569/15147/17 Про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину - 14.09.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Рівненської області від 29 травня 2018 року у складі колегії суддів: Григоренка М. П., Бондаренко Н. В., Шимківа С. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Січова Тамара Іларіївна,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з позовом, у якому просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_1 26 травня 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Січовою Т. І., зареєстроване у спадковому реєстрі за № 9805126.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_5, після смерті якої відкрилася спадщина на майно - 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, яка належала їй на підставі свідоцтва про право власності на житло від 18 вересня 2007 року. Іншими співвласниками цієї квартири є позивач та два його сини: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Вказував, що він прийняв спадщину, яка відкрилась після смерті його дружини, оскільки на час смерті спадкодавця проживав з нею у спірній квартирі, а тому до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини він не звертався.

Як йому стало відомо, 26 травня 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Січовою Т. І. видано свідоцтво про право на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5, на ім`я їхнього сина - ОСОБА_1, відповідно до якого останній успадкував усю спадкову масу, яка залишилась після смерті його матері, тобто, 1/4 частини вказаної квартири.

Зазначав, що він як спадкоємець першої черги спадкування прийняв спадщину, заяв нотаріусу про відмову від своєї частки на користь свого сина не подавав, а тому свідоцтвом про право на спадщину від 26 травня 2015 року порушено його право на спадкування.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просив позов задовольнити.

У грудні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до ОСОБА_2 з зустрічним позовом, у якому просили встановити факт, що ОСОБА_2 постійно не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1, у квартирі АДРЕСА_1 .

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що на день смерті спадкодавця ОСОБА_2, хоча і був зареєстрованим у квартирі АДРЕСА_1, але фактично з квітня 2014 року не проживав за вказаною адресою, не підтримував із спадкодавцем будь-яких шлюбних відносин.

Вказували на те, що ОСОБА_2 не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, не скористався своїм правом на звернення до суду з метою визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, належним чином не реалізував своє право на прийняття спадщини, тому вважається таким, що не прийняв спадщину, яка відкрилась після смерті його дружини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 лютого 2018 року у складі судді Тимощука О. Я. у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_2 постійно не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини у квартирі АДРЕСА_1, а саме 11 вересня 2014 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2, хоча і був зареєстрований за адресою проживання спадкодавця, однак не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджується показаннями свідків, із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5, до нотаріальної контори не звертався, тобто не прийняв спадщину, а тому оспорюване свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_1 після смерті його матері, не порушує законних прав та інтересів ОСОБА_2 (чоловіка спадкодавця).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Рівненської області від 29 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано.

Позов ОСОБА_2 задоволено.

Видане ОСОБА_1 26 травня 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Січовою Т. І. свідоцтво про право на спадщину за законом № 329, щодо спадкування 1/4 частки квартири АДРЕСА_1, що перебувала на праві приватної власності у його матері ОСОБА_5,

померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано недійсним.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_3,

ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1,

ОСОБА_3, ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 як спадкоємець першої черги спадкування фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5, оскільки на час відкриття спадщини його місце проживання зареєстроване за адресою проживання спадкодавця, а тому оспорюване свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_1 після смерті його матері, порушує законні права та інтереси ОСОБА_2 (чоловіка спадкодавця).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, У липні 2018 року ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що виданим йому свідоцтвом про право на спадщину за законом порушено права ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_2 не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5, оскільки не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини та не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Той факт, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою проживання спадкодавця, не свідчить про те, що він проживав із спадкодавцем.

Також суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову, оскільки факт непроживання

ОСОБА_2 зі спадкодавцем на час відкриття спадщини був доведений позивачами за зустрічним позовом.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2020 року справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Січова Т. І., про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним; за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Січова Т. І., про встановлення факту непроживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийнято до розгляду.

Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходила із того, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

На підставі частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статті 1270 цього Кодексу (шість місяців), він не заявив про відмову від неї.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Частинами другою та шостою статті 29 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) , у редакції на момент відкриття спадщини, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

Зі змісту наведених норм закону вбачається, що під постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою.

Частина третя статті 1168 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Колегія суддів вважає, що державна реєстрація позивача у спірній квартирі сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті дружини за адресою реєстрації.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19).

Так, у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що позивач належними та допустимими доказами не довів факт прийняття спадщини після смерті матері, а саме факт фактичного проживання разом із спадкодавцем на час його смерті, і, як наслідок, факт порушення своїх прав оскаржуваним договором дарування.

При цьому, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у вказаній справі виходив із того, що державна реєстрація позивача у спірному житловому будинку сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті матері за адресою реєстрації, оскільки документально спростована належними та допустимими доказами, а саме довідками органу місцевого самоврядування.

Однак, вирішуючи спір за подібних обставин, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов протилежного висновку.

Так, у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 360/2312/16-ц (провадження № 61-5221св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що саме реєстрація спадкоємця за місцем проживання спадкодавця на час смерті спадкодавця свідчить про "автоматичне прийняття спадкоємцем спадщини".

При цьому зазначено, що спадкоємцю достатньо звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і надати паспорт із реєстрацією за місцем проживання спадкодавця, і нотаріус буде вважати цього спадкоємця таким, що прийняв спадщину.

У справі, яка переглядається, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду прийшла до висновку, що державна реєстрація спадкоємця у спірній квартирі сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті дружини за адресою реєстрації.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Перевіривши підстави для передання справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, остання звертає увагу на таке.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У частині другій статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що позиція, наведена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року щодо наявності підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду фактично зводиться до незгоди із висновком про те, що відмітка про реєстрацію спадкоємця за місцем проживання спадкодавця на час смерті останнього у повній мірі свідчить про фактичне прийняття спадкоємцем спадщини, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

від 11 березня 2020 року у справі № 360/2312/16-ц (провадження

Разом із тим, тлумачення статті 29 ЦК України у поєднанні зі статтями 2, 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" у відповідній редакції та Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (2503-12) дає підстави для висновку, що постійне місце проживання громадян України може бути підтверджено як відміткою у паспорті так і іншими документами згідно із статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Увраховуючи норми ЦПК України (1618-15) та компетенційну складову у понятті що термін "судом, встановленим законом", Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду встановила, що повноваження розглядати питання, які виходять за межі її компетенції суду є помилковим (Рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2012 року ТОВ "Фірма Верітас" проти України).

Ураховуючи те, що діючим законодавством урегульовано порядок підтвердження постійного місця проживання громадян України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що вирішення питання про відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, яке порушено в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року, не відноситься до компетенції об`єднаної палати, тому справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з відсутністю предмета (об`єкта) перегляду.

Керуючись статтею 403 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

Справу 569/15147/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Січова Тамара Іларіївна про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Січова Тамара Іларіївна про встановлення факту не проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Рівненської області від 29 травня 2018 року повернути Верховному Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.