1915/7719/2012 Про стягнення заборгованості за кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки - 13.07.2020 Прийняття

Постанова

Іменем України

13 липня 2020 року

м. Київ

справа № 1915/7719/2012

провадження № 61-39067св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",

відповідачі: ОСОБА_1 ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів: Ходоровського М. В. Щавурська Н. Б., Загорський О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, про стягнення заборгованості за кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що03 квітня 2008 року між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк") і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 230 000,00 дол. США зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 4,49 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку, на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору) з кінцевим терміном повернення кредиту до 03 квітня 2023 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 03 квітня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" і ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за умовами якого остання передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Вартість предмета іпотеки визначена за згодою сторін у розмірі 1 808 770,00 грн.

24 грудня 2010 року між публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), яке є правонаступником ЗАТ "ОТП Банк", і ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір факторингу, за умовами якого до останнього перейшло право вимоги за договорами кредиту та іпотеки від 03 квітня 2008 року.

Отже, згідно з положеннями статей 512, 514 ЦК України новим кредитором за вказаними договорами кредиту та іпотеки стало ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором від 03 квітня 2008 року станом на 20 квітня 2012 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 245 652,89 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 221 060,54 дол. США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 24 592,35 дол. США та пені у розмірі 7 179 859,66 грн.

На підставі вказаного ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило суд стягнути з ОСОБА_1 Заборгованість за кредитним договором від 03 квітня 2008 року у загальному розмірі 245 652,89 дол. США та у рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме - квартиру АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_2, шляхом проведення прилюдних торгів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 01 березня 2016 року у складі судді Герчаківської О. Я. позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором від 03 квітня 2008 року у розмірі 10 619 526,12 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 5 758 510,56 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 270 434,03 грн та пені у розмірі 4 590 581,53 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" судовий збір у розмірі 3 219,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору, тому, встановивши, що основне зобов`язання за кредитним договором не виконано, суд стягнув заборгованість з позичальника і поручителя. Розмір заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору. Разом з тим, відсутні підстави для задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки між іпотекодавцем та іпотекодержателем не було досягнуто згоди щодо початкової ціни продажу предмета іпотеки, клопотання про призначення у справі будівельно-технічної експертизи вартості предмета іпотеки сторонами не заявлялося, а тому суд позбавлений можливості самостійно визначати початкову ціну продажу предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 22 травня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 01 березня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною 2 767 514,00 грн, на погашення заборгованості перед ТОВ "ОТП Факторинг Україна" за кредитним договором від 03 квітня 2008 року у розмірі 6 028 944,59 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" судовий збір у розмірі 3 540,90 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що боржник основне зобов`язання, забезпечене іпотекою, виконував неналежним чином, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість, тому іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах, що відповідає вимогам статті 39 Закону України "Про іпотеку".

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу та зупинено виконання постанови Апеляційного суду Тернопільської області від 22 травня 2018 року до закінчення касаційного провадження .

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року № 1024/2/226-20 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, задовольняючи вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд апеляційної інстанції не врахував, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем, що відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позову. Так, 16 грудня 2008 року первісний кредитор - ЗАТ "ОТП Банк" направив їй вимогу про дострокове виконання боргових зобов`язань протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги, що свідчить про зміну кредитором строку виконання основного зобов`язання з 03 квітня 2023 року на 15 січня 2009 року, а з позов до суду банк звернувся лише у травні 2012 року, тобто з пропуском загального строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 квітня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 230 000,00 дол. США зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 4,49 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку, на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору) з кінцевим терміном повернення кредиту до 03 квітня 2023 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 03 квітня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" і ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за умовами якого остання передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Вартість предмета іпотеки визначена за згодою сторін у розмірі 1 808 770,00 грн.

24 грудня 2010 року між ПАТ "ОТП Банк", яке є правонаступником ЗАТ "ОТП Банк", і ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір факторингу, за умовами якого до останнього перейшло право вимоги за договорами кредиту та іпотеки від 03 квітня 2008 року.

Отже, згідно з положеннями статей 512, 514 ЦК України новим кредитором за вказаними договорами кредиту та іпотеки стало ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором від 03 квітня 2008 року станом на 20 квітня 2012 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 245 652,89 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 221 060,54 дол. США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 24 592,35 дол. США та пені у розмірі 7 179 859,66 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим та підстав для його скасування немає.

Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК Україниодностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, при чому зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору.

За змістом статей 610, 612 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання обома сторонами.

У частині першій статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Стаття 41 Закону України "Про іпотеку" визначає, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , з дотриманням вимог цього Закону.

Таким чином, Закон України "Про іпотеку" (898-15) визначає спеціальний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі деякі специфічні правила для здійснення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною першою статті 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

З урахуванням вказаного, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, порушення обов`язків іпотекодавцем, суд апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу нерухомого майна на прилюдних торгах.

При цьому суд апеляційної інстанції правильно вказав на необхідність зазначення початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України "Про іпотеку", що відповідає правовому висновку, висловленому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц.

Твердження заявника про пропуск позивачем позовної давності у зв`язку з направленням їй кредитором у грудні 2008 року вимоги про дострокове виконання боргового зобов`язання є безпідставним, оскільки судом установлено, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості позичальником був внесений у липні 2009 року, тобто боржником після направлення цієї вимоги були вчинені дії, що свідчать про визнання ним свого боргу, що відповідно до статті 264 ЦК України вказує на переривання перебігу позовної давності.

Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

У частині четвертій статті 436 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 396, 402, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Апеляційного суду Тернопільської області від 22 травня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян