Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.,

суддів Запотічного І.І., Савицької Н.В.

за участю секретаря Губач Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2013 р. у справі №2а-7959/12/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько - російського підприємства "Технобуд" до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.07.2012 року №0002412320/9762, №0002422320/9765, №0002432320/9761, №0002462320/9763,

У вересні 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю спільного українсько - російського підприємства "Технобуд" звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення за від 27.07.2012 року №0002412320/9762, №0002422320/9765, №0002432320/9761та №0002462320/9763, прийняті ДПІ у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2013р. заявлений позов задоволено; визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби від 27.07.2012 року №0002412320/9762, №0002422320/9765, №0002432320/9761та №0002462320/9763; стягнуто з державного бюджету на користь позивача судові витрати.

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач - ДПІ у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби, який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову суду скасувати та винести нове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог покликається на те, що господарські операції ТзОВ СП "Технобуд" з ПП "Екоенергобуд", ТзОВ "Союз плюс сервіс", ТОВ "СМТ-Україна", ТОВ "БЕСТ СЕЙЛЕР ЛТД", ПП "Сатаж" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між підприємствами; не представлено до перевірки документів, що підтверджують факт транспортування ТМЦ; встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем ДПІ у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби проведено планову виїзну документальну перевірку ТзОВ СП "Технобуд" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2009 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від № 176/22-від 11.07.2012р. (далі - Акт перевірки).

На підставі цього Акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.07.2012 року №0002412320/9762 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 302094 грн., №0002422320/9765 про завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 1490482 грн., №0002462320/9763 про завищення суми від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 85271 грн., №0002432320/9761 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 62989 грн.

В Акті з врахуванням не підтвердження факту отримання товарно-матеріальних цінностей, робіт (послуг) від контрагентів позивачу зроблено висновок про порушення пунктів п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.1997 року (із змінами і доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в сумі 241675 грн. та завищення від'ємного значення оподаткування податку за 2010 рік в сумі 1514384 грн. та за І кв. 2010 року в сумі 1490482 грн.; порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п. 7.5 ст.7, п.4.1 ст.4 Закону України від 03.04.1997 року №168\97 ВР "Про податок на додану вартість" зі змінами і доповненнями та п. 188.1. ст. 188 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2756-УІ із внесеними змінами та доповненнями в сумі 1151998 грн. в т.ч. липень 2009 року на суму 6196 грн., серпень 2009 року на суму 833 грн., вересень 2009 року на суму 38132 грн., жовтень 2009 року на суму 4910 грн., листопад 2009 року на суму 189761 грн., грудень 2009 року ні суму 500679 грн., січень 2010 року на суму 265195 грн., березень 2010 року на суму 5806 грн., липень 2010 року на суму 58038 грн., серпень 2010 року на суму 28503 грн., квітень 2011 року на суму 1679 грн. та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування на суму 13899 грн. в т.ч. за жовтень 2010 року на суму 100979 грн., за листопад 2010 року на суму 4373 грн., за січень 2011 року на суму 25218 грн., за лютий 2011 року на суму 8423 грн.

Окрім зазначених, оскаржувані по даній справі повідомлення-рішення №0002462320/9763 про завищення суми від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 85271 грн., №0002432320/9761 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 62989 грн. прийняті на підставі порушень п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7, п.4.1 ст.4 Закону України від 03.04.1997 року №168\97 ВР "Про податок на додану вартість" зі змінами і доповненнями та п.188.1. ст. 188 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2756-VI (із змінами та доповненнями), внаслідок чого встановлено неправомірність віднесення до податкового кредиту суми 135662 грн. в т.ч. липень 2009 р. на суму 6196 грн., серпень 2009 р. на суму 833 грн., вересень 2009 р. на суму 38132 грн., жовтень 2009 р. на суму 4910 грн., липень 2010 р. на суму 320 грн., та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування на суму 85271 грн. в т.ч. за жовтень 2010 року на суму 85271 грн.

В основу прийняття зазначених рішень контролюючим органом було покладено висновок щодо неправомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за наслідками виконання:

- договорів на виконання робіт №02/10/10 від 02.10.2010 р., №21/10-М від 18.10.2010 р., та №18/10/10/С від 18.10.2010 р., укладених між ТзОВ СП "Технобуд" (замовник) та ПП "Екоенергобуд" (виконавець);

- договору на виконання робіт №280704-П від 28.07.2009 р., укладеного між ТзОВ СП "Технобуд" (замовник) та ТзОВ Союз плюс сервіс" (виконавець);

- договорів поставки, укладених між ТзОВ СП "Технобуд" (покупець) та ТзОВ "СМТ-Україна" протягом липня-вересня 2009 року;

- договору купівлі-продажу №01-10/10П від 01.10.2010 р., укладеного між ТзОВ СП "Технобуд" (покупець) та ТзОВ "Бест Сейлер ЛТД" (продавець);

- договору будівельного підряду від 28.11.2008 р., укладеного між ТзОВ СП "Технобуд" (замовник) та ПП "Сатаж" (виконавець).

