462/6031/17 Про виселення особи з квартири - 27.07.2020 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 08 серпня 2018 року у складі судді Бориславського Ю. Л. та постанову Львівського апеляційного суду

від 14 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2

про виселення з квартири.

Позовна заява мотивована тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, який 07 березня 2017 року було розірвано.

Після розірвання шлюбу відповідачка продовжувала проживати у квартирі АДРЕСА_1,

та яка на підставі договору купівлі-продажу й свідоцтва про право власності належить йому.

Зазначав, що відповідачка створювала йому незручності у користуванні його власністю, оскільки постійно провокувала сварки та створювала умови, що унеможливлюють проживання обох сторін у вказаній квартирі.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд виселити ОСОБА_2

із квартири

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом

до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права власності.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що за час перебування у шлюбі

з ОСОБА_1 ними спільно було придбано майно, зокрема: квартира АДРЕСА_1, яку

у добровільному порядку поділити вони не змогли.

Зазначала, що вказана квартира коштувала 35 500,00 доларів США, із яких 20 300,00 доларів США вона сплатила особистих коштів, які були отримані нею від продажу її особистого майна, а також успадкованих нею коштів, отриманих у якості компенсації за належне їй спадкове майно. У зв`язку

із чим вважала, що їй на праві особистої власності належить 58 % спірної квартири.

Вважала, що частина квартири у розмірі 42 % є спільною власністю подружжя, оскільки ця частина квартири була придбана за спільні кошти сторін у розмірі 15 200,00 доларів США.

З урахуванням викладеного ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на 58/100 частин квартири

АДРЕСА_1, та поділити між нею та ОСОБА_1 спільне майно подружжя (42/100), виділивши їй у власність 21/100 частину вказаної квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 12 лютого 2018 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права власності прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з квартири та об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження із первісним позовом.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 08 серпня 2018 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано квартиру

АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що спірна квартира була придбана сторонами за кредитні кошти у період перебування сторін у шлюбі, а також під час перебування сторін у шлюбі було сплачено кредитні кошти, взяті для купівлі цієї квартири, у зв`язку із чим суд першої інстанції вважав, що спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності, яка підлягає поділу між співвласниками цієї квартири - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про виселення суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 08 серпня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції на підставі наданих сторонами і досліджених судом доказів дійшов правильного висновку про існування між сторонами правовідносин спільної сумісної власності подружжя, необхідності поділу майна подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судове рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення зустрічного позову та у цій частині ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити повністю. У іншій частині рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Залізничного районного суду м. Львова.

У лютому 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зазначала, що частина коштів, використаних для придбання спірної квартири, загальною сумою 20 300,00 доларів США, були її особистою власністю, оскільки вказані кошти були отримані нею від продажу

її особистого майна, зокрема: 1/3 частини квартири

АДРЕСА_2 . Інша частина коштів

у розмірі 15 200,00 доларів США, сплачених за спірну квартиру, були спільними коштами.

У зв`язку із чим, вважала, що 58 % спірної квартири їй належить на праві особистої власності, а 42 % є спільною з ОСОБА_1 власністю, яка підлягає поділу між ними.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1

на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення

є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 1998 року по 2017 рік ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували

у зареєстрованому шлюбі.

На підставі кредитного договору від 21 червня 2006 року

№ 014/08-5/13307-СК ОСОБА_1 отримував кредит у вигляді

не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 28 000,00 доларів США,

на придбання квартири. Вказаний кредит погашено у повному обсязі

15 січня 2013 року (а. с. 39-41).

21 червня 2006 року згідно договору купівлі-продажу квартири на своє ім`я ОСОБА_1 придбав квартиру

АДРЕСА_1 за 179 275,00 грн, що на день укладення договору за курсом Національного банку України еквівалентно

35 500 доларам США. Згідно пункту 12 цього договору квартира придбана

за письмовою згодою дружини покупця - ОСОБА_2 (а. с. 15).

У вказаній квартирі були зареєстровані та проживали, з 2007 року ОСОБА_1 (власник), ОСОБА_2 (колишня дружина власника), з 2012 року - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (дочки власника) (а. с. 12).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного

з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності

є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним

із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї,

то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права

на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм

на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтями 69, 70 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох

чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності

є спільною частковою власністю.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини,

які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи спір суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог статей 12, 81 ЦПК України, встановивши, що кошти

за укладеним за час шлюбу кредитним договором ОСОБА_1 одержав для купівлі спірної квартири, а також, що цей кредит повністю погашено за час шлюбу та ураховуючи відсутність належних й допустимих доказів того,

що часткова оплата квартири та погашення кредитних коштів у період шлюбу здійснювалося за особисті кошти ОСОБА_2, обґрунтовано вважав, що спірна квартира є спільною частковою власністю сторін у справі

та дійшов правильного висновку про визнання за колишнім подружжям

по 1/2 частині у спірній квартирі. Судами попередніх інстанцій не було встановлено підстави для відступу від засад рівності часток подружжя.

Доводи касаційної скарги про те, що придбання квартири та погашення кредиту спірної квартири частково відбулось за особисті кошти ОСОБА_2

є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, а тому Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого

в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії",

29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до незгоди заявника

з висновками суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України

(у редакції, чинній станом на 18 травня 2020 року).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність

та обґрунтованість судових рішень, а також містять посилання на факти,

що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами першої

та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело

або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду