757/37592/17 Про повернення безпідставно набутих коштів за житлово-комунальні послуги - 05.08.2020 Прийняття

Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 757/37592/17

провадження № 61-16443св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Петрова Є. В., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Липкижитлосервіс", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 грудня 2018 року у складі судді Павленко В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 17 липня 2019 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Мережко М. В., Іванченка М. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва "Липкижитлосервіс", Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва" про повернення безпідставно набутих коштів за житлово-комунальні послуги,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив зобов`язати відповідачів повернути йому зайво сплачені кошти за житлово-комунальні послуги в розмірі перерахованих на підставі квитанцій за період з 01 грудня 2006 року до 30 червня 2014 року включно у розмірі 2 135,61 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 як споживачу житлово-комунальних послуг протягом періоду з 01 грудня 2006 року до 30 червня 2014 року завдано майнової шкоди, яка становить різницю між фактично сплаченими ним на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва "Липкижитлосервіс" коштами у розмірі 4 897,72 грн та коштами, що відповідали останнім чинним тарифам, встановленим розпорядженнями Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА) № 748 від 19 травня 2000 року "Про встановлення розмірів тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій в м. Києві" і від 14 жовтня 2003 року № 1907, яким внесені зміни і доповнення від 20 червня 2002 року № 1245 "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення". Оскільки сплаті за останніми чинними у місті Києві тарифами підлягало 2 762,11 грн, розмір майнової шкоди дорівнює 2 135,61 грн, який підлягає стягненню з відповідачів.

З метою відновлення своїх законних прав та інтересів позивач звернувся до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва "Липкижитлосервіс", якому сплачував кошти, з вимогою провести перерахунок за ці послуги на підставі останніх чинних тарифів, тобто тих, які були встановлені до 01 грудня 2006 року. Однак, позивачу було повідомлено про відсутність законних підстав для проведення перерахунку за житлово-комунальні послуги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2016 року, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення для вирішення цієї справи встановлено, що за період з 01 грудня 2006 року по 30 червня 2015 року ОСОБА_1 здійснював оплату за житлово-комунальні послуги на підставі тарифів, встановлених розпорядженнями КМДА від 19 травня 2000 року № 748 та від 20 червня 2002 року № 1245.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 грудня 2018 року без змін.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції погодився з його висновками та додатково вказав, що розпорядження про затвердження тарифів, за якими ОСОБА_1 сплачував за житлово-комунальні послуги, не визнавалися судом незаконними та нечинними. Судові рішення, на які посилається позивач, стосуються зовсім інших розпоряджень КМДА, які були прийняті у 2006-2007 роках та у період з 2009 року по 2011 рік.

Постанова Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2015 року, частково стосується розпорядження КМДА від 19 травня 2000 року № 748, оскільки нею, зокрема, визнано незаконним та нечинним з моменту прийняття розпорядження № 641 від 30 травня 2007 року "Про впорядкування розмірів тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій та внесення змін до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19 травня 2000 року № 748".

В той же час вищевказана постанова суду була прийнята після закінчення періоду, у якому позивачем вносилася оплата за житлово-комунальні послуги. Розпорядження припинило свою дію після набрання постановою суду законної сили, а відтак до 15 січня 2015 року діяли тарифи, затверджені ним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 липня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі позивач вказує, що при вирішенні справи суди керувалися не власними оцінками встановлених у справі обставин, а правовими оцінками з іншої справи № 757/31443/15-ц, у якій також було унеможливлено встановлення фактичних обставин у справі.

Суди не встановили фактичних обставин справи, оскільки щомісячні оплати не відповідали тарифам, встановленим розпорядженням КМДА № 748 від 19 травня 2000 року та № 1245 від 20 червня 2002 року.

Заявник вказує, що суди не встановили конкретних тарифів, за якими позивачем оплачувалися послуги, адже постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 21 березня 2014 року, яка набрала законної сили, визнано незаконними та нечинними з моменту прийняття усі тарифи КМДА, що застосовувалися Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Липкижитлосервіс", починаючи з 01 серпня 2009 року до 30 червня 2014 року (за центральне опалення) включно і до 30 червня 2015 року (за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій).

Касаційна скарга містить довід про те, що суди проігнорували висновки Верхового Суду викладені у постанові від 04 червня 2018 року у справі № 760/12445/15-ц та висновки Верховного Суду України викладені у постанові від 27 березня 2013 року у справі № 6-6ц13 про те, що необхідно було виходити із тарифів, які були чинними до тарифів, визнаних недійсними.