Контролюючий орган з аналізу вказаних договорів зробив висновок про те, що господарські операції ТзОВ СП "Технобуд" з ПП "Екоенергобуд", ТзОВ "Союз плюс сервіс", ТОВ "СМТ-Україна", ТОВ "БЕСТ СЕЙЛЕР ЛТД", ПП "Сатаж" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між підприємствами.

Правовідносини, що розглядаються, регулюються приписами Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) №283/97-ВР від 22.05.1997 року (зі змінами та доповненнями) та "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97 ВР (168/97-ВР) (зі змінами та доповненнями).

Згідно з приписами п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем товарів (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 наведеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції вірно виходив з того, що відображення досліджуваних операцій у податковому та бухгалтерському обліках ТзОВ СП "Технобуд" свідчить про те, що позивач прийняв участь у господарській діяльності у розумінні приписів ст. 3 Господарського кодексу / ГК/ України (436-15) ; також проведені операції направлені на розширення діяльності товариства, у майбутньому матимуть вплив на стан його активів і, відповідно, зростання власного капіталу, що підпадає під визначення господарської діяльності, яка направлена на отримання доходу. Всі проведені господарські операції були реальними, що підтверджується дослідженими в процесі розгляду справи належними первинними документами.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХІV встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп.2.4 п.2 Положення "Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку", затв. наказом Міністерства фінансів України № 168/704 від 05.06.1995р. (z0168-95) , первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійсненні господарської операції і складання первинного документа.

Системний аналіз вищезазначених норм, наявних в матеріалах справи договорів, видаткових і податкових накладних, актів виконаних робіт свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач включив понесені витрати до складу валових витрат, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування валових витрат є правомірними.

За згаданими господарськими операціями позивачем було сформовано податковий кредит.

Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону).

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Приписами пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 наведеного Закону установлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведені податкові накладні не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам, встановленим чинним законодавством. Згідно з долученими до матеріалів справи банківськими виписками позивачем здійснено оплату за отримані товарно-матеріальні цінності.

Також чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по даній категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Пунктом 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст.10 цього Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Правом видачі податкової накладної користується виключно платник податку на додану вартість, зареєстрований як такий на підставі ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість".

Усі суб'єкти господарської діяльності, з якими позивач мав взаємовідносини, були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій.

Таким чином, наведені особи мали право надавати покупцю (ТзОВ СП "Технобуд") відповідні податкові накладні.

Подальша ліквідація контрагентів позивача та анулювання їхніх свідоцтв платника податку на додану вартість сама по собі не призвела до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавила правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних.

Щодо покликання відповідача на незнаходження контрагентів за місцезнаходженням, відсутність трудових ресурсів, очевидних фондів, транспортних засобів, а відтак, неможливість здійснення господарських операцій, суд першої інстанції підставно не взяв їх до уваги, посилаючись на відсутність в законодавстві норми, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність трудових та матеріальних ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит та витрати лише за їх наявності.

В апеляційній скарзі та в акті перевірки податковий орган посилався також на непредставлення позивачем під час перевірки документів, що підтверджують факт транспортування товарно-матеріальних цінностей.

Суд першої інстанції з системного аналізу норм Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) , Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" (z0128-98) , зареєстр. в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року №128/2568, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , дійшов висновку про те, що наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезення автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства. Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаним висновком.

Щодо донарахування відповідачем податку на додану вартість, - суд апеляційної інстанції вказує наступне.

Порядок проведення податковими органами документальних перевірок та оформлення їх результатів регламентує "Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затверджений Наказом ДПА України від 22.12.2010 року №984, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за №34/18772 (z0034-11) . Відповідно до положень вказаного вище нормативного акту за результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. У разі встановлення перевіркою податкового законодавства порушень, дані, які повинні бути відображені в акті за кожним фактом порушення, визначені п. 5.2 ч. 2 згаданого порядку.

Висновок суду першої інстанції про те, що в акті перевірки та розрахунках сум донарахувань та застосування штрафних (фінансових) санкцій відсутні обґрунтування порушень, що призвели до прийняття податкового повідомлення - рішення про завищення суми від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток відповідає матеріалам справи та вимогам вказаних вище норм.

За наведених обставин, підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту та валових витрат, а також донарахування податкових зобовязань з ПДВ та податку на прибуток підприємств, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту та валових витрат, а також безпідставність визначення податкових зобов'язань з ПДВ і податку на прибуток підприємств.

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі, якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Таким чином, суд першої інстанції підставно та обґрунтовано дійшов висновку про безпідставність визначення податковим органом позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку з прибутку підприємств, через що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстави для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2013 р. у справі №2а-7959/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а уразі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Повний текст ухвали складено 09.08.2013 року.