357/107/17 Про стягнення заборгованості за договором позики - 02.09.2020 Прийняття

суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Білоцерківського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Михайленко Оксана Володимирівна, начальник Білоцерківського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області,

заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Білоцерківського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Білоцерківський МВ ДВС ГТУЮ у Київській області) Михайленко О. В., начальник Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області, заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_3 .

Скарга мотивована тим, що на виконанні в Білоцерківському МВ ДВС ГТУЮ у Київській області перебуває виконавче провадження № 54509261 з примусового виконання виконавчого листа № 2/357/985/17, виданого 27 червня 2017 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_3 на його користь заборгованості за договором позики у розмірі 7 000,00 дол. США, що за курсом Національного банку України становить 186 690,00 грн, і судові витрати у розмірі 4 652,20 грн.

Постановою державного виконавця Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області від 17 серпня 2017 року було накладено арешт на рухоме і нерухоме майно боржника ОСОБА_3 .

Вказував, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майноОСОБА_3 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Разом з тим, державним виконавцем протягом тривалого часу не здійснюються дії з примусового виконання рішення суду та звернення стягнення на вказане майно.

У зв`язку із бездіяльністю державного виконавця він неодноразово звертався до начальника Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області з заявами про проведення перевірки виконавчого провадження, проте належної відповіді на свої звернення не отримав.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд: поновити строк на подання скарги до суду; визнати неправомірною і незаконною бездіяльність головного державного виконавця Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області щодо: непроведення у рамках виконавчого провадження № 54509261 заходів опису нерухоме майно, а саме: 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, непроведення у рамках виконавчого провадження № 54509261 заходів примусової реалізації 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 та непередання арештованого майна на реалізацію до відповідного структурного підрозділу Головного управління юстиції у Київській області для проведення електронних торгів; зобов`язати Білоцерківський МВ ДВС ГТУЮ у Київській області провести заходи з опису і примусової реалізації 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 та передати арештоване майно на реалізацію до відповідного структурного підрозділу Головного управління юстиції у Київській області для проведення електронних торгів; визнати неправомірною бездіяльність начальника Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області, яка полягає у нерозгляді та ненаданні відповіді про результати розгляду заяви від 10 квітня 2018 року, скарги від 24 травня 2018 року і скарги від 14 грудня 2018 року, нездійснення контролю за виконавчим провадженням № 54509261.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2019 року у складі судді Ярмоли О. Я. у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що на момент відкриття виконавчого провадження належна боржнику частина у квартирі була на підставі відповідного договору дарування від 12 липня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області, зареєстрованого у реєстрі за № 644, подарована іншій особі, про що були внесенні відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20 липня 2016 року (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17 липня 2019 року). Таким чином, державним виконавцем правомірно не було здійснено дій зі звернення стягнення на вказане майно. Також не знайшли підтвердження обставини залишення без відповідей заяви і звернень заявника, оскільки державним виконавцем були надані суду копії листів від 17 квітня 2018 року, від 03 червня 2018 року і від 19 грудня 2018 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2019 року в частині відмови у задоволенні скарги щодо визнання неправомірною бездіяльності начальника Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області та ухвалено у цій частині нове судове рішення.

Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Визнано неправомірною бездіяльність начальника Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області, яка полягає у нерозгляді та ненаданні відповіді про результати розгляду заяви від 10 квітня 2018 року, скарги від 24 травня 2018 року і скарги від 14 грудня 2018 року та нездійсненні контролю за виконавчим провадженням ВП №54509261.

В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на час відкриття виконавчого провадження боржник не володів частиною квартири, у зв`язку із чим державний виконавець не мала законних підстав вчиняти щодо цього майні дії примусового характеру під час виконання рішення суду, отже ухвала суду першої інстанції у цій частині є законною та обґрунтованою. Разом з тим, судом установлено, що начальник виконавчої служби не дотримався вимог закону під час розгляду заяви і скарг стягувача, у зв`язку з чим його бездіяльність є неправомірною. Також наявні підстави для поновлення заявнику строку на звернення до суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні його скарги і передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині визнання бездіяльності начальника Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області неправомірною не оскаржується, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в указаній частині в касаційному порядку не переглядається.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді касаційного цивільного суду від 18 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні частини вимог його скарги, суд апеляційної інстанції не врахував, що ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2017 року про забезпечення позову, яка набрала законної сили, встановлено, що у власності боржника ОСОБА_3 перебуває 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, тому ці обставини відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України доказуванню не підлягають. Вказане свідчить про помилковість висновків суду, що боржник не є власником вказаного майна.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Постановою державного виконавця Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області від 17 серпня 2017 року відкрито виконавче провадження № 54509261 з виконання виконавчого листа № 2/357/985/17, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 27 червня 2017 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у розмірі 7 000,00 дол. США, що за курсом Національного банку України становить 186 690,00 грн, і судові витрати у розмірі 4 652,20 грн.

