264/7361/18 Про зобов`язання внести виправлення до трудової книжки - 27.07.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 жовтня 2019 року у складі судді Пустовойт Т. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 14 січня 2020 року у складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Кочегарової Л. М., Пономарьової О. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (далі - ПрАТ "ММК ім. Ілліча") про зобов`язання внести виправлення до трудової книжки.

Позовна заява мотивована тим, що він працював у ПрАТ "ММК ім. Ілліча" у листопрокатному цеху 1700 на посаді слюсаря-ремонтника 5 розряду у період з 28 січня 1965 року до 01 червня 1975 року та з 04 грудня 1995 року до 31 травня 2004 року. 01 червня 1975 року він був переведений на посаду оператора поста управління на гарячих ділянках.

За період роботи на посаді слюсаря-ремонтника 5 розряду та після того, коли він був переведений на посаду оператора поста управління на гарячих ділянках, умови праці були однаковими і не змінювалися.

З довідки, наданої Маріупольським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області вбачається, що період його роботи на підприємстві на посаді слюсаря-ремонтника 5 розряду з 28 січня 1965 року до 01 червня 1975 року не зараховано до пільгового стажу по Списку № 1, у той же час період роботи з 04 грудня 1995 року до 31 травня 2004 року у листопрокатному цеху 1700 на посаді слюсаря-ремонтника металургійного обладнання зараховано до пільгового стажу по Списку № 1.

23 червня 2006 року він був звільнений за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

Відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наданої ПрАТ "ММК ім. Ілліча", у період з 03 липня 2003 року до 10 серпня 2003 року, з 01 вересня 2003 року до 31 грудня 2003 року та з 03 квітня 2003 року до 31 травня 2004 року він працював на посаді слюсаря-ремонтника, зайнятого ремонтом устаткування в місцях його встановлення на дільницях діючих виробництв, основні робітники яких користуються правом на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1.

Він звертався до ПрАТ "ММК ім. Ілліча" за роз`ясненням з приводу пільгового стажу його роботи за період з 28 січня 1965 року до 01 червня 1975 року, на що отримав відповідь, згідно з якої професія, яку він обіймав в указаний період, відносилась до пільгової пенсії за Списком № 2, документи, які підтверджують умови його праці по Списку № 1, а саме: групові наряди, штатний розклад, технологія виробництва, в архіві відсутні, у зв`язку з чим підприємством відмовлено у внесенні змін в трудову книжку.

З указаним він не погоджується, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10 первинно посада слюсаря-ремонтника була включена до Списку № 1 виробництв, цехів, посад на роботах з шкідливими і важкими умовами праці. Також постановою Кабінету Міністрів СРСР від 09 серпня 1991 року № 591 посада слюсаря-ремонтника віднесена до Списку № 1. Відсутність в архіві документів, які підтверджують умови його праці по Списку № 1, є провиною підприємства, оскільки граничні строки тимчасового зберігання документів в архіві установи (75 років) ним не дотримано.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд внести виправлення відомостей до пунктів 5, 6, 7 трудової книжки, доповнивши назву його посади слюсар-ремонтник записом "зайнятого ремонтом устаткування в місцях його встановлення на дільницях діючих виробництв, основні робітники яких користуються правом на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1".

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 14 січня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у спірний період, а саме з 28 січня 1965 року до 01 червня 1975 року, чинною була постанова Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173 "Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах". Список № 1 вказаної постанови взагалі у своєму переліку не містив посади слюсаря ремонтного. Посада слюсаря ремонтного була включена лише до Розділу 3 Списку № 2 виробництв, цехів, професій та посад з важкими умовами праці, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах.

Вказане свідчить, що працюючи у період з 28 січня 1965 року до 31 травня 1975 року за професією "слюсаря-ремонтника", "слюсаря-ремонтного" та "слюсаря по ремонту металургійного обладнання", професія позивача, зазначена як професія "слюсаря-ремонтного" відноситься до Списку № 2.

Таким чином, вимога про зміну запису у трудовій книжці є безпідставною і не передбачає врахування вищевказаного періоду роботи до стажу, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні його позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, неправильно застосував положення пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2, затверджених наказом Міністерства праці і соціальної політики від 18 листопада 2005 року № 383 (z1451-05) , і не застосував Додаток 1 до цього пункту Порядку. Висновки суду про те, що у період його роботи з 28 січня 1965 року до 01 червня 1975 року діяла постанова Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173 "Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах", не відповідають обставинам справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року представник ПрАТ "ММК ім. Ілліча" - Новгородська В. В. подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 : 28 січня 1965 року був прийнятий на металургійний комбінат імені Ілліча у листопрокатний цех 1700 слюсарем рем. 5 розряду (номер запису 5); 01 грудня 1969 року був переведений там же слюсарем ремонтним 6 розряду (номер запису 6); 15 листопада 1970 року переведений там же слюсарем ремонтним 7 розряду (номер запису 7); 01 грудня 1974 року переведений там же слюсарем 5 розряду по ремонту металургійного обладнання (номер запису 8); 01 червня 1975 року переведений там же оператором поста управління на гарячих ділянках робіт 5 розряду (номер запису 9); з 03 липня 1973 року по червень 1974 року знаходився у закордонному відрядженні.

