Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Шевченківського районного суду м.Запоріжжя в складі судді Суркової В.П. від 26.01.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Кругового О.О., Лукманової О.М., Божко Л.А. від 09.03.2017 у справі №336/7845/16-а(2а/336/68/2017) за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

В грудня 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу в здійсненні перерахунку та виплаті щорічної допомоги до 5 травня за 2016 рік відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус та соціальний захист ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу недоотриманої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2016 року у розмірі 6440 грн..

Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріально та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач є інвалідом війни та, відповідно, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни Згідно із вимогами ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" інвалідам війни ІІ групи повинна щорічно до 05 травня виплачуватися разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Однак, фактично йому виплатили лише 2600 грн. у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №141 від 02.03.2016 року (141-2016-п) "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та "Про жертви нацистських переслідувань" (1584-14) . також заперечує щодо залишення позову без розгляду.

У встановлений судом строк відповідачем відзив на касаційну скаргу не подано.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами попередніх інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є інвалідом війни ІІ групи, що підтверджується відповідним посвідченням, та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни.

Вважаючи, що виплати до 5 травня виплачені в неповному обсязі, позивач звернувся до відповідача із запитом щодо нарахування виплати за 2016 рік.

Листом від 30 листопада 2016 року №М-742 відповідач повідомив позивача, що сума щорічної грошової допомоги до п'ятого травня у 2016 року визначена чинним законодавством для інвалідів 2 групи становить 2600 грн., саме вказана сума сплачена позивачу в 2016 році, тому підстави для проведення перерахунку та додаткових виплат відсутні.

Вважаючи, що розмір отриманої одноразової грошової допомоги за вказані роки не відповідає вимогам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач при нарахуванні та виплаті позивачу. щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 144 (144-2016-п) , діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Бюджетним кодексом України (2456-17) , з дотриманням вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, а відтак, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року (v010p710-08) ) щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком,

Частиною 1 статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

В свою чергу, Законом України від 28.12.2014 N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (79-19) , який набув чинності 01.01.2015, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України (2456-17) доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, із набуттям чинності Закону України від 28.12.2014 N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (79-19) , Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленого ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141 (141-2016-п) "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) і "Про жертви нацистських переслідувань" (1584-14) - у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) і "Про жертви нацистських переслідувань" (1584-14) , здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), учасникам бойових дій у розмірі 920 грн.

Тож, на час виникнення спірних правовідносин діяли два нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, проте по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій. Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 (v003p710-12) визначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України (2456-17) , закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України (254к/96-ВР) , а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення № 4-зп від 03 жовтня 1997 року (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суд повинен застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Враховуючи, що Закон України від 28.12.2014 N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (79-19) прийнятий пізніше Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , то в даному випадку, підлягають застосуванню норми Закону України від 28.12.2014 N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (79-19) .

Конституційний Суд України в рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 (v003p710-12) зазначив, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування кожному достатнього життєвого рівня.

Конституційний Суд України виходить із того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов'язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.

Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може змінюватись державою, зокрема, через неможливість її фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що відповідач, здійснюючи позивачеві нарахування та виплату одноразової допомоги до 5 травня в розмірі 2600 грн., діяв відповідно до Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (79-19) (чинного з 1 січня 2015 року) та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141 (141-2016-п) "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) і "Про жертви нацистських переслідувань" (1584-14) , а тому правомірно.

Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2017 року - без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.