Постановою державного виконавця Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області від 17 серпня 2017 року накладено арешт на рухоме і нерухоме майна боржника ОСОБА_3

18 серпня 2017 року державним виконавцем Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області сформовано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, згідно з якою міститься запис про належність боржнику 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, форма власності "приватна спільна часткова", підстава виникнення: свідоцтво про право власності від 27 серпня 2007 року. Інформація про заборони щодо квартири, крім постанови від 17 серпня 2017 року, відсутня.

Заявою від 10 квітня 2018 року представник стягувача ОСОБА_1 звернувся до начальника Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області, в якій просив провести перевірку виконавчого провадження на предмет своєчасного і повного проведення виконавчих дій. У заяві посилається на те, що протягом восьми місяців рішення суду не виконується.

25 травня 2018 року представник стягувача ОСОБА_1 звернувся до начальника Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області зі скаргою та просив вжити заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у зв`язку з бездіяльністю державного виконавця.

14 вересня 2018 року представник стягувача ОСОБА_1 звернувся до начальника Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області зі скаргою та просив провести перевірку виконавчого провадження на предмет його законності, вжити заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у зв`язку з бездіяльністю державного виконавця.

У відповідь на скаргу від 14 вересня 2018 року Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області листом від 11 жовтня 2018 року № М-1651/02.2 повідомило, що 08 жовтня 2018 року начальником Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області винесено постанову про проведення перевірки виконавчого провадження № 54509261, за результатами якої дії головного державного виконавця визнано такими, що суперечать вимогам статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" і Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) , а саме: не дотримано строки прийняття рішень та вчинення виконавчих дій, не вжито заходів щодо опису та реалізації належного боржнику майна, не надано відповіді на звернення та зобов`язано головного державного виконавця Михайленко О. В. провести виконавчі дії у порядку, встановленому цим законом. Додатково повідомлено, що за виявлені порушення у головного державного виконавця Михайленко О. В. відібрано пояснення та підготовлено подання про застосування заходів дисциплінарного стягнення.

14 грудня 2018 року представник стягувача ОСОБА_1 звернувся до начальника Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області із скаргою та просив провести перевірку виконавчого провадження, притягнути державного виконавця до дисциплінарної відповідальності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення в частині, що є предметом касаційного перегляду, є законним і обґрунтованим та підстав для його скасування немає.

У статті 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Зі змісту скарги ОСОБА_1 вбачається, що він вказував на неправомірність бездіяльності державного виконавця щодо нездійснення дій з примусового звернення стягнення на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, власником якої є боржник ОСОБА_3 .

У частинах першій, другій статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов`язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику.

Після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку. Якщо особа, в якої перебуває майно боржника, перешкоджає виконавцю у вилученні такого майна, воно вилучається виконавцем у примусовому порядку.

Судом установлено, що відповідно до договору дарування частки квартири від 20 липня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області зареєстрованого у реєстрі за № 644, ОСОБА_3 (боржник у виконавчому провадженні ВП №54509261) подарував належну йому на праві власності 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 (а. с. 44).

Цього ж дня, 20 липня 2016 року, приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименською Л. Л. було внесено відповідний запис про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 45).

У частині четвертій статті 334 ЦК України визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Таким чином, право власності у набувача виникає з дня реєстрації такого права відповідно до вимог закону, а у відчужувача - припиняється з указаного моменту.

У частині п`ятій статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Вказане свідчить, що у державного виконавця не було законних підстав для вчинення дій примусового характеру щодо вказаної частки у квартирі під час виконання рішення суду, оскільки на момент відкриття виконавчого провадження боржник не був власником зазначеного майна, про що вірно зазначено в оскаржуваному судовому рішенні.

Твердження заявника, що ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2017 року, якою накладено арешт на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, встановлено, що власником указаного майна є ОСОБА_3, на правильність висновків суду не впливає, оскільки з урахуванням змісту договору дарування частки квартири від 20 липня 2016 року, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та положень пункту 1 частини першої статті 346 ЦК України право власності боржника на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 припинилося 20 липня 2016 року.

Договір дарування частки квартири від 20 липня 2016 року судом недійсним не визнавався, тому в силу положень статті 201 ЦК України цей правочин є правомірним.

Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення в частині, що є предметом касаційного перегляду, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.