166/955/19 Про визнання за особою права власності на частку будинку - 13.07.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 13 вересня 2019 року у складі судді Ляха В. І. та постанову Волинського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів Шевчук Л. Я., Киці С. І., Матвійчук Л. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду до ОСОБА_2 з позовом, у якому просила визнати за нею право власності на Ѕ частку будинку АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що з 12 листопада 2005 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу рішенням Ратнівської селищної ради відповідачу ОСОБА_2 була виділена земельна ділянка площею 0,12 га в АДРЕСА_1 під будівництво індивідуального житлового будинку, на якій вони разом побудували будинок.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21 червня 2019 року право власності на житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить подружжю на праві спільної сумісної власності, разом з тим, сторони не досягли згоди щодо поділу цього майна, позивач просила визнати за нею право власності на Ѕ частину вказаного житлового будинку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 13 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку в житловому будинку АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що спірний житловий будинок є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому підлягає поділу у рівних частках.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не перевірено доводів відповідача, які підтверджені писмовими доказами та показами свідків, що будинок побудований ще до реєстрації шлюбу з позивачем і за кошти його батька, а отже не є спільним сумісним майном подружжя.

Вимоги позивача щодо належності вказаного будинку до складу спільного майна подружжя не підтверджені належними і допустимими доказами. Позивачем не доведено, що спірний будинок побудований за спільно нажиті кошти в період шлюбу.

Судами не враховано та не спростовано доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, зокрема, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 була передана відповідачу ОСОБА_2 рішенням Ратнівської селищної ради після того, як ОСОБА_5 добровільно відмовилась від вказаної земельної ділянки на користь відповідача. Про це свідчать рішення селищної ради, які були надані суду. Крім того, на момент прийняття рішення Ратнівською селищною радою від 23 грудня 2005 року, про виділення ОСОБА_2 земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1, на цій земельній ділянці вже був побудований житловий будинок. Його будівництво здійснив ОСОБА_6, батько відповідача, який спочатку придбав недобудовану будівлю ОСОБА_7 .

Факт здійснення будівництва житлового будинку до укладення шлюбу свідчать надані суду документи, які судом належним чином не оцінені, зокрема: довідка Ратнівської філії ПрАТ "Волиньобленерго" про те, що подача електроенергії до житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 розпочата 24 лютого 2006 року; робочий проект газопостачання житлового будинку відповідно до якого газифікація будинку за адресою АДРЕСА_1, розпочата 06 лютого 2006 року; відомість на пуск газу і одержання інструктажу по безпечному користуванню газовими приладами, які встановлені в квартирах від 10 лютого 2006 року; договір про надання послуг з газопостачання від 13 лютого 2006 року; квитанція до прибуткового касового ордера від 13.10.2005 року про придбання цегли; розписка ОСОБА_8 про отримання 1000 доларів США оплати за роботу від ОСОБА_6 від 03 листопада 2005 року; інформація Ратнівського управління ГУ ДФС у Волинській області проте, що ОСОБА_2 у період 2005 та 2006 років був приватним підприємцем, проте доходів не отримував, а тому відповідно не мав фінансової можливості будувати будинок.

Судами не враховано, що робочий проект газопостачання житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, виготовив саме батько відповідача - ОСОБА_6 .

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_1, заперечує проти доводів відповідача та просить залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У справі, яка переглядається, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно (спірний будинок) не спростована.

Суди попередніх інстанцій дали належну оцінку усім доводам і доказам ОСОБА_2, на які він посилався, спростовуючи презумпцію спільності цього майна та, з урахуванням встановлених обставин і доказів, які підтверджують спільність набутого під час шлюбу майна, недоведення факту придбання цього майна за особисті кошти ОСОБА_2, або належність будинку на праві особистої власності, дійшли обґрунтованих висновків про належність спірного будинку до спільної сумісної власності подружжя.

Статтями 70, 71 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку, що спірне нерухоме майно набуте подружжям під час перебування у шлюбі, а тому воно підлягає поділу між ними в рівних частинах. Належних і допустимих доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, відповідачем не надано, що є його процесуальним обов`язком.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, зокрема у тому контексті, який, на думку ОСОБА_2 свідчить про належність спірного будинку до його особистої власності, зокрема, як такого, що побудований його батьком до реєстрації шлюбу та подарований останнім відповідачу.

У справі, яка переглядається, суди дали оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги сторони відповідача, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.