554/9570/16-ц Про усунення перешкод у користуванні власністю - 10.09.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 грудня 2017 року у складі судді Блажко І. О.та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 26 березня 2018 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Шевченківська районна у м. Полтава рада, Полтавська міська рада, публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз", про усунення перешкод у користуванні власністю.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, Шевченківської районної у м. Полтаві ради, Полтавської міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю.

27 липня 2017 року ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави у справі замінено неналежних відповідачів Шевченківську районну у м. Полтаві раду, Полтавську міську раду та залучено їх до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (т. 1 а. с. 112).

17 серпня 2017 року ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ПАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" (т. 1 а. с. 145).

Позовна заява мотивована тим, що рішенням виконкому Октябрської районної ради м. Полтави від 31 травня 1983 року за № 289 ОСОБА_4 (спадкоємцем якого є позивач ОСОБА_1 ) та ОСОБА_1, після смерті якої спадщину прийняв ОСОБА_5 (спадкоємцем якого є відповідач ОСОБА_2 ) було надано дозвіл на будівництво добудови і капітальний ремонт домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . В зв`язку із проведеною добудовою, коридор 3-1 площею 3,1 кв. м є спільною сумісною власністю, оскільки будувався спільно ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

ОСОБА_4 у 1991 році виготовив технічну документацію та підвів газ до житлового будинку на АДРЕСА_1 . У зв`язку із наявністю спору між зазначеними вище особами щодо права власності на проведену добудову та необхідність входу до належних ОСОБА_4 5/50 та 11/50 частин житлового будинку, було досягнуто домовленість про спільне використання коридору (3-1), а питання спільного використання змонтованого ОСОБА_4 внутрішнього будинкового газового обладнання для опалення житлового будинку залишилося відкритим. Незважаючи на досягнуту домовленість, в подальшому ОСОБА_2 згідно даних її технічного паспорта від 29 грудня 2014 року у зазначеному вище коридорі 3-1 заклала вхід у належні ОСОБА_1 в порядку спадкування 5/50 та 11/50 частин житлового будинку, тобто кімнати 2-4 площею 15,0 кв. м, 2-7 площею 17,0 кв. м, 2-8 площею 18,8 кв. м.

Позивач просила усунути перешкоди в користуванні належними ОСОБА_1 на праві власності 5/50 та 11/50 частин житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, розташованого на АДРЕСА_2, надавши їй безперешкодний доступ до коридору (3-1), площею 3,1 кв. м, зобов`язавши відповідача демонтувати закладений будівельними матеріалами вхід з коридору (3-1), площею 3,1 кв. м, у належну позивачу кімнату 2-4, площею 15,0 кв. м; внутрішнього будинкового газового обладнання, що знаходиться у кімнаті (3-9), площею 7,3 кв. м, для його використання (т. 1 а. с. 102).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20 грудня 2017 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Полтавської області від 26 березня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивач не довела належними доказами факт неможливості користування послугами газопостачання, не надала доказів, що відсутність проходу через коридор 3-1 позбавляє можливості користуватись належними їй на праві власності приміщеннями будинку та доказів відсутності можливості входу до належних їй приміщень іншим шляхом, не користуючись коридором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Октябрського районного суду м. Полтави.

15 липня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з`ясуванням судами першої та апеляційної інстанцій обставин, що мають значення для справи.

У касаційній скарзі зазначається, що іншого входу в належну позивачу частину житлового будинку не існувало, цим входом користувався ОСОБА_4 .

У технічній документації на будинок зазначено вхід із коридору 3-1 у належні позивачу приміщення.

Доводи інших учасників справи

У липні 2018 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому зазначала, що касаційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, а рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими.

Спірний коридор не є спільною власністю, а належить їй на праві особистої приватної власності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що співвласниками житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності є: ОСОБА_1 (спадкоємець за заповітом після померлого ОСОБА_4 ), якій належить 5/50 та 11/50 частин будинку, ОСОБА_3 (спадкоємець за заповітом після померлої ОСОБА_6 ) - 38/25 та 4/51 частини на підставі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 грудня 2016 року та відповідач ОСОБА_2 (спадкоємець за законом після померлого ОСОБА_5 ) - 7/25 та 39/100 частин на підставі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 квітня 2017 року.

Коридор 3-1, площею 3,1 кв. м, у будинку АДРЕСА_3 є приватною власністю ОСОБА_2, що підтверджується рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 01 серпня 2017 року.

