800/350/17 Про визнання протиправним, нечинним та скасування рішення Вищої ради юстиції "Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення особи з посади судді міського суду за порушення присяги судді", зобов'язання Вищої ради правосуддя вирішити питання про поновлення особи на посаді і визначити строк для виконання рішення суду - 15.03.2018 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним, нечинним та скасування рішення Вищої ради юстиції № 421/0/15-11 від 14 червня 2011 року "Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Березанського міського суду Київської області за порушення присяги судді", зобов'язання Вищу раду правосуддя вирішити питання про поновлення на посаді і визначити строк для виконання рішення суду, -

19 липня 2011 року ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4.) звернувся до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом до Вищої ради юстиції (правонаступник Вища рада правосуддя, далі - відповідач, ВРП), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог (від 03.08.2011 року) просив визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради юстиції № 421/0/15-11 від 14 червня 2011 року про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення з посади судді Березанського міського суду Київської області за порушення присяги судді; визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині ухилення від розгляду скарги на рішення Кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Київського апеляційного округу від 27.01.2010 року, та зобов'язати відповідача розглянути скаргу на вказане рішення (том 1 арк. справи 110).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10 березня 2010 року він оскаржив до Вищої ради юстиції рішення Кваліфікаційної комісії загальних судів Київського апеляційного округу від 27 січня 2010 року, яким було рекомендовано Вищій раді юстиції вирішити питання про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Березанського міського суду Київської області. Однак, в порушення вимог статті 46 Закону України "Про Вищу раду юстиції" відповідач не розглянув зазначену скаргу, що є підставою для скасування рішення відповідача № 421/0/15-11 від 14 червня 2011 року про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення з посади судді Березанського міського суду Київської області за порушення присяги судді.

Крім цього посилався й на те, що, ні Комісія, ні ВРЮ не встановили фактів порушення ним присяги судді, а ті порушення, що сталися під час розгляду справ, які ставлять йому в провину, не свідчать про порушення присяги судді.

Вищий адміністративний суд України постановою від 4 жовтня 2011 року відмовив у задоволенні позову (том 1 арк. справи 132, 133-136).

04 квітня 2012 року ОСОБА_4 звернувся до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з заявою, про порушення судом щодо нього статей 6, 13, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року № ETS № 005, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (475/97-ВР) (далі - Конвенція).

З огляду на схожість його заяви з іншими заявами, поданими до цього Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів Національних судів, усі ці заяви були об'єднані відповідно до пункту 1 Правил 42 Регламенту Суду.

19 січня 2017 року Європейський Суд з прав людини ухвалив рішення у справі "Куликов та інші проти України", зокрема і за заявою ОСОБА_4 № 21546/12, яким постановив, що Україна порушила стосовно заявника: пункт 1 статті 6 Конвенції, у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя. Рішення Суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.

26 травня 2017 року позивач звернувся до Верховного Суду України з заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 04 жовтня 2011 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, з врахуванням рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 19 січня 2017 року у справі "Куликов та інші проти України" (том 1 арк. справи 147-150).

Постановою Верховного Суду України від 07 серпня 2017 року заяву задоволено, а справу направлено на новий судовий розгляд до того самого суду (том 1 арк. справи 256-257).

09 січня 2018 року до Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду, як суду першої інстанції надійшла адміністративна справа № 800/350/17 за позовною заявою ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя.

23 січня 2018 року представником відповідача надісланий на адресу суду, через канцелярію, відзив на позову заяву, з посиланням на безпідставність висновків позивача про те, що Вища рада правосуддя на своїх засіданнях секції та Ради не розглядала скаргу, оскільки зазначена скарга ОСОБА_4 від 10 березня 2010 була розглянута Радою як письмові пояснення судді, про що прямо вказано у рішенні Вищої ради правосуддя від 14 червня 2011 року, а тому відповідач під час розгляду скарги ОСОБА_4 діяв на підставі, в межах, та у спосіб повноважень, передбаченими Конституцією України (254к/96-ВР) , та діючим на час спірних правовідносин Законом України "Про Вищу раду юстиції" (22/98-ВР) та Регламентом Вищої ради юстиції.

24.01.2018 року позивач збільшив позовні вимоги, відповідно до яких просив суд визнати протиправним, нечинним та скасувати рішення Вищої ради юстиції № 421/0/15-11 від 14 червня 2011 року "Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення позивача з посади судді Березанського міського суду Київської області за порушення присяги судді", зобов'язати Вищу раду правосуддя вирішити питання про поновлення йог на посаді судді Березанського міського суду Київської області і визначити відповідачу розумний строк для виконання рішення суду (том 2 арк. справи 78-80).

