409/2646/17 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 27.08.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Луганського апеляційного суду у складі колегії суддів: Кострицького В. В., Назарової М. В., Яреська А. В. від 22 січня 2019 року,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", яке змінило найменування на акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 19 травня 2005 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № LGH0GF03900522, згідно умов якого відповідач отримала кредит у сумі 35 986,39 дол. США терміном повернення до 19 травня 2020 року та зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому договором.

У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, чим порушила умови кредитного договору. Станом на 02 листопада 2017 року утворилась заборгованість за тілом кредиту у сумі 17 407,21 дол. США, яку позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 22 серпня 2018 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено факту укладення кредитного договору з відповідачем та отримання останньою обумовлених кредитним договором грошових коштів, оскільки позивачем не надано оригіналу кредитного договору, а його копія викликає сумніви у своїй дійсності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Луганського апеляційного суду від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 22 серпня 2018 року скасовано, позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором від 19 травня 2005 року № LGH0GF03900522 в сумі 17 407,21 дол. США, що за курсом від 02 листопада 2017 року становить 467 731,73 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відсутність оригіналу кредитного договору не є підставою для відмови в позові за наявності його копії та інших доказів, які в сукупності свідчать про укладення кредитного договору і часткове його виконання. Відповідачем не доведено, що вона не підписувала кредитний договір, за невиконання умов якого до неї пред'явлений позов, і кредитні кошти не отримувала. Оскільки ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, то це призвело до утворення заборгованості обумовленої у позові.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

22 лютого 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування між сторонами кредитних правовідносин на умовах, обумовлених у позові. Наданий банком розрахунок заборгованості сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, а також укладення кредитного договору, оскільки нічим іншим не підтверджується, а його правильність неможливо перевірити. Ухвала Білокуракинського районного суду Луганської області від 27 березня 2018 року про витребування оригіналів письмових доказів позивачем не виконана. Тому за відсутності оригіналів документів на підтвердження укладання кредитного договору в силу вимог частини першої статті 638 ЦК України відсутні правові підстави вважати укладеним між сторонами кредитний договір. Той факт, що відповідач не оспорювала кредитний договір не є перешкодою для неврахування її інтересів при вирішенні вказаного позову.

Відзив позивача на касаційну скаргу до суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 409/2646/17 з Білокуракинського районного суду Луганської області. Зупинено виконання постанови Луганського апеляційного суду від 22 січня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що звертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилався на те, що 19 травня 2005 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № LGH0GF03900522, згідно умов якого відповідач отримала кредит у сумі 35 986,39 дол. США терміном повернення до 19 травня 2020 року та зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому договором.

У зв`язку з недотриманням позичальником взятих на себе зобов`язань, станом на 02 листопада 2017 року утворилась заборгованість за тілом кредиту у сумі 17 407,21 дол. США, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Луганського апеляційного суду від 22 січня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом статей 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Згідно з пунктом 1.1. кредитного договору від 19 травня 2005 року № LGH0GF03900522 кінцевий термін повернення кредиту - 19 травня 2020 рік включно.

У пункті 2.3.3. кредитного договору передбачено право банку вимагати від позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості.

Установивши факт не належного виконання позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору кредитор має право вимагати дострокового повернення відповідачем кредитної заборгованості у розмірі, обумовленому у позові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги про недоведеність позивачем існування кредитних зобов`язань з відповідачем на умовах, наведених банком у позовній заяві, є неспроможними, оскільки наявність наданих позивачем доказів у їх сукупності, у тому числі, копії кредитного договору, графіку погашення кредитного боргу, даних про погашення боргу відповідачкою у певні періоди тощо свідчать про укладення кредитного договору з відповідачем і часткове його виконання. Дійсність кредитного договору, достовірність розрахунку кредитної заборгованості та погодженого сторонами графіку сплати платежів відповідач не оспорювала та в судовому засіданні не спростувала надані позивачем докази.

За обставин не спростування відповідачем презумпції правомірності кредитного договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки підлягають виконанню.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

При вирішенні справи суд апеляційної інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Оскільки оскаржувану постанову суду апеляційної інстанціїзалишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2019 року було зупинено виконання постанови Луганського апеляційного суду від 22 січня 2019 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.