпечити для дітей необхідне відчуття безпеки. Необхідна також згода дітей на такі зустрічі.

Запропонований позивачем варіант спілкування суперечить інтересам дітей, оскільки перебування у двох різних сім`ях, особливо в малолітньому віці, негативно вплине на психічний та моральний розвиток дітей, підриватиме належне сприйняття духовних, родинних та сімейних цінностей. Крім того, такий варіант буде провокувати конфліктні ситуації між сторонами, що також негативно впливатиме на дітей.

12 червня 2020 року до Верховного Суду надійшло пояснення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради на касаційну скаргу, яке мотивоване тим, що рішення судів відповідають інтересам дітей та затверджують більш прийнятний графік зустрічей дітей із батьком з огляду на досить тривалу перерву у їх спілкуванні й ураховуючи рішення органу опіки та піклування щодо визначення способу участі батька у вихованні дітей. Орган опіки та піклування не погодив запропонований батьком спосіб і графік участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітніми дітьми, а затвердив інший графік його участі у вихованні дітей, ураховуючи тільки інтереси дітей.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Володимир-Волинського міського суду Волинської області.

22 травня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 липня 2005 року між сторонами укладено шлюб, який розірвано заочним рішенням Володимир-Волинського міського суду від 16 квітня 2014 року.

У шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Діти мають посвідчення про народження посольством Ісламської Республіки Іран.

27 лютого 2014 року ОСОБА_2 разом із дітьми переїхала від позивача проживати до м. Володимира-Волинського Волинської області до своїх батьків.

10 квітня 2015 року ОСОБА_1 затримано на підставі ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2014 року у кримінальному провадженні (протокол затримання).

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 11 квітня 2015 року, постановленою у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, до нього застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою. Також обрано альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі 1 218 000 грн, в разі внесення якої на позивача покладено обов`язки, зокрема, не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований, а саме: АДРЕСА_1 .

05 серпня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з-під варти з Київського СІЗО (повідомлення Київського СІЗО від 20 вересня 2016 року № 08-20-186).

Кримінальне провадження на цей час розглядається судом (копія обвинувального акта у кримінальному провадженні № 12013110090008338.

Позивач неодноразово звертався до Солом`янського районного суду м. Києва про отримання дозволу на виїзд до м. Володимира-Волинського для побачення із своїми дітьми (копії заяв ОСОБА_1 від 11 та 18 серпня, 06, 16 та 23 вересня 2016 року, від 19 травня 2017 року).

Згідно з листами Солом`янського районного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року № 760/12120/15-к/59128/2016 та від 22 серпня 2016 року № 760/12120/15-к/59127/2016 ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на виїзд до м. Володимира-Волинського.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 24 березня 2017 року у справі № 154/1071/16 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 в частині позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав

ОСОБА_1 неодноразово звертався до ОСОБА_2 з проханнями надати дітям можливість зателефонувати йому, однак вказані листи відповідач не отримала (копії листів від 15 травня, 23 червня, 11 липня 2017 року).

Крім того, позивач надіслав дітям для спілкування з ними телефон, однак це поштове відправлення відповідач також не отримала.

Листами від 31 липня та від 13 вересня 2017 року позивач звертався до служби у справах дітей Володимир-Волинської міської ради із заявою про встановлення графіку зустрічей із дітьми у спосіб, який є аналогічним до його позовних вимог у цій справі.

За наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини йому рекомендовано звернутись до суду для визначення способів участі у вихованні та спілкуванні з дітьми (лист від 19 жовтня 2017 року № 10.1/7-М299597.17/26-92).

Комісія служби у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації провела обстеження умов проживання позивача за адресами: АДРЕСА_3, АДРЕСА_1 та склала акти про належні умови для перебування дітей у цих квартирах.

Заява ОСОБА_1 про встановлення способу участі у вихованні та спілкуванні з малолітніми синами розглядалась на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Володимир-Волинської міської ради, яка згідно з витягом з протоколу від 10 серпня 2017 року № 08-17, рекомендувала батькові повторно звернутись з проханням про визначення днів зустрічей з дітьми після зняття встановленої судом щодо нього заборони виїзду за межі м. Києва.

Рішенням виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради від 19 липня 2018 року № 213 ОСОБА_1 визначено такий спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 : кожної третьої неділі з 12 год 00 хв до 19 год 00 хв у присутності матері ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . Зобов`язати ОСОБА_1 чітко дотримуватися визначених годин побачень із дітьми та завчасно попереджати матір дітей про можливість і причини зміни у визначеному порядку їх зустрічей. Зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати батькові брати участь у вихованні дітей та завчасно попереджати батька дитини про можливість та причини змін у визначеному порядку їх зустрічей.