02 лютого 2018 року відповідачем надіслані на адресу суду заперечення на заяву про збільшення позовних вимог, в якій відповідач стосовно питання вжиття заходів індивідуального характеру в частині поновлення позивача на посаді, з врахуванням рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Куликов та інші проти України", зазначив, що питання підстав та процедур призначення та звільнення суддів визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) , Законами України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) та Законом України "Про Вищу раду правосуддя" (1798-19) , які питання поновлення суддів на посаді не регулюють, у тому числі і не наділяють відповідними повноваженнями Вищу раду правосуддя (том 2 арк. справи 90-91).

У відповідь на вищенаведені заперечення на заяву про збільшення позовних вимог, ОСОБА_4 надіслав заяву, вказавши на те, що заперечення відповідача проти поновлення на посаді породжують правову невизначеність, з огляду на те, що згідно ст. 131 Конституції України та ст. 3 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" ВРП має повноваження стосовно спеціального суб'єкта - судді (том 2 арк. справи 93-94).

Позивач 13.03.2018 року надіслав на адресу суду, через канцелярію заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримав у повному обсязі (том 2 арк. справи 104-105).

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову, підтримав вимоги, викладені в відзиві на позовну заяву.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, встановила наступне.

ОСОБА_4, 14 вересня 1993 року рішенням Київської обласної ради народних депутатів обраний суддею Баришівського районного суду Київської області. Указом Президента України від 27 червня 1996 року призначений головою Березанського міського суду Київської області. Указом Президента України від 6 вересня 1996 року звільнений з посади судді Баришівського районного суду Київської області, у зв'язку з обранням на іншу посаду за його згодою. 16 листопада 2006 року обраний Верховною Радою України суддею Березанського міського суду Київської області безстроково.

Кваліфікаційною комісією суддів загальних судів Київського апеляційного округу за результатами розгляду матеріалів дисциплінарної справи, порушеної за поданнями голови ради суддів Київської області Габрієля В.О. від 2 лютого 2009 року, від 17 квітня 2009 року та від 21 травня 2009 року, 27 січня 2010 року прийнято рішення про задоволення подань про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, та рекомендовано Вищій раді юстиції вирішити питання про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Березанського міського суду Київської області за свідоме та грубе порушення законодавства, обов'язків судді, передбачених статтею 6 Закону України "По статус суддів", а також присяги судді (том 1 арк. справи 75-82).

14 червня 2011 року Вищою радою юстиції, на підставі проведених перевірок прийнято рішення № 421/0/15-11 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Березанського міського суду Київської області за порушення присяги судді (том 1 арк. справи 24-29).

В своєму рішенні ВРЮ зазначила, що ОСОБА_4 ухвалив декілька незаконних рішень, а також допускав процесуальні помилки, відправляючи правосуддя. ВРЮ дійшла висновку, що помилки заявника ставили під сумнів його об'єктивність, неупередженість і незалежність, а свої обов'язки він виконував несумлінно.

Крім цього ВРЮ вказала, що на засіданні Кваліфікаційної комісії суддів, яке відбулося 27 січня 2010 року Вищою радою юстиції встановлено, що відповідно до протоколу засідання кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Київського апеляційного округу від 27 січня 2010 року суддя був присутній на цьому засіданні, надавав свої пояснення та визнав допущені ним порушення при розгляді вищезазначених цивільних справ. Надаючи пояснення на засіданні Вищої ради юстиції 14 червня 2011 року, суддя ОСОБА_4 також не заперечив допущення ним порушень при розгляді справ.

Ці підстави на думку відповідача були достатніми для внесення подання про звільнення судді із займаної посади за порушення присяги.

22 вересня 2011 року Верховна Рада України проголосувала за звільнення заявника та ухвалила відповідну Постанову.

Задовольняючи заяву позивача, Верховний Суд України в постанові від 07 серпня 2017 року виходив з рішення ЄСПЛ "Куликов та інші проти України", та зазначив, що відповідно до визначеного законодавством порядку виконання рішень Європейського Суду з прав людини, а також, враховуючи, що Верховний Суд України відповідно до наданих повноважень позбавлений можливості встановлювати обставини справи, досліджувати докази та оцінювати їх, констатовані Європейським Судом з прав людини порушення конвенційних та національних вимог в аспекті справи можуть бути усунуті в спосіб скасування рішення суду касаційної інстанції.

Також вказав, що згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Верховний суд України вказав на те, що в рішенні Європейського суду зазначено, що суд не взмозі на даний час оцінити ефективність відновлення національного провадження в частині вжиття заходів індивідуального характеру, а саме поновлення його на посаді.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, з врахуванням рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Куликов та інші проти України" від 19 січня 2017 року, та висновків Верховного суду України, які стали підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

19 січня 2017 року Європейський Суд з прав людини ухвалив рішення у справі "Куликов та інші проти України", зокрема і за заявою ОСОБА_4 № 21546/12, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя. Рішення Суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.

