331/4560/19 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 21.10.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2020 року у складі судді Жукової О. Є. та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2020 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Полякова О. З., Кухаря С. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 18 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг.

Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 8 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 22,8 % на рік на суму залишку заборгованості. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.

Відповідач взяті на себе зобов`язання не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого станом на 31 серпня 2019 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 110 177,52 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту у розмірі 8 000 грн, заборгованість за нарахованими відсотками у розмірі 96 592,88 грн, заборгованість за пенею та комісією у розмірі 100 грн, штраф (фіксована частина) у розмірі 250 грн, штраф (процентна складова) у розмірі 5 234,64 грн.

З урахуванням викладеного АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 110 177,52 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого

2020 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за тілом кредиту у розмірі 8 000 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" і витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 вересня 2008 року, шляхом підписання відповідачем заяви. Отже, відсутні правові підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Належних доказів на підтвердження вищевказаних обставин банк не надав, а тому з відповідача на користь банку підлягає стягненню лише заборгованість за тілом кредиту у розмірі 8 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що тіло кредиту районним судом стягнуто вірно. Проте відсотки за користування кредитом і штрафні санкції не підлягають стягненню, так як ні витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", ні витяг з Умов та правил надання банківських послуг не містять підпису ОСОБА_1, тобто між сторонами не було узгоджено усіх істотних умов договору.

Посилання банку на те, що суд в будь-якому разі мав стягувати відсотки за користування кредитом виходячи з положень статті 1048 ЦК України, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції розглядав справу у межах заявлених вимог банку, який на положення цієї статті не посилався.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить оскаржувані судові рішення у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом і неустойки скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 331/4560/19 з Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2020 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що сторонами при укладенні спірного кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору, оскільки відповідач був повідомлений про умови кредитування, відсоткову ставку за користування кредитними коштами та інші санкції за порушення умов договору, що зазначено у довідці від 18 вересня 2008 року про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна", 55 днів пільгового періоду", яка підписана відповідачем, та яка була додана до позовної заяви.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 вересня 2008 року між публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 8 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 22,8 % на рік на суму залишку заборгованостіта кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 8).

У наданій банком довідці про умови кредитування від 18 вересня 2008 року зазначено базова відсоткова ставка за користування кредитом (1,9 %), розмір щомісячних платежів (7 %) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні (а. с. 9).

АТ КБ "ПриватБанк" вказувало про те, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого станом на 31 серпня 2019 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 110 177,52 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту у розмірі 8 000 грн, заборгованість за нарахованими відсотками у розмірі 96 592,88 грн, заборгованість за пенею та комісією у розмірі 100 грн, штраф (фіксована частина) у розмірі 250 грн, штраф (процентна складова) у розмірі 5 234,64 грн (а. с. 5-7).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду частково не відповідає.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов

та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку

АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти

за користування позиченими коштами та неустойка поділяються

на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за процентами, заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір

і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг

з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов

та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника)

і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що саме цей витяг

з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ "ПриватБанк".

Також, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови

та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі

№ 6-16 цс 15 і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який

може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 вересня 2008 року)

до моменту звернення до суду із вказаним позовом (10 жовтня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

З урахуванням наведеного апеляційний суд правильно виходив із того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які надав банк, відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.

Проте Верховний Суд не може погодитись з іншими висновками апеляційного суду, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та підлягають перевірці, дослідженню й оцінці.

Зазначаючи, що надані позивачем, банком, докази взагалі не містили умов, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), апеляційний суд

у порушення вимог статей 367, 374 ЦПК України не звернув уваги на те, що

у заяві позичальника від 18 вересня 2008 року, яку надав суду банк,

а також у довідці про умови кредитування від 18 вересня 2008 року

з використанням кредитки "Універсальна", 55 днів пільгового періоду" зазначено процентну ставку у розмірі 1,9% на місяць, розмір щомісячних платежів, строк їх внесення (до 25 числа місяця, наступного за звітним), вказано розмір комісії - 1% на залишок заборгованості, зазначені розмір пені та штрафу за порушення умов договору (а. с. 8, 9).

Підписавши заяву та довідку (міститься два підписи позичальника), які є складовими частинами кредитного договору, ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодив такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов`язання, а тому твердження про те, що жодних документів, які б підтверджували погодження із ним сплату процентів чи інших сум, він не підписував, не відповідає фактичним обставинам справи.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На вказане апеляційний суд належної уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову, оскільки не врахував, що відповідачемне спростовано надані банком докази, а саме заяву та довідку про умови кредитування, якими встановлено розмір відсотків за користування кредитом, що підписані від імені ОСОБА_1 .

При цьому висновки апеляційного суду про те, що позивач не посилався на норму статті 1048 ЦК України для стягнення відсотків за кредитним договором, є безпідставними, так як згідно з принципом "jura novit curia" суд знає право, оскільки саме суд повинен дати правильну юридичну кваліфікацію фактичним обставинам, навіть якщо сторона на цю норму права не посилається.

Крім того, при новому розгляді апеляційному суду слід звернути увагу на те, що відповідно до розрахунку кредитної заборгованості банк визначав процентну ставку у 22,80, 30,00, 34,80, 43,20 (а.с. 5-7), тому належну процентну ставку суду слід з`ясувати.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції

у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.

Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом з направленням справи у цій частині до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2020 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за користування кредитом скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.