234/4558/15-ц Про стягнення кредитної заборгованості - 27.07.2020 Прийняття

Позичальник, як і поручитель зобов`язання за кредитним договором та договором поруки належним чином не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 27 січня 2015 року становила 12 695 доларів 07 центів США, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 10 272 долари 38 центів США; заборгованість по процентам у розмірі 760 доларів 06 центів США; заборгованість по комісії у розмірі 201 долар 72 центи США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 841 долар 40 центів США; штраф (фіксована частина) у розмірі 15 доларів 73 центи США; штраф (процентна складова) у розмірі 603 долари 78 центів США.

Ураховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з солідарно відповідачів на його користь вказану суму кредитної заборгованості, а також понесені банком судові витрати.

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 пред`явив зустрічний позов до ПАТ КБ "Приватбанк" про захист прав споживачів.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що коли у нього виникли труднощі з погашенням кредиту він звернувся до відповідача і йому порадили укласти договір реструктуризації. Домовленість про укладення договору реструктуризації підписали в протоколі узгодження від 07 червня 2011 року. Його було попереджено про те, що, у разі невиконання умов протоколу, банк буде вимагати повернення кредиту та розпочне звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру його матері. В додатковій угоді, яка була підписана 10 жовтня 2011 року, був зазначений розмір заборгованості в сумі 19 999 доларів 07 центів США за кредитним договором від 31 серпня 2007 року, яку він начебто отримував, збільшений розмір відсоткової ставки з 11,04 % до 13,08 % річних.

Вважав, що банк під час підписання додаткової угоди ввів його в оману, замість укладення договору реструктуризації банк збільшив обсяг його фінансової відповідальності, збільшив розмір кредитної лінії без збільшення розміру кредиту, був збільшений розмір страхових платежів, хоча строк повернення кредиту не змінився, такого розміру пені, який вказаний в додатковій угоді, в нього на час підписання додаткової угоди не було.

Вважав додаткову угоду недійсною, оскільки відбулося подвійне нарахування відсотків та комісії, про що його не попередили.

Ураховуючи викладене, посилаючись на статті 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", ОСОБА_2 просив суд визнати додаткову угоду від 10 жовтня 2011 року до кредитного договору від 31 серпня 2007 року недійсною.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2015 року у складі судді Карпенко О. М. позов ПАТ КБ "Приват Банк" та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 11 квітня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду від 10 жовтня 2011 року до кредитного договору від 31 серпня 2007 року, укладену між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розмір кредитної заборгованості банком не обґрунтований належними та допустимим доказами, розрахунок заборгованості, наданий банком, містить помилки.

При цьому суд послався на висновок судово-економічної експертизи від 12 серпня 2016 року № 152/576/577/16-22, згідно з якою розмір кредиту з укладанням додаткової угоди збільшено банком на 3 461 долар 30 центів США, сума комісії збільшена на 498 доларів 04 центи США, що не відповідає базовим умовам договору, визначений у розрахунку ануїтетних платежів у кредитному договорі та додатковій угоді до нього не відповідає базовим умовам кредитного договору, розрахунок заборгованості позичальника перед банком станом не відповідає умовам кредитного договору та додаткової угоди та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту за цим кредитним договором.

Додаткова угода, укладена між сторонами, суперечить нормам чинного законодавства, оскільки при її укладенні волевиявлення ОСОБА_2 не відповідало його реальній волі та є незрозумілою (такою, що містить приховані, вкрай невигідні умови) для ОСОБА_5 . Включення до тіла кредиту суми прострочених процентів та комісії при укладенні додаткової угоди суд оцінив як обман споживача з боку банку. Отже, додаткова угода до кредитного договору була укладена на вкрай невигідних та несправедливих умовах для позичальника, що суперечить статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів"

