761/49188/18 Про визнання права власності в порядку спадкування - 14.09.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київської міської ради, треті особи: Головне управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання права власності в порядку спадкування.

Позов мотивований тим, що вона є власником 1/3 частини житлового будинку (домоволодіння) АДРЕСА_1, загальною площею 175,9 кв. м, житловою площею 128,9 кв. м, позначений на плані Технічного паспорту літерою "А", "Б", "В", сарай під літерою "Г", сарай під літерою "Д", сарай під літерою "Е", убиральня під літерою "Ж", гараж під літерою "К", гараж з погребом під літерою "П", сарай: сарай під літерою "М" та спорудження (далі - житловий будинок), з яких: 14/100 частини житлового будинку було подаровано позивачці її бабусею - ОСОБА_4, на підставі договору дарування, посвідченого Київською державною нотаріальною конторою № 3 від 30 квітня 1991 року № 4с-305; 58/300 частини житлового будинку вона успадкувала від свого батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 березня 2018 року, зареєстровано в реєстрі за № 1209.

Інша частина даного житлового будинку, зокрема 2/3 частини, належать прабабусі позивача ОСОБА_6, на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Київським ГЖУ від 30 липня 1947 року, на підставі рішення Народного суду 2-го уч. Молотовського р-на м. Києва від 03 жовтня 1945 року та Свідоцтва про право на спадщину, виданого Київською державною нотаріальною конторою № 1 від 24 квітня 1947 року.

На момент смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з нею за однією адресою постійно проживав та був прописаний лише її син та, відповідно, дід позивача - ОСОБА_7, який фактично прийняв спадщину, а саме 2/3 частини будинку, після своєї матері. Після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, майно, що належало йому, перейшло у власність його дружині та відповідно бабусі позивача - ОСОБА_4, яка також фактично прийняла спадщину, оскільки проживала з спадкодавцем разом за однією адресою. В подальшому, після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4, фактично прийняв спадщину її син та, відповідно, батько позивача - ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка вказувала, що вона зверталася до нотаріуса з метою оформлення права власності в порядку спадкування на 2/3 частини вищевказаного нерухомого майна, проте постановою приватного нотаріуса Київського міського округу Халявки Н. М. від 29 березня 2018 року їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії через ненадання Свідоцтва про право на спадщину, виданого Київською державною нотаріальною конторою № 1 від 24 квітня 1947 року.

Посилаючись на відсутність документу, який підтверджує право власності на 2/3 частини будинку, через його втрату за часом, позивачка ОСОБА_1 просила суд: визнати за нею право власності на 2/3 частини житлового будинку (домоволодіння) АДРЕСА_1, загальною площею 175,9 кв. м., житловою площею 128,9 кв. м., позначений на плані Технічного паспорту літерою "А", "Б", "В", сарай під літерою "Г", сарай під літерою "Д", сарай під літерою "Е", убиральня під літерою "Ж", гараж під літерою "К", гараж з погребом під літерою "П", сарай під літерою "М" та спорудження, в порядку спадкування після смерті її батька ОСОБА_5, 1931 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 серпня 2019 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини житлового будинку (домоволодіння) АДРЕСА_1, загальною площею 175,9 кв. м., житловою площею 128,9 кв. м., позначений на плані технічного паспорту літерою "А", "Б", "В" сарай під літерою "Г", сарай під літерою "Д", сарай під літерою "Е", убиральня під літерою "Ж", гараж під літерою "К", гараж з погребом під літерою "П", сарай під літерою "М" та спорудження, - в порядку спадкування після смерті її батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, врахував положення Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) від 16 грудня 1922 року, Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) від 18 липня 1963 року та Цивільного кодексу України (435-15) від 16 січня 2003 року, дійшовши висновку, що позивач ОСОБА_1 фактично прийняла спадщину після смерті своєї прабабусі ОСОБА_6, оскільки всі спадкоємці, починаючи з дідуся ОСОБА_7, були зареєстровані та проживали з кожним наступним спадкодавцем на момент їх смерті за однією адресою.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_8, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що позов поданий до Київської міської ради, яка є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки свої вимоги щодо права власності на 2/3 частини житлового будинку (домоволодіння) АДРЕСА_1, також заявляли ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які були залучені судом до участі в справі за їх власною заявою як треті особи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мають жодних підтверджуючих документів їх родинного зв`язку з ОСОБА_6 та не зверталися із заявами про прийняття спадщини, а тому не можуть бути відповідачами по цій справі щодо визнання права власності у порядку спадкування в розумінні поняття їх як спадкоємців за заповітом або за законом, які можуть претендувати на отримання у власність вказане спадкове майно або заявляти вимоги щодо даного спадкового майна.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У січні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дяченко І. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що факт наявності родинних зв`язків між ОСОБА_9, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 визнавався позивачем та не викликав сумнівів, а тому відповідно до вимог частини 1 статті 82 ЦПК України не потребував доказуванню. ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_9, та особою, яка прийняла належну своєму чоловікові фактично успадковану ним частину домоволодіння в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_10, яку вона успадкувала після смерті ОСОБА_11, яку та в свою чергу успадкувала після смерті ОСОБА_6 . При зверненні до суду ОСОБА_1, знаючи про наявність інших спадкоємців, які можуть претендувати на отримання у власність спадкове майно, не залучила їх до участі у справі в якості відповідачів/співвідповідачів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 761/49188/18 з Шевченківського районного суду м. Києва.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що позивач ОСОБА_1 є власником 58/300 частини житлового будинку (домоволодіння) АДРЕСА_1, загальною площею 175,9 кв. м., житловою площею 128,9 кв. м., позначений на плані Технічного паспорту літерою "А", "Б", "В", сарай під літерою "Г", сарай під літерою "Д", сарай під літерою "Е", убиральня під літерою "Ж", гараж під літерою "К", гараж з погребом під літерою "П", сарай : сарай під літерою "М" та спорудження (далі - житловий будинок), з яких: 14/100 частини житлового будинку було подаровано позивачу його бабусею - ОСОБА_4, на підставі договору дарування, посвідченого Київською державною нотаріальною конторою № 3 від 30 квітня 1991 року № 4с-305; 58/300 частини житлового будинку позивач успадкував від свого батька ОСОБА_5, 1931 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 березня 2018 року, зареєстровано в реєстрі за № 1209.