Відповідно до статті 2 Закону № 3477-ІV рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Положеннями статті 17 цього Закону встановлено, що суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з пунктом 135 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Куликов та інші проти України" (далі - Суд) щодо скарг заявників (в тому числі ОСОБА_4.), за пунктом 1 ст. 6 Конвенції, суд зробив висновок, що національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими, а також те, що провадження у Вищій раді юстиції і Верховній Раді України (щодо звільнення суддів) характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки.

У пункті 137 Суд зазначив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо усіх заявників у зв'язку з недотриманням принципів незалежності і неупередженості.

Щодо порушення статті 8 Конвенції, суд у п.138 рішення зазначив, що національними судами не було встановлено, чи порушило звільнення заявників їхнє право на повагу до приватного життя. Суд в рішенні посилався на висновки у справі "Олександр Волков проти України" (пп. 166-167 та 173-185), де вказано, що звільнення заявника з посади судді становило втручання у його приватне життя, а також, що таке втручання не відповідало вимогам "якості закону", а тому не було правомірним у розумінні статті 8 Конвенції. Ці висновки застосовні до заяв, що розглядаються, і Суд не вбачає причин відступати від них.

Щодо застосування заходів загального та індивідуального характеру, суд у пункті 147 Рішення, вказав на те, що найбільш прийнятною формою компенсації було б відновлення національного провадження.

За абзацом дев'ятим частини першої статті 1 Закону № 3477-ІV виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

У п. 148 Рішення Суд зазначає, що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, а також інституційні зміни. У зв'язку з цим Суд не в змозі на даний час оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть. Проте, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними. Таким чином, Суд не дотримується підходу, обраного у справі "Олександр Волков проти України" щодо вказівки про вжиття заходів індивідуального характеру, та відхиляє відповідне прохання.

Верховний Суд України, направляючи справу на новий розгляд, посилався зокрема на врахування судом під час нового розгляду висновків Європейського суду у справі "Куликов та інші проти України" (щодо ОСОБА_4.).

Звертаючись до суду позивач просив визнати нечинним, протиправним та скасувати рішення відповідача від 14.06.2011 року, і зобов'язати Вищу раду правосуддя вирішити питання про поновлення його на посаді і встановити строк для виконання рішення суду.

Проте, з врахуванням статті 2 Закону № 3477-ІV, положень статей 2, 5, 245, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, та, враховуючи, що оскаржуване рішення є індивідуальним актом, який виконав функцію індивідуального врегулювання прав та обов'язків позивача, колегія суддів вважає за необхідне застосувати інший спосіб захисту порушеного права позивача, шляхом визнання рішення ВРЮ протиправним та його скасування.

Щодо вимог до ВРП про вирішення питання про поновлення на посаді суд зазначає наступне.

За загальним правилом відповідно до статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом. Завданням ВРП є прийняття рішень щодо призначення на посаду судді, за поданням якої Президент України видає відповідний указ, без права на оцінку/перевірку обґрунтованості такого її рішення.

Частиною першою статті 1 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" № 1798-VIII Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Куликов та інші проти України" Суд відступив від позиції, викладеній в справі "Олександр Волков проти України" про вжиття заходів індивідуального характеру, а тому вимоги позивача в частині вирішення питання про поновлення на посаді задоволенню не підлягають.

Крім цього колегія суддів зазначає, що ВРП не вирішує питання про поновлення на посаді судді, а лише розглядає питання щодо можливості внесення подання Президенту про призначення судді на посаду. Проте такі вимоги позивачем під час звернення до суду не заявлялись, тому належним захистом порушеного права позивача у даному випадку є визнання рішення ВРЮ протиправним та його скасування.

На підставі викладеного, на виконання рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Куликов та інші проти України", яким встановлені порушення вимог статей 6, 8 Конвенції за результатами розгляду (у тому числі) заяви позивача, а також з врахуванням обов'язку держави виконати рішення Європейського Суду з прав людини у справах проти України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позову, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради юстиції № 421/0/15-11 від 14 червня 2011 року "Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Березанського міського суду Київської області за порушення присяги судді".

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5, 242- 245, 250, 257, 262, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Адміністративний позов ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним, нечинним та скасування рішення Вищої ради юстиції № 421/0/15-11 від 14 червня 2011 року "Про внесення до Верховної Ради України подання про його звільнення з посади судді Березанського міського суду Київської області за порушення присяги судді", зобов'язання Вищу раду правосуддя вирішити питання про поновлення на посаді і визначити строк для виконання рішення суду, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради юстиції № 421/0/15-11 від 14 червня 2011 року "Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Березанського міського суду Київської області за порушення присяги судді".

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення Верховного Суду як суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.