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 16 липня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 11 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитом в сумі 8 253 долари США 66 центів, з яких: заборгованість по кредиту у розмірі 7 429 доларів 30 центів США, заборгованість по відсотках у розмірі 504 долари 77 центів США, заборгованість за пенею у розмірі 127 доларів 59 центів США. У задоволенні решти позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суд мотивована тим, що позичальник належним чином не виконував зобов`язання за кредитним договором, унаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої визначено судом з урахуванням умов договору та вимог закону.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, апеляційний суд виходив з того, що сторони дійшли згоди по всім суттєвим умовам подальшого погашення кредиту, тим самим пішли на певні поступки один одному та уклали 10 жовтня 2011 року додаткову угоду до кредитного договору від 31 серпня 2011 року. При цьому, до і після підписання спірного договору позивач розумів умови кредитного договору і додаткової угоди до нього, не скористався правом на відкликання згоди на зміну умов укладеного кредитного договору, не звертався із заявами про надання додаткової інформації або роз`яснення окремих положень додаткової угоди, в подальшому продовжив здійснювати платежі на виконання умов кредитного договору з урахуванням внесених змін, тому відсутні підстави для визнання спірного правочину недійсним.

Укладаючи з ОСОБА_2 додаткову угоду ПАТ "Приватбанк" у порушення умов пункту 13 договору поруки, укладеного з ОСОБА_3, про підписану додаткову угоду та, як наслідок, зміну умов надання та погашення кредиту, останню не повідомив та будь-яких додаткових угод укласти не пропонував.

Отже, позивачем було порушено умови договору поруки, тому вимоги банку про стягнення у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором з боржника та поручителя є необґрунтованими.

Розмір заборгованості за кредитним договором визначений судом з урахуванням додаткової судово-економічної експертизи від 03 квітня 2019 року № 644/18/449/19-22, вимог статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", зменшивши суму пені та відмовивши у стягненні комісії.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу 234/4558/15-ц з Краматорського міського суду Донецької області.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що при укладенні додаткової угоди до кредитного договору ОСОБА_2 не усвідомлював, що розмір його фінансової відповідальності є більшим, ніж у викладених умовах, так як зміст додаткової угоди викладений у незрозумілий та нечіткий спосіб, а перевірити правильність нарахування ануїтетного платежу без володіння відповідними знаннями, неможливо. Отже, позичальник не мав можливості під час підписання додаткової угоди перевірити, чи правильно розрахований щомісячний платіж та чи відповідає він відсотковій ставці, вказаній в додаткові угоді. При цьому послався на висновок судово-економічної експертизи від 12 серпня 2016 року № 152/576/577/16-22.

Вважала обґрунтованим висновок суду першої інстанції про недоведеність банком розміру кредитної заборгованості.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Інші учасники справи судові рішення не оскаржили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31 серпня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 16 тис. доларів США строком до 31 серпня 2017 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди у розмірі 1,50 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди на надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця з періодом сплати з 20 по 25 число кожного місяця. В договорі визначений розмір щомісячного платежу у сумі 254 долари 15 центів США.

У той же день між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за яким остання зобов`язалася солідарно із позичальником відповідати за виконання умов кредитного договору.

У 2011 році ОСОБА_2 звернувся до ПАТ КБ "Приватбанк" з приводу накопичення заборгованості, у зв`язку з чим між сторонами 07 червня 2011 року було підписано протокол узгодження (а.с. 97, т. 1).

Згідно з умовами протоколу узгодження розмір простроченої заборгованості банком не визначений. Позичальнику пропонувалося сплатити три контрольні платежі в розмірі 358 долари США та після цього банк обіцяв розглянути питання щодо реструктуризації кредиту. У протоколі узгодження є попередження про повернення суми кредиту в повному обсязі, звернення стягнення на майно та виселення у разі несплати трьох контрольних платежів.

10 жовтня 2011 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до кредитного договору від 31 серпня 2007 року, за умовами якої сума заборгованості, що виникла з дати надання кредиту до дати підписання додаткової угоди, зменшувалася на 1 660 доларів 67 центів США, які є заборгованістю за пенею (а.с. 95-97, т. 1).

Загальний розмір простроченої заборгованості в додатковій угоді не визначений. Згідно з пунктом 2 додаткової угоди у разі порушення позичальником строків сплати відсотків понад 31 день позичальник сплачує банку штраф у розмірі 1 660 долари 67 центів США.

