Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 243/5484/17

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області, прийняту 17 липня 2017 року у складі судді Проніна С.Г. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду, прийняту 22 серпня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого - Сухарька М.Г., суддів Блохіна А.А., Гаврищука Т.Г.,

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - УПФ) щодо невиплати пенсії з жовтня 2016 року, зобов'язати відновити виплату належної пенсії та сплатити заборгованість.

Постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 17 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року, позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними дії (в частині припинення виплати пенсії) УПФ та визнано протиправною його ж бездіяльність в частині невиплати пенсія ОСОБА_1 з жовтня 2016 року.

Зобов'язано УПФ поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 й виплатити заборгованість за період, починаючи з жовтня 2016 року, на рахунок, відкритий позивачем раніше у акціонерному товаристві "Ощадбанк".

Як встановлено, ОСОБА_1 перебуває на обліку в УПФ та має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих ветеранів війни.

Пенсійний орган припинив виплату пенсії позивачу з жовтня 2016 року.

09 грудня 2016 року УПФ отримало від Управління соціального захисту населення Слов'янської районної державної адміністрації Донецької області протокол засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 23, відповідно до якого фактичне місце проживання ОСОБА_1 не підтверджено.

Вважаючи, що дії УПФ порушують її право на отримання належної пенсії, ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що встановлені у справі обставини, зокрема відсутність рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії ОСОБА_1, свідчать про безпідставне припинення виплати пенсії позивачу з жовтня 2016 року, тому порушене право особи підлягає відновленню.

У касаційній скарзі УПФ заявило вимогу про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Позивач відзиву на касаційну скаргу до суду не надав.

Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін, оскільки відсутні підстави для їх скасування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Як встановлено судами, рішення про припинення виплати пенсії УПФ не приймало. Під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, УПФ обґрунтовувало свої дії з посиланням на те, що позивач не підтвердив фактичне місце проживання. Водночас статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено. Крім того, рішення про припинення виплати позивачу пенсії із зазначенням обґрунтованих причин з посиланням на нормативні акти, відповідачем не приймалось.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

З огляду на наведене, суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо порушення відповідачем вимог статті 19 Конституції України та частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу та зобов'язали поновити її нарахування та виплату.

Доводи касаційної скарги відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 (365-2016-п) "Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", від 01 жовтня 2014 року № 509 (509-2014-п) "Про тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ", колегія суддів вважає безпідставним, оскільки Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) має вищу юридичну силу.

До того ж, постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 (365-2016-п) , від 01 жовтня 2014 року № 509 (509-2014-п) , на які посилається відповідач, приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VІІ "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (1706-18) , яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Позивач підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VІІ "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

З огляду на зазначене, суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.

Постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 17 липня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року у справі № 243/5484/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.