2а/1570/4597/2011 Про скасування податкових повідомлень-рішень щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість - 28.08.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 (головуючий суддя - Яковлєв О.В., судді: Бойко А.В., Танасогло Т.М.) у справі № 2а/1570/4597/2011 за позовом Державного підприємства "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень від 06.06.2011 № 0004491701, від 06.06.2011 № 0006202310 та від 06.06.2011 № 0006212310.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 21.06.2012 адміністративний позов задовольнив частково. Скасував податкові повідомлення-рішення від 06.06.2011 № 0006202310 та від 06.06.2011 № 0006212310. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 03.12.2013 рішення суду першої інстанції в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 06.06.2011 № 0006212310 скасував з прийняттям нового - про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги. В іншій частині залишив постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.06.2012 без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Державне підприємство "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" оскаржило його в касаційному порядку.

В касаційній скарзі позивач просить змінити постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013, залишивши без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.06.2012.

В обґрунтування своїх вимог Державне підприємство "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: пунктів 1.3, 1.7, 1.8 статті 1, статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції).

При цьому зазначає, що правомірність формування ним податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими податковими накладними.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС проведено планову виїзну документальну перевірку Державного підприємства "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2010, результати якої оформлено актом від 23.05.2011 № 3210/23-1/01188477.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних від 11.06.2010 № 36, від 23.07.2010 № 47, від 12.08.2010 № 60, від 05.10.2010 № 88, виписаних на його адресу Приватним підприємством "Енергоресурс", з підстави невідповідності сформованого податкового кредиту сумі податкових зобов'язань, відображеній контрагентом.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом, у тому числі прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.06.2011 № 0006212310, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 14609,00 грн. за основним платежем та 3652,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового (грошового) зобов'язання на підставі таких операцій.

В свою чергу, за змістом підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем до матеріалів справи не долучено жодних первинних документів, які б підтверджували виконання Приватним підприємством "Енергоресурс" відповідних робіт, їх оплату Державним підприємством "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" та використання таких робіт у межах власної господарської діяльності.

Тобто, позивачем належними доказами не підтверджено реальний (фактичний) характер господарських операцій з придбання робіт у Приватного підприємства "Енергоресурс", що, в свою чергу, виключає можливість відображення таких операцій у його податковому обліку.

У частині задоволення позовних вимог рішення суду апеляційної інстанції особами, які беруть участь у справі, не оскаржується, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам суду в рамках даного касаційного провадження.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державного підприємства "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" без задоволення, а оскарженого судового рішення - без змін.