Відповідно до інформаційної довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації від 25 жовтня 2016 року за № 2089 2/3 частини будинку АДРЕСА_1 на праві власності зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Київським ГЖУ від 30 липня 1947 року, рішення Народного суду 2-го уч. Молотовського району м. Києва від 03 жовтня 1945 року та свідоцтва про право на спадщину, виданого Київською державною нотаріальною конторою № 1 від 24 квітня 1947 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла. Згідно з даними наявної в матеріалах справи копії будинкової книги на момент смерті разом з нею за вищенаведеною адресою був прописаний дід позивачки - ОСОБА_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер. Згідно з даними копії будинкової книги на момент його смерті разом із ним була прописана бабуся позивачки - ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 померла. Згідно з даними копії будинкової книги на момент її смерті разом із нею був прописаний батько позивачки - ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_5 .

Як вбачається з матеріалів справи, на момент смерті та по теперішній час позивачка була прописана за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського округу Халявки Н. М. із заявою при прийняття спадщини після свого батька ОСОБА_5 .

Постановою приватного нотаріуса Київського міського округу Халявки Н. М. від 29 березня 2018 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, після померлого ОСОБА_5, на 2/3 частки житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, через ненадання документів, що підтверджують право власності - ОСОБА_6 на 2/3 частки житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається зі змісту наявних в матеріалах справи архівних довідок Київського державного нотаріального архіву № 356/021-17 від 15 лютого 2018 року та № 440/01-17 від 23 лютого 2018 року, документ, що підтверджує право власності на 2/3 частини будинку за ОСОБА_6, в архіві відсутній.

Судами установлено, що з моменту оформлення права власності ОСОБА_6 та її чоловіком ОСОБА_12 в 1945 році на домоволодіння (житлового будинку) АДРЕСА_1, на 2/3 частини домоволодіння, що є предметом даного спору, нотаріально ніхто з спадкоємців на себе не переоформлював, відомості про вказане відсутні в матеріалах спадкової справи та не містять матеріали цивільної справи.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до змісту статті 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивачем у зазначених спорах у порядку правонаступництва може виступати спадкоємець, який прийняв спадщину відповідно до вимог статей 1268 - 1270 ЦК України.

Відповідачами в справах про визнання права власності у порядку спадкування мають бути інші спадкоємці за заповітом або за законом, які можуть претендувати на отримання у власність спадкового майна або заявляють свої вимоги щодо спадкового майна. Вимоги про визнання права власності на спадкове майно заявляються до органу місцевого самоврядування лише в тому випадку, коли інші спадкоємці за заповітом або за законом відсутні.

Відповідно до позовної заяви, ОСОБА_1 пред`явила позов про визнання права власності на 2/3 частини житлового будинку (домоволодіння) АДРЕСА_1, до Київської міської ради.

Разом з тим, вимоги щодо права власності на 2/3 частини житлового будинку (домоволодіння) АДРЕСА_1, заявляли також і ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які були залучені судом до участі в справі за їх власною заявою як треті особи.

При цьому процесуальний статус відповідача і третьої особи за своїм змістом, процесуальними правами та обов`язками є різними.

В заяві про залучення до участі в справі за позовом ОСОБА_1 як третіх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначили, що ОСОБА_2 є дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_9, який є правнуком ОСОБА_6 та з 1975 року зареєстрований у спірному будинку. ОСОБА_3 також є правнуком ОСОБА_6 та також з 1970 року був зареєстрований у вказаному будинку.

В матеріалах справи містяться два технічних паспорта, видані на ім`я ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_13 ( АДРЕСА_2 ), з яких вбачається, що спірне будинковолодіння складається з трьох житлових будинків під літ. "А", "Б" та "В".

Разом із тим, апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості замінювати первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучати до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Установивши, що позов у цій справі може стосуватися безпосередньо прав та обов`язків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які не були залучені до участі у справі як відповідачі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розгляд справи по суті спору з неналежним відповідачем позбавляє суд можливості зробити висновок щодо обґрунтованості або необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Крім того, у відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Дяченко І. В. порушує клопотання про участь у розгляді справи.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Оскільки суд касаційної інстанції не встановив необхідності надання пояснень сторонами у справі на стадії касаційного перегляду судових рішень, то підстави для розгляду справи за участю сторін судом касаційної інстанції відсутні, а тому у задоволенні вказаного клопотання слід відмовити.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Судді:	В. С. Жданова
	В. М. Ігнатенко
	В. О. Кузнєцов