Доводом касаційної скарги також є те, що висновок суду першої інстанції з яким погодився апеляційний суд, що ціна продукції на момент споживання послуг та їх оплати була визначена за чинними тарифами, які були скасовані за межами заявленого позивачем спірного періоду після набрання вищезазначеними судовими рішенням законної сили відповідно з 07 липня 2014 року та з 15 січня 2015 року не відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Печерського районного суду м. Києва.

04 жовтня 2019 року справа № 757/37592 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2016 року у справі № 757/31443/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 квітня 2017 року, встановлено, що ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_1 (особовий рахунок НОМЕР_1 ) та оплачує послуги з утримання будинків та прибудинкових територій і централізованого опалення.

Балансоутримувачем будинку АДРЕСА_2, де проживає ОСОБА_1, до 20 вересня 2013 року було Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Липкижитлосервіс", а після перезакріплення майна, що перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва". При цьому, надання послуг продовжує здійснювати Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Липкижитлосервіс".

За період з 01 грудня 2006 року до 30 червня 2015 року ОСОБА_1 сплачував послуги з утримання будинку і прибудинкової території згідно з розпорядженням КМДА "Про встановлення розмірів тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій в м. Києві" № 748 від 19 травня 2000 року, зареєстрованим у Київському міському управлінні юстиції за № 54/246 від 19 травня 2000 року та послуги централізованого опалення згідно з розпорядженням КМДА "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення" № 1245 від 20 червня 2002 року, зареєстрованим у Київському міському управлінні юстиції за № 46/429 від 27 червня 2002 року в редакції розпорядження КМДА № 1907 від 14 жовтня 2003 року.

Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва" відповідає за надання житлово-комунальних послуг позивачу лише з травня 2015 року, а з цієї дати послуги надавались за тарифами, визначеними розпорядженням КМДА № 442 від 30 квітня 2015 року.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2014 року у справі № 761/8760/14-а, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2015 року, визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття такі розпорядження Київської міської державної адміністрації: від 30 травня 2007 року № 640 "Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води"; від 30 травня 2007 року № 641 "Про впорядкування розмірів тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій та внесення змін до розпорядження Київської міської держави адміністрації від 19 травня 2000 року № 748"; від 30 травня 2007 року № 642 "Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення постачання гарячої води"; від 30 травня 2007 року № 643 "Про затвердження тарифів на теплову енергію".

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 березня 2014 року у справі № 2а-118/11 (2а/761/4/14), яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року визнано незаконними і нечинними із моменту прийняття такі розпорядження Київської міської державної адміністрації: від 31 серпня 2009 року № 978 "Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій"; від 31 серпня 2009 року № 979 "Про погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій"; від 31 серпня 2009 року № 980 "Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги централізованого постачання холодної води і водовідведення, холодної та гарячої води для населення"; від 31 серпня 2009 року № 981 "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги централізованого опалення і постачання гарячої води для населення"; від 30 вересня 2009 року № 1141 "Про продовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 вересня 2009 року № 978, № 979, № 980 та № 981"; від 15 жовтня 2009 року № 1192 "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення"; від 15 жовтня 2009 року № 1193 "Про продовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 серпня 2009 року № 978, № 979, № 980"; від 17 листопада 2009 року № 1292 "Про погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій"; від 30 листопада 2009 року № 1332 "Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення"; від 30 листопада 2009 року № 1333 "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення"; від 30 листопада 2009 року № 1334 "Про погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій"; від 30 листопада 2009 року № 1335 "Про продовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 серпня 2009 року № 978, № 979"; від 30 березня 2009 р. № 191 "Про подовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 серпня 2009 року № 978, № 979"; від 31 травня 2010 року № 392 "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення"; від 24 грудня 2010 року № 1164 "Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та їх структури і внесення змін до розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 серпня 2009 № 978, № 979, від 14 серпня 2009 року № 902, від 02 березня 2010 року № 114"; від 29 грудня 2010 року № 1221 "Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та їх структури"; від 29 грудня 2010 року № 1222 "Про встановлення тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води виконавцям цих послуг усіх форм власності для здійснення розрахунків з населенням, згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими Національною комісією регулювання електроенергетики України"; від 30 грудня 2010 року № 1241 "Про подовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 серпня 2009 року № 978 та від 31 серпня 2009 року № 979"; від 25 січня 2011 року № 75 "Про внесення змін до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29 грудня 2010 року № 1221"; від 25 січня 2011 року № 80 "Про внесення змін та доповнень до розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30 червня 2009 року № 758 та від 29 грудня 2010 року № 1220"; від 27 січня 2011 року № 99 "Про встановлення тарифів на теплову енергію та встановлення тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання гарячої води виконавцям цих послуг усіх форм власності для здійснення розрахунків з населенням"; від 27 січня 2011 року № 101 "Про встановлення тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення та тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що надаються Київським квартирно-експлуатаційним управлінням Міністерства оборони України" (із змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 22 лютого 2011 року № 234); від 31 травня 2011 року № 857 "Про встановлення тарифів на теплову енергію та встановлення тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання гарячої води виконавцям цих послуг усіх форм власності для здійснення розрахунків з населенням"; від 31 травня 2011 року № 858 "Про встановлення тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення та тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення"; від 31 травня 2011 року № 859 "Про встановлення тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води виконавцям цих послуг усім форм власності для здійснення розрахунків з бюджетними та іншими споживачами".

