553/2127/17 Про визнання бездіяльності Департаменту праці та соціального захисту населення обласної державної адміністрації протиправною та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги, як учаснику бойових дій - 20.03.2018 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги, як учаснику бойових дій, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ленінського районного суду м. Полтави від 10 жовтня 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Крючко Н.І. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Рєзнікової С.С., суддів: Бегунца А.О., Старостіна В.В.,

ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Полтави з адміністративним позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови в перерахунку щорічної одноразової грошової допомоги до 05 травня 2017 року у розмірі, встановленому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2017 рік відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на момент проведення виплат, з урахуванням проведених виплат.

Постановою Ленінського районного суду м. Полтава від 10 жовтня 2017 року, залишеною без зміни ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 заявив вимогу про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нової постанови про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зазначив, що при визначенні розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій, інвалідам війни у 2016 році слід застосовувати Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , а не постанову Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 141 (141-2016-п) , оскільки застосуванню підлягає акт, який має вищу юридичну силу. Вважає, що виплата допомоги у значно меншому розмірі, ніж це передбачено законом, призводить до звуження обсягу передбачених законом та гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) його прав.

Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки здійснивши позивачу у 2017 році виплату щорічної разової допомоги до 05 травня як інваліду ІІ групи у розмірі 3 100,00 грн. він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб встановлений нормами чинного законодавства.

Суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін, оскільки відсутні підстави для їх скасування.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є інвалідом війни ІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни і учасників бойових дій.

Відповідачем ОСОБА_1 виплачена разова грошова допомога до 05 травня за 2017 рік у розмірі 3 100,00 грн., яка визначена постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року № 223 (223-2017-п) "Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) і "Про жертви нацистських переслідувань" (1584-14) (далі - Постанова № 223).

06 серпня 2017 року ОСОБА_1 направив звернення на адресу голови Полтавської обласної державної адміністрації Головко В.А., щодо ініціювання донарахування відповідної суми до 05 травня 2017 року, як разової грошової допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням вже виплаченої суми у розмірі 3 100,00 грн.

Листом Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації від 16 серпня 2017 року № Ф-170/02.2-гл позивачу відмовлено у донарахуванні відповідної суми у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком до 05 травня, як разової грошової допомоги у 2017 році з урахуванням виплаченої суми 3 100,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач у 2017 році отримав грошову допомогу до 05 травня у розмірі, встановленому відповідно до приписів чинного законодавства, що свідчить про відсутність підстав для визнання протиправними дій відповідача.

Суд погоджується з таким висновком судів, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 05 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (79-19) (далі - Закон № 79-VІІІ (79-19) ), пунктом 26 якого встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Статтею - 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 05 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. Законом № 79-VІІІ (79-19) , який набув чинності 01 січня 2015 року, розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України (2456-17) доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Постановою КМУ № 223 (223-2017-п) визначено, що у 2017 році виплата разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та "Про жертви нацистських переслідувань" (1584-14) проводиться до 05 травня інвалідам війни ІІ групи в розмірі 3 100,00 грн.

Вказані положення є чинними та не визнані Конституційним Судом України неконституційними.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (v020p710-11) , передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року (v003p710-12) № 1-11/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України (254к/96-ВР) , суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України (2456-17) , закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Валентина Ніканорівна Великода проти України" висловив правову позицію, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава.

Із набуттям чинності Закону України від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (79-19) Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, встановленого статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку щодо відсутності підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо виплати позивачу разової грошової допомоги до 05 травня в 2017 році, як інваліду війни ІІ групи, у розмірі 3 100,00 грн., оскільки вказана виплата здійснена відповідно до положень Бюджетного кодексу України (2456-17) та у розмірі, встановленому Постановою КМУ № 223 (223-2017-п) .

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновок суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги його не спростовують.