Відповідно до висновку судової психологічної експертизи від 31 січня 2019 року № 1255/1256/1257/1258, проведеної у справі експертами ЛНДІСЕк за матеріалами цивільної справи № 154/2984/17, відповісти на питання, яким чином сімейна ситуація, індивідуально-психологічні особливості батька ОСОБА_1 та його виховна поведінка впливають на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття благополуччя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і яка найбільша психологічна сумісність кожного з дітей із сім`єю матері чи з сім`єю батька, не можливо, оскільки з 2014 року спілкування батька з дітьми немає.

Можна припустити, що індивідуально-психологічні особливості, що притаманні ОСОБА_1 та включені до мотивів його поведінки, - активна життєва позиція, розвинуті комунікативні здібності, чутливість, тривожність, балакучість, боязливість, глибокі реакції у сфері тонких відчуттів, наполегливість у досягненні цілей, здатність до конструктивної реалізації рішень у співпраці з іншими людьми, до порозуміння та взаємоповаги у міжособистісних та ділових стосунках, чутливість до оцінки своєї особистості та особистісної спроможності оточуючими, фіксованість на позитивній оцінці його зовнішніх та особистісних якостей, схильність уникати відкритих конфліктних ситуацій, до залагоджування конфліктів, достатня соціальна гнучкість, авантюристичність, високі адаптивні можливості, орієнтованість на сімейні цінності та традиції, здатність підпорядковувати їм власні егоїстичні інтереси, тощо можуть відображатись на взаємовідносинах з іншими людьми, у тому числі можуть виявлятись у відносинах із власними синами, відображати стиль його педагогічно-виховного підходу до дітей.

В родині матері діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відчувають себе захищено, комфортно, вільно, ставляться до членів своєї сім`ї з теплотою та любов`ю. До психологічних факторів, що включені до утворення мотивів поведінки ОСОБА_2, належать такі притаманні їй індивідуально-психологічні особливості: комунікативність, орієнтованість на емоційні враження; жвавість, товариськість, чутливість; схильність до дій на підставі безпосередніх бажань; життєвий прагматизм поглядів; життєрадісність, деяка поверховість; орієнтація на допомогу іншим та на власну незалежну позицію у житті; вміння налагоджувати емоційні контакти з утриманням доцільної дистанції щодо співучасників спілкування; психологічна орієнтація на дитину як на джерело емоційно значущих цінностей. ОСОБА_2 інформована щодо емоційного, фізичного, духовного життя синів, їхніх нахилів, звичок, бажань, страхів. Схильна до домінантно-авторитетних, суворих, однак розуміючих, не караючих, демократичних відносин з дітьми, з достатнім акцентом на нормах, правилах та підпорядкуванні дорослим. Виявляє достатню увагу до потреб та інтересів синів. Забезпечує дітям безпечні, стабільні умови розвитку, здатна враховувати інтереси та особливості дітей, стимулювати їхню пізнавальну активність. Не прагне до авторитарного контролю над синами, м`яко встановлює межі і заборони, без тиску на дітей. У відносинах матері ОСОБА_2 з хлопчиками тепле, позитивне ставлення до

дітей, наявність емоційної близькості між ними, помірний рівень контролю та опіки в повсякденних ситуаціях, помірний рівень вимог до дитини, достатня послідовність у виховних вимогах.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в силу віку властиві особистісна незрілість, недостатньо сформована самосвідомість, фрагментарність оцінки обставин, що мають юридичне значення, природня вікова підпорядкованість, сугестивність, орієнтація на думку значимого оточення. Оцінка сімейної ситуації дітьми не є повністю самостійною та з дебільшого визначається установками значимих дорослих, залежить від установок та сприйняття того з батьків, з яким діти проживають фактично.

Малолітній ОСОБА_3 з урахуванням його вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей, рівня розумового розвитку та умов мікросоціального середовища теоретично здатен надавати оцінку відношення кожного з батьків до нього, здатен виявляти прихильність до когось з батьків.

Малолітній ОСОБА_4 з урахуванням його вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей, рівня розумового розвитку та умов мікросоціального середовища не спроможний повною мірою надавати оцінку ставленню кожного з батьків до нього, але теоретично спроможний виявляти прихильність до одного з батьків.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виявляють більшу прихильність до матері.