Суттєві умови кредитного договору змінились таким чином: позичальнику видавався кредит в розмірі 19 999 доларів 07 центів США строком до 31 серпня 2017 року включно зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,09 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 1,50 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди в розмірі 0,20 % щомісяця від суми виданого кредиту. Щомісяця в період сплати, починаючи з 10 жовтня 2011 року, позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) в розмірі 376 доларів 49 центів США. До додаткової угоди доданий графік погашення кредиту, починаючи з 10 жовтня 2011 року.

Позичальник, як і поручитель зобов`язань за кредитним договором та договором поруки не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 27 січня 2015 року, за розрахунком банку, становила 12 695 доларів 07 центів США, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 10 272 долари 38 центів США; заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 760 доларів 06 центів США; заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 201 долар 72 центи США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 841 долар 40 центів США; штраф (фіксована частина) у розмірі 15 доларів 73 центи США; штраф (процентна складова) у розмірі 603 долари 78 центів США.

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи від 12 серпня 2016 року № 152/576/577/16-22 розмір кредиту з укладанням додаткової угоди збільшено банком на 3 461 долар 30 центів США, сума комісії збільшена на 498 доларів 04 долари США, що не відповідає базовим умовам договору, визначений у розрахунку ануїтетних платежів у кредитному договорі від 31 серпня 2007 року та додатковій угоді до нього від 10 жовтня 2011 року, не відповідає базовим умовам кредитного договору, наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника перед банком станом на 27 січня 2015 року не відповідає умовам кредитного договору та додаткової угоди та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту за цим кредитним договором (а.с. 81-93, т. 2).

Згідно з висновком додаткової судово-економічної експертизи від 03 квітня 2019 року № 644/18/449/19-22 розмір кредитної заборгованості з урахуванням додаткової угоди станом на 27 січня 2015 року складав 8 126 доларів 07 центів США та 11 595 грн 19 коп., з яких: заборгованість по кредиту у розмірі 7 453 долари 30 центів США; заборгованість по відсотках у розмірі 504 долари 77 центів США, заборгованість по комісії у розмірі 192 долари США, пеня у розмірі 11 595 грн 19 коп. (а.с 15-25, т. 4).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами першою, другою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України, де закріплено, що зміст правочину не має суперечити ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей; недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

За положеннями статей 626- 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Укладений між сторонами кредитний договір є договором споживчого кредиту, тому на нього розповсюджується дія Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", у редакції на час укладення кредитного договору, встановлено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Статтею 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено самостійні підстави визнання умов договорів недійсними, що обмежують права споживача. Так, за змістом частини п`ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина 6 статті 18 Закону). Визначення поняття "несправедливі умови договору" (частина друга статті 18 цього Закону) - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак, якщо: умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Крім того, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки (частина п?ята статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів").

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) судам роз`яснено, зокрема, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Вирішуючи спір, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що сторони дійшли згоди по всім суттєвим умовам подальшого погашення кредиту, тим самим пішли на певні поступки один одному та уклали 10 жовтня 2011 року додаткову угоду до кредитного договору від 31 серпня 2011 року. При цьому, до і після підписання спірного договору позивач розумів умови кредитного договору і додаткової угоди до нього, не скористався правом на відкликання згоди на зміну умов укладеного кредитного договору, не звертався із заявами про надання додаткової інформації або роз`яснення окремих положень додаткової угоди, в подальшому продовжив здійснювати платежі на виконання умов кредитного договору з урахуванням внесених змін, тому відсутні підстави для визнання спірного правочину недійсним.

Отже, правильним є висновок апеляційного суду про те, що позичальник належним чином не виконував зобов`язання за кредитним договором, унаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої визначено судом з урахуванням додаткової судово-економічної експертизи від 03 квітня 2019 року № 644/18/449/19-22, вимог статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", зменшивши суму пені та відмовивши у стягненні комісії.

Посилання касаційної скарги на висновок судово-економічної експертизи від 12 серпня 2016 року № 152/576/577/16-22, безпідставні, оскільки судом апеляційної інстанції надана відповідна правова оцінка та наведені мотиви відхилення вказаного висновка експерта відповідно до вимог статті 110 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність ухваленого судового рішення апеляційного суду не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.