Згідно з листом ПрАТ "ММК ім. Ілліча" від 15 березня 2018 року № 18/119 ОСОБА_1 працював на цьому підприємстві у період з 28 січня 1965 року до 31 травня 1975 року за професією "слюсаря-ремонтника", "слюсаря-ремонтного" та "слюсаря по ремонту металургійного обладнання".

Відповідно до пункту 3 наказу Міністерства праці та соціальне політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (z1451-05) праця на посаді "слюсаря-ремонтника" не передбачена у Списку № 1 та дає право виходу на пенсію за Списком № 2. При цьому, документи, підтверджуючі факт праці ОСОБА_1 у період з 28 січня 1965 року до 31 травня 1975 року на посаді "слюсаря-ремонтника на гарячих ділянках робіт", не збережені.

Листом ПрАТ "ММК ім. Ілліча" від 22 червня 2018 року № 18/268 ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсій за віком на пільгових умовах, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальне політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (z1451-05) , на момент його роботи в ЛПЦ-1700 з 28 січня 1965 року до 31 травня 1975 року на посаді слюсаря-ремонтника діяла постанова Ради міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173, згідно з якою професія "слюсаря-ремонтника" відсутня у переліку професій та не користується пільговим пенсійним забезпеченням по Списку № 1. Документи первинного обліку: групові наряди, штатний розклад, технологія виробництва в архіві відсутні.

Атестація робочих місць за умовами праці на комбінаті вперше була проведена у 1994 році та затверджена наказом від 10 травня 1994 року № 137. Дія вказаного наказу на період роботи ОСОБА_1 з 28 січня 1965 року до 31 травня 1975 року на посаді слюсаря-ремонтника, не розповсюджується.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Первинно посада слюсаря-ремонтника була включена за Списком № 1 виробництв, цехів, посад на роботах з шкідливими і важкими умовами праці з 26 січня 1991 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10.

Судом установлено, що відповідно до розпорядження від 21 грудня 2018 року № 4194 і протоколу від 11 лютого 2019 року № 1 експертною комісією по оцінці документів ЛПЦ-1700 у ході звірки наявності запитуваних документів, підтверджуючих право на пільгове пенсійне забезпечення (групові наряди 1965-1975 років) у архіві ЛПЦ-1700, не виявлені.

Відповідно до особових рахунків за 1965-1969 роки, ОСОБА_1 з 28 січня 1965 року працював за посадою слюсаря-ремонтника 5 розряду, отримував 2 групу оплати, з 01 грудня 1969 року за тією ж посадою 6 розряду, отримував 2 групу оплати.

Згідно з пунктом 3 "Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах", затвердженого наказом Міністерства праці та соціальне політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (z1451-05) , при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.

До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Статтею 100 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що особам, які працювали до введення в дію цього закону на роботах, передбачених списками згідно постанови Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173, пенсія за віком на пільгових умовах призначається відповідно до вимог, встановлених раніше діючим законодавством.

Отже, у спірний період, а саме з 28 січня 1965 року до 01 червня 1975 року, діяла постанова Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173 "Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах". Список № 1 Розділ 3 (прокатне, колесопрокатне, бандажепрокатне, вило прокатне, жестекатальне, лудильне, оцинкувальне виробництва. Цехи термічні, рейкових скріплень, вирубування і зачищення гарячого металу) вказаної постанови взагалі у своєму переліку не містить посади слюсаря ремонтного.

Посада слюсаря ремонтного була включена лише до Розділу 3 Списку № 2 виробництв, цехів, професій та посад з важкими умовами праці, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах.

Отже, працюючи у період з 28 січня 1965 року до 31 травня 1975 року за професією "слюсаря-ремонтника", "слюсаря-ремонтного" та "слюсаря по ремонту металургійного обладнання", професія позивача, зазначена як професія "слюсаря ремонтного", відноситься до Списку № 2. Лише з прийняттям постанови Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад та показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення" до Списку №1 були включені: робітники ремонтних служб, зайняті ремонтом обладнання в місцях його установки на дільницях (робочих місцях) діючих виробництв, де основні робітники, які ведуть технологічний процес, користуються правом на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1, зокрема, слюсарі-ремонтники, електрогазозварники, електрозварники ручного зварювання, електромонтери з ремонту та обслуговування електроустаткування.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки позивач у спірний період працював на роботах, передбачених Списком № 2, що свідчить про дотримання відповідачем вимог діючого на той час законодавства.

Доводи заявника про однакові і не змінні умови праці при роботі в якості слюсаря-ремонтника і оператора поста управління на гарячих ділянках робіт на правильність висновків судів не впливають, оскільки будь-яких відомостей про вищевказані умови праці позивачем не надано, крім того, останній не заперечує факт його знаходження у закордонному відрядженні (Болгарії) у період з липня 1973 року по червень 1974 року.

Таким чином, вимога позивача про внесення доповнень у трудову книжку є безпідставною і не передбачає врахування спірного періоду роботи до стажу, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.