757/9907/17 Про визнання права власності у порядку спадкування на будівельні матеріали та обладнання - 15.07.2020 Прийняття

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 липня 2018 року у складі судді Виниченко Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у складі суддів: Таргоній Д. О., Журби С. О., Приходька К. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Київська міська рада, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи: Київська міська рада, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування, в якому просила визнати за нею право власності в порядку спадкування на будівельні матеріали та обладнання, з яких складається житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся ОСОБА_3, яка була власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Даний будинок побудований ще в 1950 роки, але починаючи з 1989 року по 1992 рік вони з чоловіком та бабою провели реконструкцію і перепланування будинку, провели всі комунікації, зробили паркан, тощо. Після смерті баби, яка мешкала з нею та членами її родини, вона продовжує користуватися будинком, але переоформити договори на надання комунальних послуг вони не має можливості, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на будинок. На підставі заповіту спадщину після смерті баби отримав її батько ОСОБА_4 . Проте ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, але спадщину від баби за життя не оформив.

Її сестра (відповідач у справі) обізнана про те, що спірний будинок побудовано (реконструйовано) бабусею разом з її родиною, у зв`язку з чим вона просить визнати право власності на будівельні матеріали, з яких складається спірний будинок для належного оформлення.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2017 року до участі у даній справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, залучено Київську міську раду.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 07 лютого 2018 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 10 липня 2018 року № 01-05/2018, визначити в повному обсязі за результатами обстеження та дослідження наданої документації, з яких будівельних матеріалів та їх кількості складається житловий будинок літ. "Б" по АДРЕСА_1 не вбачається можливим. Позивачем не надано доказів щодо кількості будівельних матеріалів та їх найменувань, які були використані в процесі самочинного будівництва житлового будинку літ. "Б" по АДРЕСА_1, та доказів стосовно придбання будівельних матеріалів саме спадкодавцем, у зв`язку з чим позов не підлягає задоволенню за недоведеністю вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано суду належних та достатніх доказів, які б підтверджували факт виникнення у спадкодавця і перехід до спадкоємців права власності на конкретне майно, його найменування, кількість та вартість.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що експерт вказав кількість будівельних елементів (дверей, вікон) та з яких частин складається будинок, тому суди відмовили у позові безпідставно.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п`яти суддів.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 червня 2012 року визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на 1/6 частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування на 1/6 частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказаним рішенням суду встановлено, що на підставі рішення Київської міської ради народних депутатів від 23 березня 2000 року № 56-1/777 ОСОБА_4 передано у приватну власність 2/3 земельної ділянки площею 0,0474 га, за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується державним актом про право приватної власності на землю № 66-2-03865. На підставі рішення Київської міської ради народних депутатів від 23 березня 2000 року № 56-1/777 ОСОБА_3 передано у приватну власність 1/3 земельної ділянки площею 0,0474 га, за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується державним актом про право приватної власності на землю № 66-2-03866.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 .

Згідно свідоцтв про право на спадщину за законом від 26 серпня 2008 року, посвідчених державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Вороніною С. А., ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить по 1/3 частині земельної ділянки від площі 0,0474 га в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

Також рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 червня 2012 рокувстановлено, що на підставі свідоцтв про право на спадщину від 26 серпня 2008 року, посвідчених державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Вороніною С. А., ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить по 1/2 частині житлового будинку АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_4 .

В позовній заяві позивач зазначає, що спірний будинок, який належав ОСОБА_3, був перепланований, реконструйований, проведено комунікації та зроблений паркан з допомогою позивача та її чоловіка з метою їхнього проживання, у зв`язку з чим просила визнати право власності в порядку спадкування на будівельні матеріали та обладнання, з яких складається будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи

чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути

за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво

на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо

це не порушує права інших осіб.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано

за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) судам роз`яснено,

якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК України), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права

та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і

не припинилися внаслідок його смерті.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили із того, що заявлений ОСОБА_1 позов про визнання права власності в порядку спадкування на будівельні матеріали та обладнання, з яких складається житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, є недоведеним.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

При вирішенні позову суди виходили із того, що позивачем не надано доказів щодо кількості будівельних матеріалів та їх найменувань, які були використані в процесі самочинного будівництва житлового будинку літ. "Б" по АДРЕСА_1, та доказів стосовно придбання будівельних матеріалів саме спадкодавцем.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням того, що аргументи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення судів відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 410 ЦПК України).