643/10217/16-ц Про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (договору купівлі-продажу квартири) - 25.01.2021 Прийняття

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, посилаючись на те, що 16 лютого 2015 року належний їй на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1, без її відома, на підставі підроблених документів було відчужено на електронних торгах ОСОБА_6, який в подальшому на підставі заочного рішення Московського районного суду міста Харкова від 15 травня 2015 року виселив її з вказаного житлового будинку. Як тільки їй стало відомо про відчуження будинку, вона оскаржила результати електронних торгів до суду, але під час розгляду справи будинок був проданий відповідачам у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Під час розгляду справи про оскарження результатів електронних торгів судом першої інстанції було накладено арешт на спірне нерухоме майно, проте ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року вказану ухвалу було скасовано, справу в частині вирішення питання про забезпечення позову направлено до суду першої інстанції. Достовірно знаючи, що питання забезпечення позову остаточно не вирішено та скориставшись фактом наявності ухвали Апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали з ОСОБА_4 договір іпотеки та наклали заборону відчуження спірного будинку. Враховуючи, що дії відповідачів щодо укладення договору іпотеки були спрямовані на порушення конституційних прав позивача на судовий захист, посилаючись на положення статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ОСОБА_1 просила застосувати до договору іпотеки від 03 червня 2016 року № 2546, укладеного між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, наслідки недійсності нікчемного правочину, скасувавши обтяження житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 24 січня 2017 року, внесеною в журнал судового засідання, до участі у справі як третю особу залучено ОСОБА_5 .

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 12 грудня 2018 року у складі судді Єрмак Н. В. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оспорюваний позивачем правочин, а саме договір іпотеки від 06 червня 2016 року не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямований на порушення публічного порядку, не є правочином щодо відчуження викраденого майна, а відтак не є таким, що порушує публічний порядок. Встановлені в судовому засіданні юридичні факти не дають підстав для кваліфікації вказаного правочину за статтею 228 ЦК України.

Постановою Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Московського районного суду міста Харкова від 12 грудня 2018 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_1 не доведено, що укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір іпотеки від 06 червня 2016 року має ознаки, визначені статтею 228 ЦК України. Крім того, позивачем не доведено, що цим правочином порушено її права, оскільки будь-яких доказів на підтвердження її права власності на переданий в іпотеку будинок суду не надано.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У березні 2019 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 11 грудня 2009 року він придбав у ОСОБА_1 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані обставини також свідчать про умисність дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3, направлених на порушення конституційних прав і свобод як ОСОБА_1, так і його, при укладенні договору іпотеки з ОСОБА_4 . Висновки апеляційного суду про те, що оспорюваний позивачем договір іпотеки не підпадає під ознаки статті 228 ЦК України, є неправильними та такими, що зроблені внаслідок неналежного встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Крім того, посилаючись на те, що рішенням Московського районного суду міста Харкова, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 07 червня 2018 року, відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні вимог про визнання електронних торгів недійсними, суд апеляційної інстанції не здійснив посилання на номер справи, склад суду, який ухвалив постанову, у зв`язку з чим у заявника відсутня можливість перевірити правильність висновків суду з цього питання.

У травні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Московського районного суду міста Харкова.

21 травня 2019 року справа № 643/10217/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) . Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Як встановлено постановою Апеляційного суду Харківської області від 07 червня 2018 року у справі № 643/20180/17, на електронних торгах від 16 лютого 2015 року, проведених Державним підприємством "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України в межах виконавчого провадження № 34336621 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, ОСОБА_6 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 .

09 вересня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

В цей же день між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу іншої 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Після укладення вказаних договорів купівлі-продажу власниками будинку стали ОСОБА_2 та ОСОБА_3

03 червня 2016 року між ОСОБА_4 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики, за яким позикодавець передав позичальнику грошові кошти в розмірі 1 375 000 грн, що еквівалентно 55 000 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 03 червня 2016 року між ОСОБА_4, з однієї сторони, та ОСОБА_2 і ОСОБА_3, з другої сторони, було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного договору іпотеки нотаріусом накладено обтяження на переданий в іпотеку житловий будинок.

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 14 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 07 червня 2018 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними електронних торгів та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.

Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.

Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України (435-15) виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності Українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Всі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Такий висновок щодо застосування статті 228 ЦК України викладено в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами статті 216 ЦК України, відповідно до частини першої якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Виходячи з наведеного, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на те, що оспорюваний договір іпотеки від 03 червня 2016 року не є таким, що порушує публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України.

При цьому за відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 є власником спірного житлового будинку, апеляційний суд правильно виходив з необґрунтованості доводів позивача про порушення оспорюваним правочином її прав.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що висновки апеляційного суду, що оспорюваний договір не підпадає під ознаки статті 228 ЦК України, зроблені внаслідок неналежного встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не заслуговують на увагу з огляду на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що укладений між відповідачами договір іпотеки посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, спрямований на порушення публічного порядку, є правочином щодо відчуження викраденого майна, тобто є таким, що порушує публічний порядок.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції, посилаючись на рішення Московського районного суду міста Харкова, залишене без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 07 червня 2018 року, у справі про визнання електронних торгів недійсними, не здійснив посилання на номер справи, склад суду, який ухвалив постанову, у зв`язку з чим у заявника була відсутня можливість перевірити правильність висновків суду з цього питання, є неспроможними, оскільки копія постанови Апеляційного суду Харківської області від 07 червня 2018 року наявна в матеріалах справи, про що суд зазначив в оскаржуваному судовому рішенні, і заявник не був позбавлений можливості ознайомитися зі змістом згаданих судових рішень, інформація про які є загальнодоступною. Крім того, зазначені судові рішення не мають правового значення для вирішення питання про нікчемність договору іпотеки від 03 червня 2016 року, укладеного між ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та застосування наслідків його недійсності.

Посилання ОСОБА_5 на те, що умисні дії відповідачів під час укладення оспорюваного договору іпотеки були направлені на порушення його конституційних прав і свобод, оскільки він на підставі договору купівлі-продажу від 11 грудня 2009 року придбав у ОСОБА_1 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, також не заслуговують на увагу, оскільки вказані доводи не свідчать про те, що договір іпотеки є нікчемним в силу положень статті 228 ЦК України. Крім того, вважаючи себе власником вказаного будинку, ОСОБА_5 не заявив самостійних вимог на предмет спору для захисту своїх прав.

Доводи касаційної скарги по своїй суті ґрунтуються на помилковому тлумаченні заявником норм матеріального права і зводяться до необхідності переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій, в тому числі апеляційний суд, судове рішення якого оскаржується заявником в касаційному порядку, правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76- 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Обставини справи встановлені судами на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди, в тому числі апеляційний суд, судове рішення якого оскаржується заявником в касаційному порядку, дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Судді:	В. А. Стрільчук

	В. М. Ігнатенко

	С. О. Карпенко