Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 227/4737/16-а

за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Добропіллі та Добропільському районі Донецької області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області, прийняту 01 березня 2017 року у складі судді Притуляк С.А. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду, прийняту 12 квітня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого - Васильєва І.А., суддів: Василенко Л.А., Міронова Г.М.,

ОСОБА_1 у позовній заяві заявив такі вимоги:

- визнати протиправними дій Управління Пенсійного фонду України в м. Добропіллі та Добропільському районі Донецької області (далі - УПФ) щодо відмови в перерахунку пенсії на підставі довідки прокуратури Донецької області № 18-57-1654 від 18 серпня 2016 року;

- скасувати рішення УПФ про відмову у проведенні перерахунку пенсії з більшого заробітку № 4545 від 08 грудня 2016 року;

- зобов'язати УПФ здійснити на підставі довідки прокуратури Донецької області № 18-57-1654 від 18 серпня 2016 року про розмір фактичної заробітної плати відповідно до статті 50-1 ЗУ "про Прокуратуру" (в редакції, чинній на 2006 рік), виходячи з розрахунку 88% від місячної заробітної плати починаючи з 01 січня 2017 року без обмеження граничного розміру пенсії та виплатити різницю в пенсії за минулий час (12 місяців) 01 січня 2016 року.

Постановою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Як встановлено, позивач перебуває на обліку в УПФ, та з квітня 2010 року отримує пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789 (чинної на час призначення пенсії, на 2010 рік) у розмірі 88% від суми заробітної плати на відповідній посаді в органах прокуратури.

18 серпня 2016 року прокуратурою Донецької області видано довідку № 18-57-1654, з якої вбачається, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури Донецької області на посаді старшого слідчого Добропільської міжрайонної прокуратури і заробітна плата з 01 грудня 2015 року складає 10002,03 грн.

06 грудня 2016 року позивач звернувся до УПФ із заявою про проведення перерахунку його пенсії на підставі Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) .

Рішенням УПФ № 4545 від 08 грудня 2016 року позивачу відмовлено в перерахунку пенсії з посиланням на те, що на час звернення позивача з заявою про перерахунок пенсії (06 грудня 2016 року) порядок перерахунку пенсій працівникам прокуратури не визначений, обумовлюючи наведене тим, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 (213-19) № 213 у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії, щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів Україні, в тому числі і Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) , тому, в УПФ відсутні підстави для здійснення перерахунку пенсії позивача.

Суди виходили з того, що на час звернення позивача до ПФУ із заявою про перерахунок пенсії були відсутні законодавчі підстави для перерахунку його пенсії.

У касаційній скарзі позивач заявив вимогу про скасування судових рішень.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

Зокрема, заявник зазначає, що оскільки заробітну плату на відповідній посаді збільшено, то на підставі статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, що була чинною на час призначення пенсії) він має право на перерахунок призначеної пенсії.

Крім того, має місце протиправне звуження змісту й обсягу його прав.

У запереченнях проти касаційної скарги ПФУ зазначає, що у задоволенні скарги необхідно відмовити у зв'язку з її необґрунтованістю.

Суд, переглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін, оскільки відсутні підстави для їх скасування.

На час призначення позивачеві пенсії пенсійне забезпечення працівників прокуратури визначалося статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-XII.

Відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-XII, у редакції на час призначення позивачу пенсії, передбачено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи. Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII (76-19) , який набрав чинності 01 січня 2015 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ, зокрема, частину 18 викладено у такій редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України".

Пунктом 5 розділу III Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII (213-19) передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до перелічених законів України, зокрема, Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ (1789-12) .

З 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (1697-18) , відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" якого визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (1789-12) , крім пункту 8 частини 1 статті 15, частини 4 статті 16, абзацу першого частини 2 статті 46-2, статті 47, частини 1 статті 49, частини 5 статті 50, частин 3, 4, 6 та 11 статті 50-1, частини 3 статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.

Підстави та порядок перерахунку пенсії працівників прокуратури, передбачені статтею 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII, відповідно до частини 20 якої (у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII (76-19) ) умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (1013-2015-п) підвищено розміри заробітку працюючих працівників прокуратури.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (995_004) (далі - Конвенція) "спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини". У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, "належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини".

У рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Суду від 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмудсон проти Ісландії").

Європейський суд з прав людини у рішенні "Великода проти України" від 3 червня 2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (v001p710-99) цей суд зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Суд враховує, що на час прийняття постанови Кабінетом міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013 (1013-2015-п) , з прийняттям якої позивач пов'язує виникнення у нього права на перерахунок пенсії, а також на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії (26 жовтня 2016 року) положення статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, які регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.

Положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури, постанова Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013 (1013-2015-п) не містить.

На час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначено не було.

Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України (254к/96-ВР) , законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції (254к/96-ВР) та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати позивачу перерахунок пенсії на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність.

Положення Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII (76-19) , якими частину 18 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII та частину 20 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII викладено у новій редакції, не були визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (v020p710-11) вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Норма Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII (76-19) , якою внесено зміни до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ, зокрема, частину 18 викладено у такій редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України" не підлягає застосуванню у зв'язку із тим, що пунктом 5 розділу III Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII (213-19) передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до перелічених законів України, зокрема, Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ (1789-12) .

Ураховуючи наведені вище положення джерел права, суд дійшов висновку про те, що з 1 грудня 2015 року - дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (1013-2015-п) та у зв'язку з набранням у подальшому чинності Законом України "Про прокуратуру" № 1697-VII (1697-18) , яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням працівників прокуратури, пенсії, призначені за статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

Право на перерахунок пенсії може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку з урахуванням часу звернення до відповідного органу, а тому, зважаючи, що на час звернення позивача за перерахунком розміру пенсії такої підстави для перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій як збільшення розміру заробітної плати на законодавчому рівні не встановлено, а Урядом будь-яких умов для перерахунку не визначено, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку, а тому УПФ, приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Посилання позивача на порушення статті 22 Конституції України у зв'язку зі зміною правого регулювання спірних правовідносин є безпідставними, адже відповідні положення законів не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (v020p710-11) вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Отже, касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 березня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року у справі № 227/4737/16-а залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.