07 грудня 2016 року рішенням Октябрського районного суду м. Полтави у справі № 554/402/16-ц позов ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Полтавської міської ради про визнання права власності на спадкове майно - задоволено у повному обсязі. Встановлено факт, що місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є його останнє місце проживання на АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом, посвідченим Першою Полтавською державною нотаріальною конторою 19 вересня 2000 року за реєстром № 2-1950, після смерті ОСОБА_4, право власності на 5/50 та на 11/50 частин житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, розташованих на АДРЕСА_1, які належали померлому на підставі свідоцтв про право на спадщину, виданих відповідно Полтавською державною нотаріальною конторою 02 червня 1944 року за № 11510/7 та Першою Полтавською державною нотаріальною конторою 14 листопада 1997 року за № 1-2443. Рішення набрало законної сили 20 грудня 2016 року (т. 1 а. с. 106, 107).

21 квітня 2017 року рішенням Октябрського районного суду м. Полтави у справі № 554/13906/15-ц у задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовлено. Позов ОСОБА_3 до територіальної громади в особі Полтавської міської ради про визнання права власності на спадкове майно задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом, посвідченим Третьою Полтавською державною нотаріальною конторою 24 листопада 1993 року за реєстром № 1-2564, після смерті ОСОБА_6, на 8/25 частин житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, розташованих на АДРЕСА_1, які належали померлій на підставі договору дарування, посвідченого Першою Полтавською державною нотаріальною конторою 06 січня 1959 року за № 2-137 та право власності на 4/50 частин житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, розташованих на АДРЕСА_1, які ОСОБА_8 фактично прийняла, але юридично не переоформила згідно заповіту, посвідченого державним нотаріусом Полтавської державної нотаріальної контори 08 травня 1950 року за № 22230/7 після смерті ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), які належали померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Полтавською державною нотаріальною конторою 02 червня 1944 року за № 11510/7. Рішення набрало законної сили 12 червня 2017 року (т. 1 а. с. 103 - 105).

01 серпня 2017 року рішенням Апеляційного суду Полтавської області у справі № 554/1146/15-ц визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 на вищевказану добудову, а саме на житлові приміщення у будинку АДРЕСА_3, загальною площею 52,7 кв. м, які складаються з: коридору 3-1, площею 3,1 кв. м; санвузла 3-2, площею 3,4 кв. м; коридору 3-3, площею 3,6 кв. м; кімнати 3-4, площею 14,1 кв. м; кухні 3-9, площею 7,3 кв. м; кімнати 3-5, площею 21,2 кв. м; (т. 1 а. с. 129 - 133).

31 травня 1983 року рішенням виконавчого комітету Октябрської районної ради народних депутатів № 289 про дозвіл на будівництво, добудову та капітальний ремонт в домоволодіннях, належних громадянам на праві приватної власності дозволено ОСОБА_4 та ОСОБА_1, проживаючим на АДРЕСА_1, провести прибудову розміром 5,0 х 6,0 м з обладнанням котельні (топочної), кухні, кладових, коридору, замінити дерев`яну веранду на цегляну розміром 2,0 х 4,30 м з влаштуванням окремого виходу для квартир ОСОБА_1 і ОСОБА_4, при цьому дверні пройоми із кімнати (2-6) площею 19,90 кв. м в коридор (2-4) площею 15 кв. мзакласти і зміни зареєструвати в бюро технічної інвентаризації (т. 1 а. с. 10).

Як відомо із листа Октябрського райвиконкому від 22 червня 2001 року № 02-32/920, ОСОБА_4 повідомлено, що рішенням райвиконкому від 15 квітня 1997 року за № 153 ОСОБА_5 дозволено виконати реконструкцію частини житлового будинку на АДРЕСА_1 з добудовою 8,18 х 11,6 м; рішення прийнято на підставі висновків Головного управління містобудування і архітектури від 21 березня 1997 року та письмової згоди співвласників домоволодіння, завіреної начальником ГЖЕД-4; рішенням від 07 жовтня 1997 року за № 391 житлова добудова на АДРЕСА_1, яка виконана ОСОБА_5, прийнята в експлуатацію. Стосовно користування загальним входом ОСОБА_5 подав до РВК заяву, що не заперечує проти користування коридором (3-1) ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 10 зворот).

Згідно даних технічного паспорта від 29 грудня 2014 року у зазначеному вище коридорі 3-1 закладено вхід до коридору 2-4 площею 15,0 кв. м, кімнати 2-7 площею 17,0 кв. м, кімнати 2-8 площею 18,8 кв. м у будинковолодінні на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 134 - 138).

Судом встановлено наявність окремого входу до належних ОСОБА_1 житлових приміщень, а саме коридору 2-4 площею 15,0 кв. м, кімнати 2-7 площею 17,0 кв. м, кімнати 2-8 площею 18,8 кв. м у будинковолодінні на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 225).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що відсутність проходу через коридор (3-1) унеможливлює користування ОСОБА_1 належними їй приміщеннями в будинку.

Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що позивачем не підтверджено, що відповідач чинить їй перешкоди у здійсненні права користування приміщеннями в будинку, а також внутрішньобудинковим газовим обладнанням.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Судді:	А. І. Грушицький
	І. В. Литвиненко
	І. М. Фаловська