Певною мірою, через специфічні психологічні особливості взаємовідносин дітей із батьком, які полягають у тому, що впродовж чотирьох років батько не спілкувався з дітьми, ОСОБА_4 не пам`ятає батька, свідомо не знає про нього. У ОСОБА_3 діагностуються внутрішньоконфліктні стосунки із батьком. Через малолітній вік діти схильні приймати позицію і ставлення у внутрішньосімейному конфлікті того з батьків, з ким проживають. Тому не доречно говорити про "вибір" дітей в актуальній ситуації, що склалась, - відсутності стосунків дітей з батьком.

Батько ОСОБА_1 та матір ОСОБА_2 з урахуванням їх індивідуально-психологічних властивостей, інтелекту, властивостей емоційно-вольової сфери, спрямованості особистості мають необхідні для виховання дітей психолого-педагогічні якості, здатні створити оптимальні умови для розвитку та виховання дітей, дбайливо ставитись до їхніх матеріальних та емоційних потреб.

Психологічно доцільно відновити зустрічі дітей з батьком поетапно, за максимального сприяння матері таким зустрічам, зі спільною роботою над зниженням конфліктності у стосунках між батьками. Спочатку такі зустрічі доцільно проводити за сприяння та у присутності матері, у звичній для хлопчиків обстановці, що може забезпечити для дітей необхідне відчуття безпеки. Необхідна також згода дітей на такі зустрічі. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для забезпечення найсприятливіших умов здорового розвитку, потребують спілкування з обома батьками.

За місцем фактичного проживання діти крім необхідних умов для якісного відпочинку, виконання домашніх завдань якісної підготовки до уроків та додаткових занять, отримують відчуття стабільності та психологічної безпеки.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1 і 3 статті 9 Конвенції).

Стаття 1 Закону України "Про охорону дитинства" визначає контакт з дитиною як реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами

Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.

Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК

України, стаття 11 Закону України "Про охорону дитинства).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Статтями 12-15 Конвенції визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою). На рівні внутрішнього законодавства України це право дитини конкретизовано, зокрема, у статті 171 СК України, яка регулює врахування думки дитини при вирішенні питань, які стосуються її життя.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага ( 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі "Johansen v. Norway" від 07 серпня 1996 року, 78).

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Встановлюючи порядок побачень батька з дитиною, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно застосувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, виходив з якнайкращих інтересів дітей, враховуючи їх вік, інтереси, висновок судової психологічної експертизи та частково погодившись із запропонованим у висновку органу опіки і піклування графіком систематичних побачень батька з дітьми, дійшов обґрунтованого висновку про визначення порядку побачень батька шляхом спілкування у присутності матері за місцем їх проживання.

При цьому під час періодичного перебування з позивачем за місцем проживання дітей вони матимуть можливість спілкуватися з батьком у сімейній атмосфері, коли мати й батько знаходяться поруч, що буде сприяти їх нормальному психоемоційному розвитку, звиканню до батька, ураховуючи, що з 27 лютого 2014 року, коли старшому сину ОСОБА_3 було 6 років, а молодшому 1,5 року, вони батька не бачили.

Постанова апеляційного суду не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 січня 2019 року у справі № 619/3051/17 та від 11 грудня 2019 року у справі № 753/15487/18, на які посилається заявник, оскільки у вказаних справах не було встановлено жодних обставин або належних чи допустимих доказів, які унеможливлювали б право батька на спілкування з дітьми без присутності матері. Однак у цій справі суди встановили необхідність певного адаптаційного періоду та налагодження стосунків між батьком і його малолітніми синами, оскільки ОСОБА_4 не пам`ятає батька у зв`язку з виїздом у ранньому віці разом з матір`ю з м. Києва - свого попереднього місця проживання до м. Володимира-Волинського, а ставлення до батька старшого сина ОСОБА_3 є амбівалентним.

З урахуванням викладеного суди дійшли правильного висновку, що зустрічі батька із синами повинні відбуватися у присутності матері за місцем їх проживання, щоб позивач мав можливість відновити психоемоційний зв`язок із синами та налагодити з ними стосунки.

З урахуванням вікових змін дітей, їх розвитку та потреб, ставлення до батька батько не позбавлений у майбутньому права на зміну встановленого судом способу участі у вихованні малолітніх синів, що буде відповідати, насамперед, інтересам дитини.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного

вирішення справи, а стосуються необхідності переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як

статтями 58, 59, 212 ЦПК України у редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.