Суди зазначали, що тарифи за спожиті ОСОБА_1 житлово-комунальні послуги у спірному періоді з 01 грудня 2006 року до 30 червня 2014 року включно регламентовано розпорядженням КМДА "Про встановлення розмірів тарифів на послуги з утримання будинків і прибудинкових територій у м. Києві" № 748 від 19 травня 2000 року, розпорядженням КМДА № 1907 від 14 жовтня 2003 року, яким внесені зміни до розпорядження КМДА № 1245 від 20 червня 2002 року "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення" та розпорядженням КМДА № 1907 від 14 жовтня 2003 року, яким внесені зміни до розпорядження КМДА № 1245 від 20 червня 2002 року "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення".

Апеляційний суд вказував, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2016 року, яке набуло чинності у відповідності до ухвали Апеляційного суду міста Києва від 26 квітня 2017 року у справі № 757/31443/15-ц, встановлено, що за період з 01 грудня 2006 року до 30 червня 2015 року ОСОБА_1 здійснював оплату за житлово-комунальні послуги на підставі тарифів, встановлених розпорядженнями КМДА № 748 від 19 травня 2000 року та № 1245 від 20 червня 2002 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За визначеннями, які зазначені у статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року № 1875-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1875-IV (1875-15) ), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Згідно із частиною третьою статті 20 Закону № 1875-IV споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Частинами першою та другою статті 32 цього Закону передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Частиною першою статті 7 Закону № 1875-IV визначено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, в тому числі, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Згідно статті 13 Закону № 1875-IV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з у тримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відході тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: 1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади; 2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/ тарифи на які затверджують органи місцевого самовряднування для надання на відповідній території; 3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/ тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін). Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються та затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Відповідно до підпункту 2 пункту "а" частини першої статті 28 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" зі змінами, внесеними Законом № 1198-VII від 10 квітня 2014 року (1198-18) , до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері

При вирішенні спору суди попередніх інстанцій посилались на те, що у матеріалах справи міститься рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2016 року, яке набуло чинності у відповідності до ухвали Апеляційного суду міста Києва від 26 квітня 2017 року, яким встановлено, що за період з 01 грудня 2006 року до 30 червня 2015 року ОСОБА_1 здійснював оплату за житлово-комунальні послуги на підставі тарифів, встановлених розпорядженнями КМДА № 748 від 19 травня 2000 року та № 1245 від 20 червня 2002 року.

Суди вказували, що розпорядження про затвердження тарифів, за якими ОСОБА_1 сплачував за житлово-комунальні послуги, не визнавалися у судовому порядку незаконними та нечинними. Судові рішення, на які посилається позивач, стосуються зовсім інших розпоряджень КМДА, які були прийняті у 2006-2007 роках та у період з 2009 року по 2011 рік.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Отже суди попередніх інстанцій правильно врахували факт здійснення позивачем оплати житлово-комунальних послуг саме за тарифами, встановленими згідно розпоряджень № 748 від 19 травня 2000 року та № 1245 від 20 червня 2002 року, який в силу вищенаведеного має преюдиційне значення для сторін у цій справі чим спростовуються доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що судами не було встановлено фактичних обставин справи.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Колегія суддів приймає довід касаційної скарги ОСОБА_1 стосовно того, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц (провадження № 14-285цс18), проте такі висновки не вплинули на правильність правового результату вирішення справи, адже підставою для відмови у задоволенні позову було встановлення судами того факту, що позивач здійснював оплату за житлово-комунальні послуги на підставі тарифів, встановлених розпорядженнями КМДА від 19 травня 2000 року № 748 та від 20 червня 2002 року № 1245. Цей факт встановлений судовим рішенням, що має преюдиційне значення для вирішення цієї справи.

Таким чином означене не може бути підставою для скасування правильних по суті і законних судових рішень з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький Є. В. Петров І. В. Литвиненко І. М. Фаловська